Ігорко в 11:30, 31 січня 2018

2018-01-31T11:30:45Z

Ігорко: Створена сторінка: {{Шаблон:Формуляр |світлина=1314643506.jpg |дата народження=31.01.1926 |варіанти ПІБ=Строката |місце...

2018-01-31T11:26:24Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Формуляр |світлина=1314643506.jpg |дата народження=31.01.1926 |варіанти ПІБ=Строката |місце...

Нова сторінка

{{Шаблон:Формуляр
|світлина=1314643506.jpg
|дата народження=31.01.1926
|варіанти ПІБ=Строката
|місце народження=Одеса
|стать=жінка
|місце проживання=Одеса, Нальчик (Кабардино-Балкарія, РФ), Таруса (Калузька область, РФ)
|дата смерті=02.08.1998
|місце смерті=м. Дентон (штат Техас, США)
|джерела відомостей=вікіпедія
|дата арешту 1=06.12.1971
|звинувачення 1=проведення антирадянської агітації та пропаганди (розповсюдження «Українського вісника», самвидаву, а також написання листа на захист Юлія Даніеля)
|осуд 1=19.05.1972
|стаття 1=частина 1 статті 62 Кримінального кодексу УРСР
|вирок 1=4 роки ув'язнення у таборі суворого режиму
|місце відбуття 1=жіноче відділення табору ЖХ-385/3 (с. Барашево Теньгушевського району Мордовії)
|дата звільнення 1=1975
}}

[[Категорія:Фотографії‏‎]]
[[Категорія:Відкритий список]]

==Біографія==

← Попередня версія		Версія за 11:30, 31 січня 2018
Рядок 21:		Рядок 21:
	[[Категорія:Відкритий список]]		[[Категорія:Відкритий список]]

		+	==Біографія==
		+	Ніна Антонівна Караванська (дівоче прізвище — Строката) народилася 31 січня 1926 року (за іншими даними 1925 року) в Одесі. Після отримання середньої освіти вона поступила в Одеський медичний інститут (нині — Одеський національний медичний університет), який закінчила 1947 року. Ніна Антонівна наступні роки працювала за фахом у різних українських містах — у 1951–1952 роках в Одеському медичному інституті.
		+
		+	Після закінчення інституту вона працювала молодшим науковим співробітником, асистентом кафедри епідеміології, а потім асистентом кафедри мікробіології інституту. За розподілом Ніну Строкату було відправлено на два роки роботи у Татарбунарський район у місцеву районну лікарню, а згодом завідувачкою лікарської дільниці.
		+
		+	1961 року Ніна Антонівна познайомилася з одним із діячів Організації Українських Націоналістів, Святославом Караванським, що на той час тільки-но повернувся на батьківщину після 16-річного ув'язнення. Він приїхав в Одесу після амністії. Згодом вони одружилися. Через рік вона повернулася в Одесу, продовжила працювати в медичному інституті. У 1963 році її було прийнято молодшим науковим співробітником Центральної науково-дослідної лабораторії у цьому ВУЗі, де вона працювала до 1971 року. На той час вона ж підготувала кандидатську дисертацію. Караванський поновив навчання на вечірньому відділенні філологічного факультету Одеського державного університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), а також включився в опозиційну боротьбу. Він готував та поширював в Одесі самвидав, пропагував українську мову. У листопаді 1965 року Святослава Йосиповича було вдруге заарештовано й через два дні його без суду було відправлено на відбування 25-літнього терміну. Відтоді Ніна Караванська почала боротися проти безправних арештів і засудження чоловіка, не зважаючи на те, що керівництво інституту вимагало відмовитися від свого чоловіка.

−	~~==Біографія==~~	+	Після затримання чоловіка органи КДБ намагалися вмовити Ніну засудити Святослава за його вчинки, однак остання залишися при своєму й не покинула свого чоловіка. В грудні 1966 року Ніна Караванська подала клопотання на ім'я начальника табору, де знаходився її чоловік, а також генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва і у редакцію французької комуністичної газети L'Humanité. У цьому клопотанні зазначалося:
		+
		+	« Впродовж 18 років адміністрація таборів виявилася неспроможною вплинути на в'язня Караванського С. І., а його сім'ї не дають можливості підтримувати з ним дозволені законом контакти. Тому я, дружина Караванського С. І., прошу його розстріляти, щоб припинити багатолітні страждання мого чоловіка та нескінченні конфлікти між Караванським та адміністрацією. »
		+
		+	Незважаючи на це клопотання, у квітні 1970 року Святослав Караванський був засуджений у тюрмі на додатковий термін у 5 років тюрми та 3 роки заслання. Спроби захистити чоловіка у суді призвели до того, що суддя виніс окрему ухвалу, яку спрямував до Одеського медичного інституту, «для вжиття заходів громадського впливу щодо Строкатої Ніни Антонівни з метою виховання у неї почуттів високого патріотичного обов'язку, як громадянина СРСР». Результатом цієї ухвали стало цькування Строкатої, осуд її поведінки у колективі та у ректораті. Тривалі утиски на роботі закінчилися її звільненням у травні 1971 року. Оскільки влаштуватися на роботу в Одесі Ніна Антонівна не могла, вона поїхала у місто Нальчик, де її найняли викладачем медичного технікуму. Восени того ж року вона обміняла своє одеське житло на житло у Нальчику, а 5 грудня вона оселилася там разом із сім'єю Юрія-Богдана Шухевича.
		+
		+	На той час в Одесі заарештували лікаря Олексія Притику, який зізнався, що Строката привозила з Києва та Львова самвидав і вони з Олексієм Різниківим його розповсюджували. Усім трьом інкримінували антирадянську агітацію, поширення та читання самвидаву і збирання коштів для допомоги політв'язням. У результаті 6 грудня 1971 року Ніна Антонівна була заарештована. Її звинуватили у розповсюдженні «Українського вісника», самвидаву, а також написання листа на захист Юлія Даніеля. У зв'язку з цим арештом Ігор Калинець та В'ячеслав Чорновіл створюють у Львові Громадський комітет захисту Строкатої, куди увійшли Василь Стус, Леонід Тимчук, Петро Якір тощо. Це була перша відкрита правозахисна організація в Україні. Але вже на початку 1972 року майже всі члени комітету опинилися за ґратами. Вони встигли оприлюднити лише два документи — заяву про створення комітету та бюлетень «Хто така Н. А. Строката (Караванська)». Окрім того, на захист Строкатої виступило, серед інших, Американське товариство мікробіологів, яке обрало її своїм членом.
		+
		+	19 травня 1972 року Ніна Антонівна була засуджена за частиною 1 статті 62 Кримінального кодексу УРСР на 4 роки ув'язнення у таборі суворого режиму за звинуваченням у «проведенні антирадянської агітації та пропаганди». Покарання жінки відбувала в жіночому відділенні табору ЖХ-385/3, що знаходився у селі Барашево, Теньгушевського району, Мордовії. Ще у часи дев'ятимісячного перебування у слідчій в'язниці КДБ Караванська підірвала собі здоров'я, а у таборі її стан значно погіршився. У неволі вона була учасницею голодних страйків жінок-політв'язнів. Зокрема, разом з нею у таборі перебували Дарія Гусяк, Надія Світлична, Ірина Сеник, Ірина Стасів-Калинець, Стефанія Шабатура тощо. Останні дні терміну Ніна Строката провела в онкологічній лікарні. Наприкінці 1975 року вона була випущена з концтабору із забороною повертатися на територію України. У відповідь Строката відмовилась від радянського громадянства.
		+
		+	Після звільнення Ніна Антонівна поселилася у місті Таруса Калузької області, де за нею стежили органи безпеки впродовж року. Життя на півночі позначилося на здоров'ї Строкатої. Так у жовтні наступного, 1976, року вона тяжко захворіла і була доставлена у місцеву обласну лікарню, звідки за її проханням виписалася у листопаді. Це рішення було зумовлено бажанням лягти на лікування у столичну лікарню з більш-досвідченим персоналом. Ніна Антонівна лягла в одну з таких лікарень, не спитавши дозволу у міліції, 20 листопада і пролежала там до 4 січня наступного року. За це порушення 17 січня суд оштрафував жінку на 20 карбованців, а вже 3 лютого її знову взяли під нагляд ще на півроку. Наступні роки цей термін ще декілька разів продовжували.
		+
		+	Вже 1976 року Ніна Караванська стала одним з членів-засновників Української Гельсінської групи, яка була заснована радянськими дисидентами задля сприяння Гельсінських угод. Вона брала активну участь у цьому русі, зокрема, усі документи і звернення групи створювалися за участю Ніна Антонівни та нею ж підписувалися. Окрім того вона також підтримувала контакт з Московською Гельсінською групою.
		+
		+	Лише тоді, тобто через 10 років після арешту Святослава Караванського, Ніні дозволили однодобове побачення з чоловіком. Після того як його випустили 1979 року подружжя намагалося отримати дозвіл на повернення в Україну, однак, не отримало його. Влада дозволила Караванським скористатися лише одним з викликів до США. Остерігаючись ще одного ув'язнення Святослава, який на той час провів у концтаборах 31 рік, подружжя Караванських 30 листопада того ж року відбуло до Відня. 11 грудня вони потрапили у Сполучені Штати, де оселилися у місті Дентон, штату Техас.
		+
		+	Там Ніна Антонівна виступала, писала статті, розповідала українській діаспорі та іншим американцям правду про національно-визвольний рух в Україні, організовувала моральну та матеріальну підтримку радянським в'язням та їх сім'ям, іншу провадила громадську роботу. Там же вона стала членом Зарубіжного представництва Української Гельсінської Групи. У 1980 році вона видала книгу «Ukrainian Women in the Soviet Union: Documented Persecution», а 1981 року — «A Family Torn Apart». 2 серпня 1998 року Ніна Антонівна Караванська-Строката померла у Дентоні.
		+
		+	Ніна Строката опублікувала деякі свої роботи з громадської діяльності:
		+	«Ukrainian Women in the Soviet Union: Documented Persecution» — книга про жінок-політв'язнів СРСР, видавництво «Смолоскип» (1980);
		+	«A Family Torn Apart» (1981).

Караванська Ніна Антонівна (1926) - Історія редагувань

Ігорко в 11:30, 31 січня 2018

Ігорко: Створена сторінка: {{Шаблон:Формуляр |світлина=1314643506.jpg |дата народження=31.01.1926 |варіанти ПІБ=Строката |місце...