Перегляд вихідного коду сторінки Рогоза Олександр Францович (1858)

{{Шаблон:Формуляр
|світлина=Ukrainian minister of defense in 1918 Rohoza.jpg
|варіанти ПІБ=Рагоза
|місце народження=Вітебськ
|стать=чоловік
|соціальне походження=священнослужитель
|освіта=Полоцька військова прогімназія, Михайлівське артилерійське училище, Миколаївська академія Генерального штабу
|професія / місце роботи=військовий
|місце проживання=Київ
|розстріл=29.06.1919
|місце смерті=Одеса
|джерела відомостей=вікіпедія
}}

[[Категорія:Фотографії‏‎]]
[[Категорія:Відкритий список]]

==Біографія==
Рогоза (Рагоза) Олександр Францович народився 8 червня 1858 року у Вітебську. Походив з українських священослужителів, дворян Вітебської губернії. Навчався в Полоцькій військовій прогімназії. Військову освіту отримав в Михайлівському артилерійському училищі, випущений в 3-ю гвардійську та гренадерську артбригаду. Служив у лейб-гвардії 3-й артилерійській бригаді (Варшава), у складі якої брав участь в російсько-турецькій війні 1877—1878 років. В 1883 році закінчив Миколаївську академію Генерального штабу.

З листопада 1883 року — старший ад'ютант штабу 5-ї піхотної дивізії, з 11 січня 1888 — помічник старшого ад'ютанта Приамурського військового округу, з 1 липня 1888 — старший ад'ютант військової канцелярії при військовому губернаторі Приморської області. З 28 січня 1891 — начальник стройового відділу Керченської фортеці. З 4 вересня 1896 — начальник штабу 32-ї (Рівне), а з 10 березня 1898 — 5-ї піхотних дивізій (Житомир). З 27 квітня 1900 — командир 18-го піхотного Вологодського полку (Новоград-Волинський). З 2 березня 1904 — генерал-майор, командир 1-ї бригади 27-ї піхотної дивізії, з 22 жовтня того ж року — начальник штабу 3-го армійського корпусу, з 16 червня 1906 — комендант Усть-Двінської фортеці. З 13 квітня 1908 — генерал-лейтенант. З 17 березня 1909 — начальник 19-ї піхотної дивізії, з якою і вступив в Першу світову війну. 

Після Лютневої революції одним з небагатьох зберіг за собою посаду керуючого армією. 21 листопада 1917 року відсторонений від командування армією більшовиками.

10 квітня 1918 подав заяву про вступ до української армії. Від 30 квітня 1918 р. запрошений гетьманом Павлом Скоропадським на посаду військового міністра в уряді Федора Лизогуба. Був у званні Генерального бунчужного (відповідало царському званню повного генерала). Під керівництвом Олександра Рогози розгорнуто діяльність по створенню збройних сил Української Держави. До цієї роботи залучив ряд генералів, прихильників української державності: С.Дельвіга, М.Юнакова, О.Натіїва, М.Омеляновича-Павленка та ін. Реорганізував Генеральний штаб, який одразу ж приступив до формування восьми стрілецьких корпусів. У військах впроваджувалась українська мова, реформувались Запорізький корпус, Сердюцька, Сіра і Синя дивізії, відновлювалось українське козацтво. З 23 листопада знаходився в підпорядкуванні гетьмана Скоропадського.

Після повалення гетьманату у листопаді 1918 року Олександра Рогозу усунули з посади військового міністра. 15 грудня 1918 року арештований з наказу Директорії, але незабаром був звільнений. Маючи на меті дістатися Кубані або ж виїхати за кордон, тимчасово зупинився в Одесі, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти. У березні 1919 року відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли червоні. Після здобуття міста вояками Григор'єва, був заарештований. За відмову перейти на службу до Червоної Армії розстріляний більшовицьким ЧК 29 червня 1919 року на Катерининській площі.

 – пом. 29 червня 1919) — український військовий діяч, генерал-лейтенант російської імператорської армії родом із Київщини, командир корпусу перед Першою світовою війною, у 1915–1917 роках— командувач 4-ї російської армії. Військовий міністр Української Держави у 1918.