Рудницький Степан Львович (1877)

Степан Рудницький
  • Дата народження: 3 грудня 1877 р.
  • Місце народження: Перемишль, Австро-Угорщина (нині - Польща)
  • Стать: чоловік
  • Національність: українець
  • Професія / місце роботи: Всеукраїнська академія наук
  • Місце проживання: Львів, Відень, Прага, Харків
  • Дата розстрілу: 3 листопада 1937 р.
  • Місце смерті: урочище Сандармох, за півтора десятка кілометрів від робітничого селища Медвежа Гора (нині Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія)
  • Де і ким заарештований: НКВД
  • Дата арешту: 1933 р.
  • Звинувачення: у приналежності до контрреволюційної організації, шкідництві та шпигунстві
  • Осуд: 23 вересня 1933 р.
  • Орган, що засудив: постанова судової трійки колегії ДПУ УСРР
  • Вирок: п'ять років позбавлення волі
  • Місце відбуття: табір «Свірлаг» (Вепсляндія), Біломорсько-Балтійський канал (Республіка Карелія), Соловецький табір особливого призначення (СЛОН ГУЛаг)
  • Дата реабілітаціi: 1965 р.
  • Джерела відомостей: вікіпедія

Біографія

Степан Рудницький народився 3 грудня 1877 року в Перемишлі. Ріс у родині вчителя гімназії Лева Рудницького. Якийсь час проживав у Тернополі, де працював батько. Тут навчався у державній гімназії до 1891 року. Вищу освіту здобув в університетах Львова (де слухав лекції М. Грушевського, був його послідовником), підвищував кваліфікацію у Відні та Берліні. З 1899 року працював у львівських гімназіях.

У 1901 здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка. В 1904 році отримав звання професора. Співзасновник «Спортового товариства „Україна“» у 1911 році. У 1919 році, коли польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня і працював в різних університетах.

У жовтні 1926 року емігрує до УРСР, де очолює кафедру топології і картографії Геодезичного інституту в Харкові. У 1927 — організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, редактор «Вісника природознавства». Здійснив низку експедицій на Дніпро та Донбас. 1929 — керівник кафедри географії ВУАН, комісії краєзнавства, Музею антропології та етнографії імені Ф. Вовка.

У 1933 заарештований органами НКВД СРСР. Звинувачений у приналежності до контрреволюційної організації, шкідництві та шпигунстві і за постановою судової трійки колегії ДПУ УСРР 23 вересня засуджений до п'яти років позбавлення волі. Покарання відбував у таборі «Свірлаг» (Вепсляндія), на об'єктах Біломорсько-Балтійського каналу (Республіка Карелія), у Соловецькому таборі особливого призначення (СЛОН ГУЛАГ) на Соловецькому архіпелазі в Білому морі (1934, Архангельська область, РРФСР). В ув'язненні написав дві книги — «Геономія (Астрономічна географія)» (в слідчому ізоляторі Харкова, 1933) і «Ендогенна динаміка земної кори» (у Біломорсько-Балтійському таборі), рукописи яких не збереглися.

Славнозвісний німецький географ Альбрехт Пенк, у якого Степан Рудницький навчався у Віденському університеті, доклав багато зусиль, щоб полегшити долю заарештованого учня, якого він підтримував упродовж усього життя. А. Пенк згадував у листі від 3 листопада 1933 р.: «Я пишаюся тим, що підготував справжніх працьовитих учнів, серед яких хотів би назвати Степана Рудницького, про якого я, на жаль, останнім часом нічого не чую». А. Пенк писав у Ленінград з проханням створити можливість С.Рудницькому для наукової праці. Але відповідь з Ленінграда на клопотання А. Пенка так і не надійшла.

9 жовтня 1937 за постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області засуджений до розстрілу. 3 листопада 1937 розстріляний у числі т. зв. «соловецького етапу». Місце розстрілу — урочище Сандармох, за півтора десятка кілометрів від робітничого селища Медвежа Гора (карельською мовою — Каргумякі, нині Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія).

Реабілітований 1965 року. В березні 1990 посмертно поновлений у складі АН України.

Степан Рудницький значною мірою засновник української геоморфології, антропогеографії, фізичної, політичної, соціально-економічної та демографічної географії. Особлива заслуга Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою почав у Львові, продовжував на еміграції у Відні, а також у радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено в картографічних працях як цілісну просторову одиницю.

Оригінальну концепцію Степан Рудницький виклав у працях «Україна з політично-географічного становища» (1916), «Україна і великодержави» (1920), «Українська справа зі становища політичної географії» (1923). Ці праці Степана Рудницького, мабуть, найкращі у всій дотеперішній українській політології, мають і досі актуальне значення для справи державних змагань українського народу, формування його національної ідентичності, усвідомлення його ролі та місця в загальноєвропейському процесі демократичного оновлення. Концепція С.Рудницького з'явилася у той час, коли виникла нагальна потреба інформувати світ про українські проблеми. В ній на оригінальній основі досліджуються і викладаються проблеми України, її національні, політичні, економічні і територіальні інтереси, наводяться докази для країн Західної Європи і світу про користь, яку вони могли б мати від утворення української держави. Стосовно української перспективи С.Рудницький стояв на позиціях української національної державності. Це питання він розглядав у європейському контексті.

Українська національна держава має формуватися у контексті геополітичних зв'язків з іншими державами і народами. Серед цих держав і народів найбільше значення відводилося Росії, Польщі і Німеччині. Степан Рудницький вважав, що відсутність власної держави робить націю беззахисною у розв'язанні соціально-економічних, національно-політичних та інтелектуальних проблем. Без незалежної демократичної національної держави виникають умови для політичного, економічного та культурного гноблення одних народів іншими. Вільний народ має свою національну школу, і вона виховує патріотів рідного краю, творить духовну й матеріальну основу їхнього гаразду. У народу-раба є чужа школа, яка не сприяє його духовному розвиткові.

Маючи усі питомі прикмети самостійної нації, український народ своєї незалежності не зумів відстояти. С.Рудницький вважав, що основна причина цього в слабкій загальній освіті української інтелігенції та у відсутності у неї здорової національної свідомості. Будівництво держави спиралося на «всякі сурогати». «Провідники» ніколи не вірили в державну незалежність України, за національний ідеал не боролися, духу нації не розуміли, до інтересів народу були байдужі. Інтелігенція, що формувалася на бездержавних традиціях, нездатна була виконати функції державної самоорганізації. Ці та інші ідеї С.Рудницького щодо завдань українознавства було покладено в основу сучасної йому концепції. Згідно з цією концепцією, предметом українознавства є генезис, сутність, перспективи розвитку України й українства як природних, історично суб'єктних, всепланетарних феноменів.

В 1904 р. у науково-популярному додатку №12 львівського часопису «Учитель» виходить стаття С. Рудницького «Дещо про Антарктиду». Це була одна з перших в україномовному друці наукових публікацій на тему тоді ще маловивченого материка.

Рудницький створив велику школу українських географів, до якої належали В. Баб'як, В. Буцура, В. Геринович, М. Дольницький, М.Іваничук та інші.