Сеник Ірина Михайлівна (1926)

Дата народження: 8 червень 1926 р.
Місце народження: Львів
Стать: жінка
Освіта: народна «Рідна Школа» ім. Короля Данила, приватна дівоча гімназія Іллі та Іванни Кокорудзів (Українське педагогічне товариство), факультет іноземних мов (англійська філологія) Львівського університету, медсестринські курси в Анжеро-Судженську Кемеровської області
Професія / місце роботи: медсестра у туберкульозній лікарні Івано-Франківська
Місце проживання: Івано-Франківськ, Львів

Дата смерті: 25 жовтня 2009 р.
Місце смерті: м. Борислав Львівської області
Місце поховання: відділ Дисидентів на Личаківському цвинтарі у Львові

Арешты

Де і ким заарештований: НКВД
Запобіжний захід: ув'язнення в Тюрмі на Лонцького
Дата арешту: 1945 р.
Звинувачення: зв'язки з УПА
Осуд: 1946 р.
Вирок: 10 років концтаборів у Сибіру та довічне заслання
Місце відбуття: «Озерлаг», «Ангарлаг» Іркутської області, м. Анжеро-Судженськ Кемеровської області
Дата звільнення: 1968
Дата реабілітаціi: 1991 р.

Де і ким заарештований: Івано-Франківськ, КГБ
Запобіжний захід: арешт
Дата арешту: 1972 р.
Вирок: 6 років ув'язнення та 5 років заслання
Місце відбуття: табір «Дублагу» (ЖХ-385/3 в с. Барашево Теньгушовського району, Мордовія), м. Уш-Тобе Талди-Курганської області, Казахстан
Дата звільнення: 1983
Дата реабілітаціi: 1991 р.

Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Сеник Ірина Михайлівна народилася 8 червня 1926 року у Львові в родині колишнього січового стрільця Михайла та Марії Сеників.

Навчалася у народній «Рідній Школі» ім. Короля Данила, приватній дівочій гімназії Іллі та Іванни Кокорудзів (Українське педагогічне товариство).

З 1939 року — член Юнацтва Організації Українських Націоналістів, з 1941 року стала повним членом ОУН. Працювала в крайовому відділі пропаганди, в митрополичій консисторії під керівництвом Андрея Шептицького.

У 1944 році вступила на факультет іноземних мов (англійська філологія) Львівського університету.

Після німецько-радянської війни, у 1945 році, потрапляє до тюрми на Лонцького. За звинуваченням у зв'язках з УПА засуджена у 1946 році на 10 років концтаборів у Сибіру («Озерлаг», «Ангарлаг» Іркутської області) та довічне заслання. Попри всі табірні заборони продовжувала поетичний шлях, розпочатий ще у 9-річному віці, — писала потайки на клаптиках паперу. Рятувалась від табірної атмосфери вишиванням на шматочках полотна мініатюр на релігійну тематику: українські церкви, знамена, іконки, цитати пророків. Вийшла з табору у 1956 році з другою групою інвалідності.

І знову неволя — заслання в сибірському Анжеро-Судженську, Кемеровської області. Там заочно, з відзнакою, закінчила медсестринські курси. У 1968 році закінчився термін заслання.

Після заслання Ірина Сеник приїздить до Івано-Франківська — повернення «репресованої» до Львова було неможливим. Недовгий час працювала медсестрою з ув'язненими у туберкульозній лікарні.

Знайомиться з В'ячеславом Чорноволом, Валентином Морозом та іншими діячами руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу; допомагає у поширенні самвидаву. У грудні 1969 року підписала заяву 16-х колишніх політв'язнів «Знову камерні справи?» на ім'я Голови Президії Верховної ради УРСР, яка спрямовувалась проти практики засудження в ув'язненні. Заява публікувалась в «Українському віснику» № 1 за 1970 рік, транслювалась радіо «Свобода».

Черговий арешт відбувається у 1972 році. Вирок суду — 6 років ув'язнення та 5 років заслання. Ув'язнення відбувала разом з Катериною Зарицькою, Іриною Калинець, Ніною Строкатою-Караванською, Надією Світличною, Оксаною Попович, Стефанією Шабатурою в одному з таборів «Дублагу» (ЖХ-385/3 в с. Барашево Теньгушовського району, Мордовія).

У 1978 році етапована на п'ятирічне заслання. Після місячного етапу доставлена до м. Уш-Тобе Талди-Курганської області, Казахстан. Будучи у засланні, у 1979 році стала членом Української Гельсінської групи. У тому ж році члени УГГ Оксана Мешко, Ніна Строката та Ірина Сеник оприлюднили документ «Ляментація» — про фабрикування кримінальних справ проти дисидентів, про численні факти «ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні». Звільнилась у 1983 році з забороною працювати за фахом.

Після звільнення повернулась в Україну та поселилась у Бориславі. У 1983 році одружилась з колишнім політичним в'язнем Василем Дейком.

У 1990 році брала участь у створенні націоналістичної партії «Державна самостійність України».

У 1991 році повністю реабілітована.

Була головою місцевого відділення Союзу Українок, членом Ліґи Українських жінок, головою Бориславської міської організації Конгресу українських націоналістів.

Останні роки життя була прикута до ліжка. Померла Ірина Сеник 25 жовтня 2009 року. Спочила 27 жовтня у відділі Дисидентів на Личаківському цвинтарі у Львові.

За вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність 26 листопада 2005 року нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня.

За громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ої річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод 8 листопада 2006 року нагороджена Орденом «За мужність» I ступеня.

Заслужений майстер народної творчості України, почесна громадянка Борислава і Львова.