Садовий Іван Антонович (1898)

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Садовий Іван Антонович.JPG
  • Дата народження: 17 жовтня 1898 р.
  • Місце народження: Дніпропетровська обл. с. Башмачка Солонянського р-ну
  • Стать: чоловік
  • Національність: українець
  • Соціальне походження: селянин
  • Освіта: освіта початкова
  • Професія / місце роботи: / колгоспник с/г артілі ім. Петровського Солонянського р-ну.
  • Партійність: позапартійний
  • Дата розстрілу: 10 грудня 1937 р.
  • Місце смерті: м. Дніпропетровськ
  • Місце поховання: невідомо
  • Де і ким заарештований: Заарешт. 30.11.1937 р., звинувачений в к/рев. діяльності
  • Дата арешту: 26 жовтня 1937 р.
  • Осуд: розстріл
  • Стаття: 54-10 ч.1
  • Дата припинення справи: 29 квітня 1989 р.
  • Реабілітуючий орган: прокуратура Дніпропетровської області
  • Архівна справа: П-19749

Біографія

Іван Антонович Садовий народився 17 жовтня 1898 року. Хлопець отримав початкову освіту, тобто був доволі письменним на той час. Батько його працював лікарем, а мати Векла походила з теж достатньо забезпеченої родини Демида Лисенка. Антон Садовий помер під час епідемії чуми в 1910 році у Севастополі, тож Векла Демидівна повернулась у Башмачку і невдовзі вийшла заміж за також нещодавно овдовілого мого прадіда Петра Ничипоровича Ляшенка з чотирма дітьми на руках від 3 до 16 років. Петро Ляшенко був хазяйновитим чоловіком, мав 5-6 коней, 2-3 корови, з десяток овець та сільськогосподарський реманент. У першій світовій війні Іван приймав участь як підхорунжий царської армії. Після революції 1917 року він повернувся додому, втім ненадовго. Настали буремні часи, тож в листопаді 1918 року хлопець вступає до лав армії Симона Петлюри. При мобілізації проголосили, що боротися будуть проти більшовиків. Новобранців направили до Катеринославу і там зарахували в Українську народну армію (УНР), яку в народі називали Гайдамаки або Директорія. Та спочатку у запеклих боях припало роззброювати австрійців. Петлюрівці перемогли, втім через тиждень до Катеринослава завітала армія Нестора Махна, на той час спільника більшовиків. 30 грудня 1918 Петлюру витіснили з центру міста, проте до вечора наступного дня Катеринослав знову був під контролем Директорії УНР. Все ж таки 26 січня 1919 року частини Особливої групи військ під командуванням Павла Дибенко (1889-1938) і частини армії Махна взяли Катеринослав. До 10 травня 1919 року в місті порядкувала Радянська влада. Десь у ті часи Іван знову повернувся у Башмачку. Та через місяць туди прикотили махновці. І вкупі з Олександром Івановичем Коновець, Іваном Микитовичем Поплавським та Петром Григоровичем Михайленком він ненадовго опинився в лавах махновського командира отамана Брови. Зрештою більшовики забрали владу, і Іван повернувся до мирного життя та зайнявся сільським господарством. Пізніше одружився, народилася донька Галина. Навесні 1920 року будьонівці обшукали хату Садового і знайшли там гвинтівку, 20 штук бойових патронів. Хлопця відправили під арешт в Сурсько-Литовське, потім в Ямбург, опісля в Павлоград. Просидів він під арештом загалом 4 місяці. Раптом наклала на себе руки дружина… Чоловік лишився з малою дитиною на руках. Та з часом побрався з Оксаною Григорівною Волжан (1902 р.н.). У 1926 році в сім’ї народилася донька Віра, а через два роки Марія. В період нової економічної політики (НЕП) заможних селян хоча і оподатковували за підвищеними ставками, та добробут в цілому покращився, число бідних і багатих зменшилося, частка середняків зросла. Проте Сталін на початку 1928 р. висунув гасло суцільної колективізації, як засіб для прискорення індустріалізації, розв'язання хлібної проблеми, ліквідації ворога радянської влади - заможного селянства. Звичайно, багато хто бачив безглуздість колективного примусового господарювання. Серед таких був і Іван Садовий, який зривав збори партійних активістів, і разом з Опанасом Микитовичем Поплавським його навіть зачиняли в сараї, щоб чоловіки не заважали активістам отьмарювати колгоспні маси. В 1929 році Іван запально виступав проти того, що у башмаччан відбирають весь хліб. А коли почалися репресії, то багато його дядьків та двоюрідних братів були «розкуркуленні» та вислані у Росію. Серед таких Садовий Петро Демидович (1872 р.н.), Садовий Іван Ничипорович (1911 р.н.) та інші. Після опублікування 2 березня 1930 року в газеті «Правда» статті Сталіна "Запаморочення від успіхів" в СРСР почався масовий вихід селян з колгоспів. Всі кинулися розбирати свій інвентар, а Іван Антонович сам вийшов з колгоспу і агітував інших, пояснюючи, що якщо не забрати свій реманент, то буде нічим обробляти землю і всі пропадуть. Наскільки він мав рацію підтвердив Голодомор 1932-1933 років. У 1931 у родині Садових народився син Павло, а десь у 1933 році Івана Антоновича обрали головою артілі ім. Петровського. Він спробував ввести в правління артілі репресованих Томілко Степана Івановича та Оношенко Івана Микитовича, які хоч розуміли, як доладно правити господарством. Та правити колгоспом доладно виявилося неможливим. Районне начальство диктувало коли і що сіяти, кількість поголів'я худоби. Це вже наступне покоління притерпілося і звиклося до приписок та розкрадання, бо іншого не знали. А їх батькам важко було з цим змиритися. У 1935 році в артілі Петровського налічувалося 300 свиней, яких годували зерном. Свині були худі, утримувалися у холодному приміщенні, кормів бракувало. Свиноферма і скотоферма будувалися повільно через нестачу матеріалів. На папері виділили на це 25000 рублів, але фактично кошти надходили із затримкою. Свинарство у таких великих розмірах було тягарем і себе не виправдовувало. Дивлячись на все це колгоспне неподобство Садовий якось спересердя сказав: «Най би цих свиней чума взяла! Без них було б краще, все наше зерно з’їдають». Він не раз пропонував розпродати частину свиней і не тримати їх так багато. Та голова артілі в тих умовах нічого не вирішував. На все були потрібні дозволи районної партійної влади, заточеної на високі показники. Садовий був людиною, для якої коротке перебування в лавах УНР далося взнаки. Вдома у нього зберігалися така література як «Сонячна машина» Винниченка 1930 року, «Записная книжка» 1923 року під. ред. Винниченка, «Мова і суспільство» під. ред.. Скрипника, «Борись за правду» під ред. Могилевича, 1913 року, «Українська література» 1918 року під ред. Огієнка, «Полтава» вип. 1917 року (про вільну Україну в школі і вільне життя в самостійній Україні), «Кобзар» вип. 1914 року. Іван Антонович підтримував стосунки зі своїм двоюрідним братом Антоном Федоровичем Лисенко, таким само свідомим українцем, про якого, на жаль, ми знаємо небагато. І ось настав 1937 рік. В травні застрелився напередодні неминучого арешту Гамарник, 9 липня заарештовані Хатаєвич та Якір. Садовий вкотре спрогнозував: «Зараз арештовують людей і називають їх ворогами народу. А де гарантія, що і Сталін не є ворогом народу? Як ми можемо йому довіряти? Зараз всі їх портрети познімають. Так кому можна вірити? Якщо зняли і розстріляли маршалів, то як можна вірити Сталіну?» В червні 1937 року при збиранні врожаю Івану Антоновичу приписали «антикомбайновий прояв». Коли в артілі ім. Петровського вже скосили 120 гектарів озимини і переїхали на іншу ділянку, то приїхав голова артілі і заборонив косити частину цієї площі в 23 га, тому що пшениця там була ще зелена. До того ж нікуди було зсипати зерно. Садовий запропонував комбайнеру переїхати в інше місто, та той відказав, що це буде перевитрата пального і продовжив працювати, наче й не він. Виникла суперечка. Втрутилися селяни, агрономи і начальник МТС. Одні стверджували, що зерно воскової стиглості, тобто комбайнер має рацію. Інші заперечували: скосивши зерно на початку воскової спілості можна отримати недобір врожаю. В результаті 2 комбайни «Сталінець» і один трактор ЧТЗ простояли добу. За наполяганням районних організацій почали косити на наступний день з обіду. В цій ситуації проглядається вся недолугість радянської системи, де комбайнер вирішує, що і коли косити. Садовий тоді сказав, що розуміє мету комбайнера стати стахановцем, отримати орден Леніна та багато заробляти. Але все це за рахунок псування хлібу. І правда: в той час існували норми на комбайни і трактори. В результаті простою трактористи і комбайнери недопрацьовували і отримували менше зарплати. Зараз і уявити важко, щоб найнятий працівник щось вирішував всупереч розпорядженню керівника фермерського господарства. Втім в радянські часи дії голови артілі були розцінені як зрив збирання врожаю і намагання придушити стаханівський рух серед трактористів і комбайнерів. у 1937 році обласна прокуратура затримала Олександра Коновця та Петра Михайленка, як колишніх махновців. Садовий разом з зі своїм другом, бухгалтером Іваном Поплавським, врятували побратимів, надавши прокуратурі довідки, що Коновець та Михайленко - стахановці і взагалі найкращі люди села. Заарештували Івана Антоновича 26 жовтня 1937 року. Під час обшуку вилучили і спалили заборонену «контрреволюційну націоналістичну» літературу. Вже через місяць 30 листопада 1937 Трійка УНКВС по Дніпропетровській області присудила його розстріляти, а майно конфіскувати. Вирок здійснено 10 грудня 1937 року за участю Наума Цалевича Турбовського, коменданта Дніпропетровського НКВС. Історик Олег Бажан дослідив: Турбовський особисто стратив 2100 дніпрян, що занотовано в його характеристиці ... У 1944 році трагічно загинув тринадцятирічний Павло Садовий підірвавшись на міні... Після цього Оксана Григорівна переїхала до Дніпропетровська. Там вона працювала, ростила дочок. Після смерті Сталіна жінка звернулась до КДБ з проханням з’ясувати долю свого чоловіка. Щоб затерти сліди своїх злочинів їй видали довідку, що Іван Садовий був засуджений на 10 років ВТТ і помер 01.01.1943 року від саркоми. Якась гірка іронія долі, чи то грубий натяк, що цю довідку підписала людина з прізвищем Брехунцов. За наполяганням Оксани Григорівни справа у 1959 році переглядалася, але слідвідділ УКГБ при Раді міністрів УРСР та прокуратура по Дніпропетровській області залишили вирок Трійки чинним. Реабілітований Іван Антонович Садовий лише 23 квітня 1989 року.

При підготовці статті використані спогади Тарабаки (Ляшенко) Віри Петрівни (1913-1999), фото з домашнього альбому дітей Онушко (Садової) Віри Іванівни (1926-2002), матеріали Дніпропетровського обласного державного архіву, Краєзнавчий альманах «Січеславщина» Вип. 8, 2018 р.

Ірина Коновець-Поплавська, краєзнавець