Плахотнюк Микола Григорович (1936)

Дата народження: 8 травня 1936 р.
Місце народження: селі Фосфорит Щигровського району Курської області РСФСР
Стать: чоловік
Соціальне походження: селянин
Освіта: Київський медичний інститут
Професія / місце роботи: лікар
Місце проживання: Київ, Луганськ

Дата смерті: 5 лютого 2015 р.
Місце смерті: Київ
Місце поховання: Байкове кладовище (ділянка № 33)

Арешты

Де і ким заарештований: Дніпро, КГБ
Дата арешту: 12 січня 1972 р.
Стаття: ч. І ст. 62 КК УРСР «антирадянська агітація і пропаганда»
Вирок: експертиза Інституту ім. Сербського в Москві поставила діагноз "шизофренія з манією переслідування, періодично неосудний", Київський обласний суд постановив направити на примусове лікування в спецпсихлікарню
Місце відбуття: З 24 листопада перебував у Дніпровській спецпсихлікарні, з вересня 1976 – в Казанській.

Де і ким заарештований: Черкаси, КГБ
Запобіжний захід: арешт
Дата арешту: 6 вересня 1981 р.
Звинувачення: 4 роки позбавлення волі
Дата звільнення: 04.1984

Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Микола Плахотнюк мав би народитися на Тихому Хуторі поблизу Жашкова на Київщині. Та побачив світ 8 травня 1936 року в селі Фосфорит Щигровського району Курської області, в Росії. Там від голоду і репресій рятувалася розкуркулена сім’я Плахотнюків. Ще в ранньому дитинстві мама сказала хлопчику: «Ми українці, дитино!».

Під час війни сім’я повернулася у рідний Тихий Хутір. Виховувався й навчався Микола в природньому українському середовищі. 1955 р. закінчив школу. Тоді ж захворів на туберкульоз, лікувався 2 роки. Загострення хвороби траплялися й пізніше.

Закінчивши Київське медичне училище 1959 року, працював фельдшером у селі. 1960-го вступив до Київського медінституту на лікувальний факультет. Був комсоргом групи і відповідальним за сектор культури у факультетському профбюро.

1963-го, прочитавши в газеті про Клуб творчої молоді (КТМ) "Сучасник", Микола Плахотнюк втягнувся в його роботу. КТМ організовував літературні та музичні вечори, художні виставки, створив студентський міжвузівський фольклорно-етноґрафічний гурток і виїзний хор "Жайворонок", заклав традицію Шевченківських читань 22 травня біля пам’ятника Т. Шевченку. У Клубі часто бували Іван Світличний, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Алла Горська та інші шістдесятники.

Улітку 1963 М. Плахотнюк написав листа до Міністерства вищої освіти УРСР, у якому запропонував, щоб викладання велося українською мовою, бо в інституті навчаються переважно українці або ті, хто вивчав українську мову в школі. Листа було переслано ректорові медінституту проф. Братусю, який сказав М. Плахотнюкові, що викладати українською мовою не можна, бо в інституті навчаються іноземці, яких треба навчати російською мовою.

23 березня 1963 року М. Плахотнюк організував вечір у клубі медінституту з участю Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Віталія Коротича та інших поетів, а вже 14 грудня того ж року він був на похороні Симоненка у Черкасах. Відтак 22 грудня, на дев’ятий день по смерті поета, організував у медінституті вечір його пам’яті. Вечір намагалися заборонити чи зірвати. Миколу викликали в партійні й комсомольські інстанції, але обмежилися доганою. Сам Плахотнюк вважав цей вечір першим випробування його громадянської зрілості.

У серпні 1965 року Україною прокотилася хвиля арештів української інтеліґенції. Під неї потрапив і студент п’ятого курсу стоматологічного факультету Київського медінституту Ярослав Геврич, який жив в одному з М. Плахотнюком гуртожитку. Вони разом ходили на репетиції хору "Жайворонок", разом організовували в інституті ватагу колядників, а Я. Геврич зібрав інститутську капелу бандуристів. Подзвонивши родичам Я. Геврича, М. Плахотнюк відніс йому передачу в тюрму, знайшов йому адвоката, домігся, щоб свідчити на його захист у суді. Але в березні 1966 р., зайшовши до зали суду над Я. Гевричем, М. Плахотнюк побачив тільки суддю, засідателів, прокурора, адвоката, підсудного і охорону. Він відмовився давати покази в незаконно закритому суді і звернувся зі словами підтримки тільки до підсудного. Згодом саме це сміливе заступництво за Я Геврича було потрактоване як початок психічної хвороби.

1966 р. Микола Плахотнюк закінчив медінститут. Працював у туберкульозному шпиталі в Пущі-Водиці, у тубсанаторії в Димері під Києвом.

22 травня 1967 року, у річницю перепоховання Т. Шевченка, біля його пам’ятника в Києві зібралося кількасот людей – покладали квіти, читали вірші. Після 21 год. з’явилися машини з міліціонерами, які кинулися на чергового промовця, але він заховався в натовпі. Тоді схопили 4-5 осіб із натовпу. Учасники вечора оточили міліціонерів, скандували "Ганьба!" і вимусили їх від’їхати геть, щоправда, забравши затриманих. М. Плахотнюк, який теж був тут, запропонував піти до ЦК КПУ, що на нинішній вулиці Банковій, і домогтися звільнення заарештованих. 200-300 осіб вирушили до ЦК. Ішли щільною колоною — не співали, не кричали, щоб не дати приводу для звинувачень у порушенні громадського порядку. Дорогою їх облили водою пожежні машини. О пів на другу ночі прибув міністр охорони громадського порядку І. Головченко (у вишиванці) зі “свитою”, в якій був і заступник голови КГБ УРСР ґенерал Калаш, і запропонував демонстрантам викласти свої претензії. З натовпу вийшла Оксана Мешко і завимагала звільнити заарештованих. Міністр пообіцяв, що до ранку їх відпустять, просив уранці прислати до ЦК делеґацію демонстрантів, а зараз розійтися. Більшість послухалась, а до 40 осіб таки залишилися чекати звільнення заарештованих. Годині о 3-й ночі їх привезли і випустили на виду очікуючих. Через декілька днів після демонстрації М. Плахотнюк був звільнений з роботи.

У червні 1969 р. в теперішньому Дніпрі був заарештований поет Іван Сокульський, з яким М. Плахотнюк познайомився в листопаді 1968 року. М. Плахотнюка допитували у справі заарештованого, та нічого не домоглися. Після допиту запропонували звільнитися з кафедри "за власним бажанням" (він почав працювати на кафедрі невропатології Київського медінституту з вересня 1969 року), хоча парторг кафедри сказав, що стараннішого співробітника вони не мали принаймні останні 10 років. М. Плахотнюк відмовився, і його звільнили "за скороченням штатів".

13 січня 1970 року в теперішньому Дніпрі відбувся суд над Іваном Сокульським. М. Плахотнюк надіслав у дніпровські газети, які опублікували "викриття" І. Сокульського, свого відкритого листа на його захист. Надіслав він цього листа і матері в’язня, що пізніше було розцінене як "розповсюдження матеріалів антирадянського змісту".

12 січня 1972 року, під час масових репресій проти української інтелігенції, був заарештований і Микола Плахотнюк. Звинувачений за ч. І ст. 62 КК УРСР «антирадянська агітація і пропаганда». У вересні експертиза Інституту ім. Сербського в Москві поставила М. Плахотнюкові діагноз "шизофренія з манією переслідування, періодично неосудний". Київський обласний суд постановив направити М. Плахотнюка на примусове лікування в спецпсихлікарню.

З 24 листопада перебував у Дніпровській спецпсихлікарні, з вересня 1976 – в Казанській. Неодноразові висновки медичних комісій про припинення примусового лікування (1974, 1976, 1977) Київський обласний суд відхиляв. Нарешті, в лютому 1978 на чергове клопотання медичної комісії суд переводить М. Плахотнюка в лікарню загального типу. Тільки в серпні 1978 р. перевели його в Черкаську психлікарню (м. Сміла). В 1979 році медична комісія представила М. Плахотнюка на виписку з лікарні, але Київський обласний суд знову відмовив. У листопаді 1980 року повезли його в Москву в Інститут ім. Сербского, де сказали, що йому давно пора бути вдома. 5 березня 1981 року його нарешті виписали з Черкаської психіатричної лікарні.

8 квітня 1981 року невідомі тяжко побили М. Плахотнюка в Києві – зламали ребра і поперечні відростки тазових хребців. Близько місяця провів у лікарні. Його попередили, що наслідки побоїв можуть виявитися в будь-який час сильними болями і ревматичними ускладненнями.

М. Плахотнюк не зміг улаштуватися на роботу в Києві чи області. Зрештою його направили на курси підвищення кваліфікації в стаціонар обласного протитуберкульозного диспансеру в Черкасах. Оселився в гуртожитку на околиці міста. 6 вересня 1981 року М. Плахотнюк заарештований за сфабрикованим звинуваченням. 30 вересня його доставили в Черкаську психлікарню. Експертиза визнала його осудним. 30 грудня 1981 року привезли його в Інститут ім. Сербського, де його також визнали осудним. У квітні 1982 року засуджений на 4 роки позбавлення волі. Карався у Луганській області. З квітня 1984 року – на так званій “хімії”, працював бетонувальником, муляром і стропольщиком на будівництві лікарні в м. Луганську. У червні 1984 звільнений умовно-достроково, 2 роки працював у Луганському тубдиспансері фтизіатром.

З травня 1989 року Микола Плахотнюк працював у Києві лікарем міської туберкульозної лікарні.

З 1991 року — член Українського комітету “Гельсінкі-90”, член Проводу Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. З 1994 – голова правління громадської організації „Музей шістдесятництва”, створеної за ініціативою Надії Світличної. Подвижницькою працею М. Плахотнюка в Києві створено «Музей шістдесятництва». Музей відкрито 24 серпня 2012 на вул. Олеся Гончара, 33. Головна ідея Музею — екскурс в історію, боротьба за національне відродження, феномен самвидаву, репресії, яким піддавалися шістдесятники, відродження народних традицій. В експозиції – тисячі експонатів: рукописи, старі фотографії, особисті речі шістдесятників.

М. Плахотнюк до останнього часу організовував історико-культурні заходи, виступав у пресі зі спогадами та розповідями про шістдесятників.

В 2001 році нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, 2005 – ІІ ступеня, 2008 р. – Орденом Свободи. Лауреат премії ім. В Стуса в 2013 році за книжку «Коловорот: Статті, спогади, документи» та створення «Музею шістдесятництва».

В 1982 році одружився з Валентиною Чорновіл (сестрою В'ячеслава Чорновола). У 1990 році у них народився син Богдан.

Помер 5 лютого 2015 року. Похований 7 лютого 2015 року на Байковому кладовищі (ділянка № 33).