Теліга Олена Іванівна (1907)

Дата народження: 21 липень 1907 р.
Варіанти ПІБ: Шовгеніва, Шовгенова
Місце народження: село Ільїнське, Дмитровський муніципальний район Московської області
Стать: жінка
Соціальне походження: інтелігенція
Освіта: Жіноча гімназія Олександри Дучинської (Київ), Український високий педагогічний інститут імені М. Драгоманова (Прага)
Місце проживання: Санкт-Петербург, Тарнів, Подебради, Варшава, Краків, Київ
Дата розстрілу: 21 лютого 1942 р.
Місце смерті: Бабин Яр

Де і ким заарештований: Гестапо
Дата арешту: 7 лютого 1942 р.

Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Олена Іванівна Телі́га (з дому Шовгеніва або Шовгенова) народиался 21 липня 1907 року в селі Іллінське під Москвою в інтелігентній, українсько-білоруській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий учений (викладав у Московському інженерному училищі), інженер-гідротехнік, мати — донька православного священика. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгеніви переїхали до Петербурга.

У 1918 разом з родиною переїхала до Києва. Тут вона навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчала українську мову разом з російською, німецькою, французькою. Вивчала й такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистописання, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо.

14 листопада 1920 її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і грунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів.

Олена залишилася в Києві і у зв'язку із закриттям та реорганізацією приватних навчальних закладів продовжила навчання в приватній школі. Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдалося вибратися з радянської України до Тарнова (Польща), де вони зустрілися з батьком. З липня 1922 родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів. У Чехії Олена отримала «матуру» — атестат.

У Подєбрадах Олена, разом із своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою взяла участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 рр. Приязнь перетворилася на любов і їх повінчав православний священик Євген Погорецький 1 серпня 1926 в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах.

У 1923—1929 навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. Тоді ж розпочала літературну діяльність, друкувалася переважно в «Літературно-науковому вістнику» (1922—1931), що в той час виходив у Львові під редагуванням Дмитра Донцова, та інших еміграційних виданнях. Саме в Чехії відбулося її становлення як поетеси, публіциста-літературознавця.

З вересня 1929 по 1939 проживала у Варшаві. У 1929 році у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів в українській школі. У Варшаві Олена продовжила активну мистецьку та громадську діяльність, стала постійним редактором та одним із чільних представників редагованого Дмитром Донцовим у Львові «Вістника» (1931—1939). Вона виступала з рефератами та поезіями під час літературних дискусій, академій та святкувань, що відбувалися в середовищі української еміграції.

Протягом 1939—1941 перебувала в Кракові. Тут, у грудні 1939, Олена познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де активно працювала в Культурній референтурі Проводу ОУН, якою керував Олег Ольжич.

Тісно співпрацювала із краківською «Просвітою», в лютому 1940 очолила молодіжне Мистецьке товариство «Зарево». Секретарем був член Культурної референтури ОУН Олег Штуль.

Завжди ефектно вбрана й завжди приязна (хоча, за власною оцінкою, — не красуня), Олена була однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі та Чехо-Словаччини 1920‑1940‑х років.

Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із чоловіком, Уласом Самчуком і кількома друзями нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного, а 22 жовтня 1941 року автомобілем через Святошин та Брест-Литовське шосе доїхала до окупованого німецькою армією Києва.

У Києві мешкала спочатку по вулиці Короленка, тепер Володимирська, неподалік від Св. Софії, згодом по вулиці Караванській.

У місті організувала Київське відділення Спілки українських письменників (розміщувалася по вулиці Трьохсвятительській, 23), відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, 24. Видавала тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, її чоловік — Михайло Теліга.

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанови нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 року почалися арешти. Друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, втікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…». Її заарештували разом з чоловіком, який назвався письменником аби бути з нею. У київському гестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому гестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті української письменниці та її чоловіка.