Титикало Василь Петрович (1886)

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Дата народження: 12 жовтня 1886 р.
Місце народження: Чернігівська обл. с. Ічня
Стать: чоловік
Національність: українець
Соціальне походження: із козаків
Освіта: освіта середня
Професія / місце роботи: / Пенсіонер.
Місце проживання: Полтавська обл. м. Полтава
Дата розстрілу: 29 листопада 1937 р.
Дата смерті: 29 листопада 1937 р.
Місце смерті: Вирок виконано 29.11.1937 р. у м. Полтава.
Місце поховання: невідоме

Арешты

Звинувачення: Відмова співпрацювати з органами ГПУ, а саме відмова слідкувати та доносити за колегою учителем – Лазько.
Осуд: 8 квітня 1934 р.
Орган, що засудив: Надзвичайна сесія Харківського обласного суду
Стаття: ст. 7-109 УК УРСР
Вирок: до двох років позбавлення волі
Дата реабілітаціi: 5 липень 1958 р.

Де і ким заарештований: Заарештований 21.10.1937 р.
Запобіжний захід: тримання під вартою
Дата арешту: 21 жовтня 1937 р.
Звинувачення: Титикало В.П. був визнаний винним в тому, що він та інші його спільники являлись учасниками антирадянської Української націоналістичної організації, яка готовила організоване-військове озброєне повстання проти Радянської влади з метою від’єднання України від Радянського Союз, а також проведення серед населення антирадянської агітації.
Осуд: 19 листопада 1937 р.
Орган, що засудив: Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 17-19.11.1937 р. за ст. ст. 54-10 ч. 1, 54-11 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією особистого майна.
Стаття: ст. 54-10 ч. 1, ст. 54-11 КК УРСР
Вирок: розстріл з конфіскацією особистого майна.
Реабілітуючий орган: Реабілітований Полтавським облсудом 05.07.1958 р.

Джерела відомостей: Національний банк репресованих

Біографія

Титикало Василь Петрович народився 12 квітня 1886 році в місті Ічня Чернігівської губернії, син селянина-козака Титикало Петра Івановича, який в м. Ічні мав вісім десятин землі, корову та хату, мати - австрійська німкеня Лінде Софія Людвігівна, дочка німецького пекаря, який мав в м. Ічня власну пекарню.

В 15 років закінчив ремісничу школу та, маючи бажання продовжувати навчання і далі, поступив і закінчив Художньо-промислову школу та педагогічні курси, маючи від батька допомогу не більше 60 карбованців на рік. З 1907 року служив в Полтавських школах.

Працював вчителем 1-го вищого початкового училища ім. М.В. Гоголя (м. Полтава, вул. Приютська), мав чин колезького реєстратора, був занесений до пам’ятної книги Полтавської губернії на 1916 рік.

В 1915 році був мобілізований до Царської армії, був направлений в Москву у школу прапорщиків, яку закінчив у тому ж 1915 році. Був направлений у діючу армію командиром роти. Згодом був призначений начальником господарської частини полку. Отримав військове звання штабс-капітан.

В армії служив до кінця 1917 року та був демобілізований.

В 1918 році приймав участь в роботі організації «Просвіта», а саме був помічником голови театральної ради організації «Просвіта». Театральною роботою також займалась його дружина Титикало (Васильєва) Ольга Федорівна – до революції вчителька рукоділля жіночого училища ім. О.Ф. Черненка.

У кінці 1918 році брав участь у роботі повстанського комітету.

На початку 1919 року вступив до війська УНР (Петлюри), де відповідав за постачання провіанту армії. Був направлений до Вінниці, яка згодом була захоплена червоною армією та з військом Петлюри відступив до міста Кам’янець-Подільський де в той час перебував Симон Петлюра та Український Уряд.

В кінці 1919 року був направлений до міста Вінниця відповідальним за постачання армії УНР, але, фактично, через декілька днів після прибуття до міста Вінниця вона була окупована червоною армією. Титикало В.П. захворів на тиф, відрізаний від діючої армії УНР на початку 1920 року повернувся до своєї родини в місто Полтаву та 1,5 роки, фактично був паралізований.

Одужавши, почав працювати вчителем та паралельно приймав участь в театральному житті міста Полтава, де його дружина в той час працювала як артистка-професіоналка.

Служив в другій дитячій школі та десятій трудовій школі .

Перебував на особливому обліку колишніх білих офіцерів у органах ГПУ України під номером 17906, як колишній штабс-капітан Петлюри.

Був позбавлений виборчих прав, в яких був поновлений лише в 1927 році.

Жінка Титикало В.П., побоюючись репресій, покинула Василя Петровича та в 1925 році з артистом Музиченком Костянтином Кириловичем переїхала в місто Одеса.

Титикало В.П. до арешту проживав в місті Полтава по вул. Короленка, 11а, кв. 1.

Титикало Василь Петрович 08 квітня 1934 року Надзвичайною сесією Харківського обласного суду був засуджений до двох років позбавлення волі за ст. 7-109 УК УРСР за відмову співпрацювати з органами ГПУ, а саме відмову слідкувати та доносити за колегою учителем – Лазько.

21 жовтня 1937 року був заарештований, а 17-19 листопада 1937 року засуджений особливою трійкою при УНКВС Полтавської області за ст. 54-10 ч. 1, ст. 54-11 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією особистого майна.

вирок

Титикало В.П. був визнаний винним в тому, що він та інші його спільники являлись учасниками антирадянської Української націоналістичної організації, яка готовила організоване-військове озброєне повстання проти Радянської влади з метою від’єднання України від Радянського Союз, а також проведення серед населення антирадянської агітації.

Одним з організаторів групи був Володи́мир Олекса́ндрович Щепо́тьєв (1880-1937) — музикознавець, фольклорист, педагог. Професор Полтавського педагогічного інституту. Виступав із вступним словом перед концертами Полтавської капели бандуристів. Етнограф й історик літератури, родом з Полтави. Проф. Полтавського Інституту Нар. Освіти, співр. Харківської катедри історії української культури. Чл. Етнографічної Комісії при ВУАН, гол. Полтавського Наук. Товариства. Праці з укр. етнографії в «Етногр. Віснику», з укр. літератури (про І. Котляревського, Т. Шевченка, О. Стороженка, нар. пісні тощо). Творчо співпрацював в Грушевським. Засуджений у процесі СВУ (1930), засланий до Сибіру на 3 p.; 1936 повернувся на Полтавщину, в 1937 знову заарештований і розстріляний.

Вирок відносно Титикало В.П. виконано 29 листопада 1937 року у м. Полтава.

Титикало В.П. реабілітований Полтавським обласним судом 05 липня 1958 року.

У Титикало В.П. залишилась дочка Зоя Василівна Букрєєва.