Пахнющий Тарас Титович (1891)

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

  • Дата народження: 9 березня 1891 р.
  • Місце народження: Вінницька обл. с. Ільківка Вінн. р-ну
  • Стать: чоловік
  • Національність: українець
  • Соціальне походження: із селян
  • Освіта: грамотний, початкова
  • Професія / місце роботи: завідувач парниками і пасічник колгоспу, кравець
  • Місце проживання: Вінницька обл. с. Ільківка Вінн. р-ну
  • Партійність: безпартійний

  • Дата арешту: 16 серпня 1937 р.
  • Орган, що засудив: Трійкою УНКВС Вінницької обл.
  • Стаття: 54-10 КК УРСР
  • Місце відбуття: Комі АССР, радгосп "Веслянський"
  • Реабілітуючий орган: Вінницьким облсудом; Дата: 16.07.1958; [№: 7946];

Тарас Пахнющий народився 9 березня 1891 р в селі Ільківка Вінницької області.

Батьки – Тит та Дакія Пахнющі, старші брати – Кузьма та Іван, сестри – Софія, Юхтима та Лукерія (чоловік Лукерії, Гринаківський, також був репресований, загинув на лісоповалі.)

Закінчив двокласну церковну школу. До революції був землеробом та мав фах кравця. Старших братів Тараса двічі засуджувала царська влада за політичну діяльність (формально – за крадіжку коней). Під час першого засудження братів заслали в Архангельськ на 3 роки, а Тараса як малолітнього члена родини засудили до виправної колонії у селі Піщанка Вінницької області. Під час перебування в колонії він здобув фах кравця. Після другого засудження (судив вищий суд, Одеська палата) брати сказали, що більше ніколи не повернуться в Україну.

Після відбуття терміну в колонії Тарас працював у колгоспі у с. Ільківка: спочатку рахівником, далі – завідувачем парниками городньої бригади. У 1917 році одружився із Марією. Вони мали трьох дітей: Тетяна (1918 р.н.), Веніамін (1921 р.н.) та Олег (1924 р.н.) З дитинства Тарас грав на скрипці, був самоучкою. Славився у селі тим, що писав сатиричні фейлетони та проголошував їх із сином товариша. Хлопчик вивчав ці вірші і висміював односельчан, за що селяни недолюблювали та побоювалися обох. Одначе багато грати на скрипці не доводилося, оскільки робота завжди треба було сіяти, молотити і робити іншу колгоспну роботу.

Арешт відбувся у серпні 1937 року, до винесення вироку "Трійками" перебував у тюрмі м. Вінниця. Засуджений до 8 років ув'язнення "за зраду батьківщини".(оголошений ворогом народу) за статтею 54 Кримінального Кодексу УРСР.

Зі спогадів сина Олега: "Батько був скритний на розповіді про себе та свою родину, а тим більше про репресію. Іноді все-таки дещо можна було від нього почути. Наприклад, що на допит викликали лише раз за декілька місяців у Вінницькій тюрмі. Заставили підписати чистий листок паперу, а на батькове зауваження про це слідчий відповів образою. На заперечення своєї вини, яку батькові пред'явили, слідчий погрозою відповів: "Раз написано (в доносі), значить правда, підписуй!". Однокамерники з переповненої тюремної камери переконували батька, що звідси оправданим ніхто ще не вийшов. Тому батько на засіданні трійки не опирався, за що тримав найнижче по статті звинувачення покарання – 8 років лагерів. Батько часто повторював, що для людини найдорожче – воля."

Звідти Тараса направили до одного з таборів ГУЛАГУ ( колгоспу "Веслянський", АРСР Комі). Перший лист додому написав у грудні 1937 року, обмежень на листування не було. Листи доходили через 2-3 тижні після відправлення.

2 червня 1944 року син Олег виписався з військового госпіталя та вирушив провідати батька у таборі. Дорога тривала кілька днів, далі прохідної у зону Олега не пустили. Однак Тарас на той час був розконвойований, тобто мав право виходити за територію зони. За спогадами Олега працівники табору були доброзичливими, дозволили перебувати у спеціальному будиночку цілих три дні із перервами (замість двох годин, як належало).

Після повернення з ГУЛАГу 1946 році Тарас Титович порався із домашнім господарством, адже за віком не був зобов'язаний працювати в колгоспі, та й колгоспна політика була послаблена. З того часу більше ніколи не писав віршів і не грав на скрипці (скрика зникла під час окупації села.)

На початку 1950-х син Олег дізнався, що проходять процеси реабілітації репресованих і наполіг, щоб Тарас Титович написав заяву. Тарас довго пручався і не хотів цього робити, бо боявся, що його знову посадять. Однак син Олег поїхав до Вінниці, де його проконсультували у юридичній консультації та сказали, що давно треба було цим зайнятися. Тож справу було зроблено: за якийсь час до села приїхав прокурор та переглянув вирок: привіз з собою справу, викликав людей, що були за свідків на суді, себто всіх процедур було дотримано. Згодом Тарасові Титовичу прислали папір, де було зазначено, що він реабілітований та не має судимості.

Помер розчищаючи сніг біля хати. Причина смерті – обширний інфаркт.