Ткаченко Борис Данилович (1899)

  • Дата народження: 6 лютого 1899 р.
  • Місце народження: Харків
  • Стать: чоловік
  • Освіта: Харківський інститут народної освіти
  • Професія / місце роботи: науковий співробітник, викладач
  • Місце проживання: Харків
  • Дата розстрілу: 23 грудня 1937 р.
  • Місце смерті: в'язниця НКВД СРСР, Київ
  • Де і ким заарештований: НКВД
  • Дата арешту: 1937 р.
  • Дата реабілітаціi: 1957 р.
  • Джерела відомостей: вікіпедія

Біографія

Борис Данилович Ткаченко народився 6 лютого 1899 року в Харкові.

1923 закінчив Харківський інститут народної освіти. Від 1927 — старший науковий співробітник Харківської філії Інституту мовознавства АН УСРР. Одночасно — викладач української мови в Комуністичному університеті та Всеукраїнському інституті підвищення кваліфікації педагогів. Пізніше — консультант-коректор Партвидаву ЦК КП(б)У.

1937 група НКВС СРСР викрала Ткаченка з помешкання, трійка НКВС постановила убити мовознавця. Реабілітували самі комуністи 1957.

Помер 23 грудня 1937 року у в'язниці НКВД в Києві.

Борис Ткаченко був одружений на Зінаїді Борисівні Йоффе, першій дружині єврейського поета Переца Маркиша (1895-1952). Син Орест Борисович Ткаченко у 12-річному віці виключений з піонерської організації, зазнав знущань і переслідувань від радянської влади. Після Другої світової війни теж став мовознавцем.

Борис Ткаченко підготував праці з української діалектології, сучасної української літературної мови (граматика, лексикологія, стилістика), лексикографії, правопису. Співупорядник «Українського правопису» 1928.

Співавтор «Загального курсу української мови» (разом із Майком Йогансеном, кілька видань у 1920-х), «Практичного російсько-українського словника» (у співавторстві з Майком Йогансеном, Костем Німчиновим, Миколою Наконечним, 1926).

Під керівництвом Леоніда Булаховського здійснив першу спробу створення окремого спеціального курсу стилістики української мови. Це був «Нарис української стилістики» (5 лекцій), написаний Борисом Ткаченком і 1929 виданий у Харкові. І хоч у праці простежувалося використання положень «Французької стилістики» Шарля Баллі, новаторська цінність її полягала у висвітленні стилістичних явищ української мови, залученні широкого матеріалу з художньої літератури, фольклору, народно-розмовної мови тощо.

Автор статей з лексикології і діалектологічної морфології, зокрема про м'яку відміну прикметників.

Перекладав красне письменство з чужих мов: англійської — Едгар По; французької — Проспер Меріме; німецької — Ніколаус Ленау; російської — Олександр Пушкін, Лев Толстой, Олексій Толстой, Антон Чехов.