Атаманчук Йосафат Васильович

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Довідка про реабілітацію в 1979р.
  • Дата народження: 25 листопада 1910 р.
  • Варіанти ПІБ: Атаманчук Йосафат Васильович
  • Місце народження: Тернопільська обл., Борщівський район, село Вовківці
  • Стать: чоловік
  • Вік: помер на 92 році життя
  • Національність: українець
  • Громадянство (підданство): Польща до 1939р., СРСР з 1939
  • Соціальне походження: Селянин,
  • Освіта: 2 класи
  • Професія / місце роботи: Селянин, колгоспник,
  • Місце проживання: Тернопільська обл., Борщівський район, село Вовківці,
  • Партійність: безпартійний
  • Дата смерті: 19 липень 2002 р.
  • Місце смерті: м. Чернівці
  • Місце поховання: м. Чернівці
  • Де і ким заарештований: заарештований в с. Вовківці
  • Запобіжний захід: утримання в Чортківській тюрмі (КПЗ) до травня 1942р
  • Дата арешту: 1940 р.
  • Звинувачення: антирадянська агітаця, мов сусід сказав, що в розмові Атаманчук Й.В.заявив що Польща ще буде
  • Осуд: 30 листопада 1940 р.
  • Орган, що засудив: приговор Тернопольского обласного суда и определение Верховного Суда от 6 января 1041 года
  • Стаття: 58 антисоветская агитация (пропаганда)
  • Вирок: 6 років виправного табору + 3 роки позбавлення прав
  • Місце відбуття: Куйбишев, Безимянка (будував авіазавод )
  • Дата звільнення: 1942
  • Підстави звільнення: Як колишній польський громадянин до 1939 р. на підставі домовленостей з польським урядом
  • Дата реабілітаціi: 31 серпня 1979 р.
  • Реабілітуючий орган: Пленум Верховного суда УССР в 1979г.
  • Підстави реабілітації: дело производство прекращено за отсутствием состава преступления Атаманчук Й.В. по данному делу реабилитирован
  • Джерела відомостей: Довідка

Народився 25 листопада 1910 .р. 

С Вовківці, Борщівського  повіту 4 км від м.Борщева ) в Австро-Угорщині.

Мати Атаманчук Марія Василівна (дівоче прізвище Шморгун) - 1976р. н ? Батько Атаманчук Василь - 1970 р.н.? Помер в 1946р.) Сестра – Параска, померла в 1929р.? Племінниця - Марія Малиник (сини – Богдан та Степан Малиники) Батько (Василь) в 1912 році продав частину поля а сам за угодою з агентом виїхав до Канади (залізницею через Краків до Амстердаму, а звідти на судні через океан до Канади). Працював на будівництві залізниці до 1933 року і повернувся в зв’язку з економічною кризою та безробіттям. З встановлення спокою в краї після 1 світової війни висилав кошти дружні, сину та дочці для купівлі землі , хати та ведення господарства. 

Освіта - 2 класи сільської школи., Курси зоотехніків  при  народному домі в м. Борщеві.

З 1926 року був у підпільній організації Коновальця як зв’язківець та надавав коней та бричку для кур’єрів організації. Одружився в 1935 році з Атаманчук (Сокальською ) Євгенією Григорівною. народження 02.08.1919року . Уроженка с.Озеряни Борщівського повіту в тодішній ЗУНР (Польщі). В 19.01.1940 р. народився син Ігор Осінню, (чи в кінці літа) 1940 р арештований разом з зо колгоспниками в зв’язку з розтягуванням колгоспу односельчанами в наслідок недотримання владою обіцянок про умови створення колгоспу та примусу до обов’язкового вступу. Засуджений був за законом от "8 августа 1932 г" (закон о «Трех колосках») а також за звинуваченням в тому що , нібито в розмові при криниці, віч-на -віч з односельцем сказав -"Польща ще буде". Це вважалось підривом влади СРСР. Показів одного сусіда вистачило щоб арештувати та засудити на 6 років таборів (ІТП ) та поразки в правах на 3 роки. 

Щоб підписав звинувачення його били  до втрати свідомості в  чортківській тюрмі  2 кати –слідчі.  За походженням росіяни.  Список на арешти  створював голова   сільради – Лисишин (гад що заслуговував  покарання за фальсифікації)

З табору вийшов в 1942 р в стані доходяги з вагою 48 кг. Оселився в Башкирії до 1946р. (м.Туймаза, м. Бакали). Воювати за СРСР чи Польщу не бажав, оскільки вважав одних і других гнобителями. Комуністів до кінця життя вважав бандитами які тільки змінили одяг а по суті лишились тим самим що було в 1939р. Навіть в 1968 році коли син Ігор питав дозволу на вступ до КПРС, щоб мати кар’єрний ріст, відповів "Вони мене гноїли в тюрмі а ти хочеш до них в партію?" В 1946 році повернувся з Росії до села та матері у с. Вовківці . В цей рік був голод в Україні . Картопля і пшениця не вродила, але по дорозі з Росії в м. Шепетівці і м. Кременець і бачив. що там нема біди і голоду і картоплі вродило досить, а тому, прибувши в село, і заставши голод , переговорив з правлінням колгоспу і під приводом закупівлі посівного матеріалу допоміг закупити декілька вагонів картоплі в м. Кремінці на півночі області. Цією картоплею було засаджено поля весною, а надлишком село врятувалося від голоду. Односельці досі пам’ятають це. В 1953 році Рішенням Тернопільського обкому КПРС був занесений до списків на виселення у віддалені райони СРСР за те що до 1939 року вважався Куркулем і мав 2 коня , 2 корови , племінного бика та 5 свиней і 6 га землі. , сепаратор, 1-го робітника - сироту з с. Нівра Мельниця-Подільського р-ну. В 1953р. КПРС почало трансформуватись після смерті Сталіна. Виселення у віддаленні райони СРСР відмінили. 14.06. 1955 р народився син Володимир. До 1974р. працював в системі Укоопспілки заготовачем для громадського харчування. В 1978 році подав на реабілітацію в зв’язку з тим що кадровики (відставні КГБісти та паскуди з парткомів ) на роботі сина Володимира вважали що в нього підмочена біографія фактами з життя батька. 

В 1978 р. в прокуратурі Тернопільської області  прокурор  Лазаренко на зауваження  Атаманчука Й.В. про те, що за ті  події в селі варто було судити інших змінив  тон та ледь не кинувся на нього за ці слова. Мовляв "не вам про це судити". Репресивна система  гнила в 1970-х але  готова була  в агонії  творити зло за  натяк сумніву в її правоті.

До 2000 р жив в м.Борщів, а потім переїхав до сина Ігоря в м. Чернівці. Помер 19 липня 2002 року на 92 році життя.