Свідзінський Володимир Євтимович (1885)

• Дата народження: 26 вересня 1885 р.
• Місце народження: с. Маянів Вінницького повіту Подільської губернії
• Стать: чоловік
• Національність: українець
• Соціальне походження: духовенство
• Освіта: вища
• Професія / місце роботи: поет, перекладач.
• Дата розстрілу: 18 жовтня 1941 р.
• Дата смерті: 18 жовтня 1941 р.
• Місце смерті: с. Непокрите, Вовчанський район, Харківська область

---

• Де і ким заарештований: НКВД, Харків
• Дата арешту: 27 вересня 1941 р.
• Звинувачення: антирадянська пропаганда та агітація

---

• Джерела відомостей: wikipedia

Біографія

Володимир Євтимович (Юхимович) Свідзінський (нар. 26 вересня (8 жовтня) 1885, с. Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівський район, Вінницька область — пом. 18 жовтня 1941, с. Непокрите, Вовчанський район, Харківська область) — український поет доби «Розстріляного відродження», перекладач.

Батько — Євтим (Євфимій) Аксентійович, священик. Мати — Наталка Прохорівна (уроджена Стопакевич), попівна. У 1899 закінчив Тиврівське духовне училище. Навчався у Подільській духовній семінарії (Кам'янець-Подільський). 1906 року вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут. 1912 — в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано перший вірш Свідзінського — «Давно, давно тебе я жду…». 26 січня 1913 — закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.

На запрошення Подільської земської управи обстежив ткацький промисел: від 1 червня до 15 вересня 1913 об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії» (К., 1916).

У березні 1915 переїхав до Житомира, працював у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 — канцелярським служителем, а з жовтня — тимчасовим виконувачем обов'язків облікового урядовця.

Свідзінського мобілізували до армії — наказом від 23 березня 1916 призначили помічником контролера 7-го класу в управління польового контролю при штабі 7-ї армії, яка 1916 воювала на терені Галичини (Теребовля, Чортків, Бучач), 1917 — переважно на території Подільської губернії.

Переїхав у Кам'янець-Подільський, з жовтня 1918 працював на посаді «редактора української мови» у видавничому відділі Подільської народної управи.

В Державному архіві Хмельницької області зберігається прохання Володимира Свідзинського від 26 січня 1919 року зарахувати його вільним слухачем історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету, де того часу викладали Іван Огієнко, Михайло Драй-Хмара, Євген Тимченко й інші відомі науковці та літератори. Студентами університету були молодші брати Володимира Олег та Павло. Літературне середовище тогочасного Кам'янця складали Юрій Липа, Людмила Старицька-Черняхівська, Осип Назарук тощо. Свідзинський був вільним слухачем університету упродовж 5 семестрів.

Зі встановленням у листопаді 1920 у Кам'янці-Подільському радянської влади працював редактором у видавничому відділі народної освіти повітвиконкому.

У Кам'янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). 1921 у них народилася донька Мирослава.

Від січня 1921 Свідзінський працював архіваріусом у Кам'янець-Подільському університеті (невдовзі — інститут народної освіти). У листопаді 1921 став завідувачем архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи.

1922 — науково-дослідна кафедра історії та економіки Поділля при Інституті народної освіти залучила Свідзінського до виявлення в архівах і музеях Кам'янця-Подільського графічного матеріалу подільських греко-католицьких метрик, рукописних книг і стародруків. Свідзінський зареєстрував 337 метрик, із них 150 мали високохудожні заставки, літери, орнаменти, малюнки. Кілька випусків видання «Метрики XVIII в.» літографовано в майстерні Кам'янець-Подільського художньо-промислового технікуму імені Сковороди під керівництвом Володимира Гагенмейстера.

У зв'язку з реорганізацією Кам'янець-Подільського окружного архівного управління 29 серпня 1925 здав справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію, деякий час (формально — до листопада 1925) працював там інспектором.

Жовтень 1925 — переїхав до Харкова, де працював літературним редактором у місячнику «Червоний шлях». У Харкові сім'я Свідзінського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю. У Харкові Свідзінський видав другу поетичну збірку «Вересень» (1927). Остання прижиттєва збірка «Поезії» вийшла 1940 у Києві (видавництво «Радянський письменник», друкувалася у Львові). Готував наступну збірку «Медобір».

Після 1927 року вірші Свідзінського не друкували. Як він пояснював: «Мою книгу „Вересень“ критика полаяла за фаталізм. Я подумав, що не маю хисту і перестав друкувати. Писав лише для себе та доньки. Не писати я не міг!». Основна частина його доробку — лірика, балади, віршовані казки — залишалась у рукописах. Однак усі вони згоріли під час жорстокого вбивства-страти поета 1941 року.

Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВД заарештував тих харків'ян, які ще не евакуювалися, зокрема представників української інтелігенції. Свідзінський знав, що приречений на арешт, тому переховувався у друзів. Але 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Разом із іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Коли виникла загроза оточення німецькими загонами, арештантів в селі Непокрите загнали в покинуту господарську будівлю, яку облили бензином і підпалили.мТоді у полум'ї згоріли й рукописи його ненадрукованих творів. Винятком став великий рукопис збірки недрукованих поезій «Медобір», яку вдалося поетові О. Веретенченкові вивезти за кордон.

Перша збірка поезії В.Свідзинського «Ліричні поезії» датована 1922 р. Як поет він сформувався якось потаємно, неквапливо, писав небагато, друкувався ще менше. Натомість ретроспективно він постає у своїй творчості дуже вимогливим до себе, винятково стабільним і цілковито відчуженим від сучасного йому літературного побуту. Ця таємничість творчої особистості Свідзинського знайшла глибоке потрактування у Василя Стуса як «…спосіб шляхетної герметизації власного духу… В цій позиції єдиний його порятунок і надія на вижиття. Замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником…». Така позиція, проте, прирікала його на недоброзичливість критики, а це, в свою чергу, унеможливлювало вихід до читачів, бо критика в радянській літературі певною мірою перебирала функції цензури. Так серед тогочасних рецензентів були такі активні учасники літературного життя, як І.Дніпровський (Г.Кобзаренко — псевдонім, під яким вийшла рецензія на збірку В.Свідзинського) та Валер'ян Поліщук (рецензія підписана ім'ям Василій Сонцвіт). Перший, як зазначає І.Дзюба, побачив у ній камерність, суто інтимну поезію та переробки народних пісень і загалом висловив невдоволення відірваністю автора-«мрійника» від громадського життя. Другий також відзначив вузькість тематики і відсутність громадянських мотивів, але водночас сказав прихильне слово про щирість цієї лірики.

Наступна збірка В.Свідзинського «Вересень», що вийшла 1927 року, дістала в пресі різко негативну оцінку. Відомий і авторитетний тоді критик Яків Савченко вважав В.Свідзинського поетом, який спізнився на багато років: «Я не хочу вгадувати, на скільки саме років запізнився прийти в літературу Свідзинський, але ясно, що його творчість, світовідчування й світогляд — цілковито поза нашою добою.»

Останнім публічним звітом поета перед сучасниками стала збірка 1940 р. «Поезії», видана у Львові стараннями Ю.Яновського і за його редакцією. Із віршів, які В.Свідзинський запропонував до збірки, 43 були повернені автору, десятки залишилися поза збіркою. Вірші поета, які не ввійшли до збірки «Поезії», а мали скласти наступну — «Медобір», були широко відомі харківським поетам. Проте у полум'ї війни згоріли майже всі рукописи поета. Жодної поезії 1941 року до нас не дійшло. Лише 96 поезій В.Свідзинського вивіз в еміграцію поет Олекса Веретенченко, які й видав з додатком інших віршів окремою збіркою під авторською назвою «Медобір» 1975 року.

Микола Бажан так оцінив творчість Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю» (1973, лист до Андрія Чернишова).