Відмінності між версіями «Радченко Олександра Миколаївна (1896-1965)»
(Створена сторінка: {{Шаблон:Формуляр |світлина=91d611d-1.jpg |підпис до світлини=Радченко Олександра Миколаївна |...) |
Ігорко (обговорення • внесок) |
||
(Не показані 6 проміжних версій ще одного користувача) | |||
Рядок 11: | Рядок 11: | ||
|місце смерті=Вовчанськ, Харківська область | |місце смерті=Вовчанськ, Харківська область | ||
|джерела відомостей=[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0 wikipedia] | |джерела відомостей=[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0 wikipedia] | ||
− | |дата арешту 1=1945 | + | |дата арешту 1=07.07.1945 |
− | |дата звільнення 1=1955 | + | |звинувачення 1=антирадянська пропаганда та агітація |
+ | |осуд 1=17.12.1945 | ||
+ | |вирок 1=10 рокiв ВТТ | ||
+ | |дата звільнення 1=08.1955 | ||
|дата реабілітаціi 1=23.07.1991 | |дата реабілітаціi 1=23.07.1991 | ||
}} | }} | ||
+ | |||
[[Категорія:Створено користувачем]] | [[Категорія:Створено користувачем]] | ||
[[Категорія:Відкритий список]] | [[Категорія:Відкритий список]] | ||
+ | [[Категорія:Фотографії]] | ||
+ | [[Категорія:Фотографії]] | ||
==Біографія== | ==Біографія== | ||
+ | Олександра Радченко народилася в 1896 році в Охтирці Сумської області. | ||
+ | |||
+ | У 1930-ті роки працювала учителькою на Харківщині. За службовим становищем мала харчовий пайок, що дало змогу їй і її дітям врятуватися від голоду. В цей час веде в щоденнику записи, що стосуються Голодомору 1932–1933 років. | ||
+ | |||
+ | У 1940 році переїхала з родиною до Буковини. У 1941 році Буковину окупували румунські війська, які у той момент були союзникам німецьких військ. Олександру разом з її чоловіком Василем арештували і відправили до табору. Там вони перебували кілька місяців, аж поки знайомі Василя не допомогли їх звільнити. Після звільнення чоловік продовжив і далі працювати лісником. | ||
+ | |||
+ | Спочатку сподівалася, що нова влада «звільнить від комуністів», тому зв'язалася із німецьким журналістом. Він обіцяв видати щоденники про Голодомор. Проте щоденники так і не видали, а Олександра Миколаївна з часом зрозуміла, що нова влада не ліпша за радянську. | ||
+ | |||
+ | У 1941–1942 роки веде щоденник вже про злочини іншої злочинної влади. У 1943 році її 17-річну дочку Еліду забрали на примусові роботи до Німеччини. А в 1944 році чоловіка, як «пособника фашистів», забрали у радянський штрафбат. У 1945 році дочка і чоловік повернулися додому. Але Олександру Миколаївну заарештували за щоденники, виявлені під час обшуку. Було вилучено 7 зошитів-щоденників. Потім три з них було знищено КГБ. | ||
+ | |||
+ | Дочка Еліда розповідала про ті події: "Мама щоденників ніколи не ховала. Добралися до скриньки, де лежали щоденники. Я п'ять-шість загальних зошитів, які лежали на столі, встигла закинути під подушку. Після арешту мами ми почали їх читати, а там стільки жахів було написано про Голодомор, що ми вирішили, що всю сім'ю розстріляють, тому ми спалили їх…". | ||
+ | |||
+ | Але і тих, що знайшли виявилося досить, щоб засудити вчительку. Слідство велося протягом півроку. Олександра відразу призналася, що щоденники вела саме вона. Але слідчий примушував її визнати, що вона вела їх з метою дискредитації Радянського Союзу. 17 грудня 1945 року в місті Проскурів (нинішній Хмельницький) за «контреволюційні щоденники» було винесено вирок — 10 років ГУЛагу. На суді відмовилася від всіх показань, які дала під тиском і заявила: "Мета моїх записів — присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в 1930–1933 роках український народ переживав страхіття…". | ||
+ | |||
+ | Під час перебування в ув'язненні боролася за своє звільнення і писала протести, але безрезультатно. Повернулася додому у серпні 1955 році із підірваним таборами здоров'ям. | ||
+ | |||
+ | 23 липня 1991 року була реабілітована. | ||
+ | |||
+ | Під час слідства було спалено 3 щоденника. У 2001 році донька Еліда почула по радіо, що можна ознайомитися із щоденниками матері в Архіві СБУ. | ||
+ | |||
+ | Лише у 2007 році частина щоденників була опублікована в книзі «Розсекречена пам'ять». |
Поточна версія на 13:27, 24 листопада 2017
- Дата народження: 1896 р.
- Місце народження: Охтирка, Сумська область
- Стать: жінка
- Національність: українка
- Освіта: вища
- Професія / місце роботи: учителька
- Дата смерті: 1965 р.
- Місце смерті: Вовчанськ, Харківська область
- Дата арешту: 7 липень 1945 р.
- Звинувачення: антирадянська пропаганда та агітація
- Осуд: 17 грудня 1945 р.
- Вирок: 10 рокiв ВТТ
- Дата звільнення: 08.1955
- Дата реабілітаціi: 23 липень 1991 р.
- Джерела відомостей: wikipedia
Біографія
Олександра Радченко народилася в 1896 році в Охтирці Сумської області.
У 1930-ті роки працювала учителькою на Харківщині. За службовим становищем мала харчовий пайок, що дало змогу їй і її дітям врятуватися від голоду. В цей час веде в щоденнику записи, що стосуються Голодомору 1932–1933 років.
У 1940 році переїхала з родиною до Буковини. У 1941 році Буковину окупували румунські війська, які у той момент були союзникам німецьких військ. Олександру разом з її чоловіком Василем арештували і відправили до табору. Там вони перебували кілька місяців, аж поки знайомі Василя не допомогли їх звільнити. Після звільнення чоловік продовжив і далі працювати лісником.
Спочатку сподівалася, що нова влада «звільнить від комуністів», тому зв'язалася із німецьким журналістом. Він обіцяв видати щоденники про Голодомор. Проте щоденники так і не видали, а Олександра Миколаївна з часом зрозуміла, що нова влада не ліпша за радянську.
У 1941–1942 роки веде щоденник вже про злочини іншої злочинної влади. У 1943 році її 17-річну дочку Еліду забрали на примусові роботи до Німеччини. А в 1944 році чоловіка, як «пособника фашистів», забрали у радянський штрафбат. У 1945 році дочка і чоловік повернулися додому. Але Олександру Миколаївну заарештували за щоденники, виявлені під час обшуку. Було вилучено 7 зошитів-щоденників. Потім три з них було знищено КГБ.
Дочка Еліда розповідала про ті події: "Мама щоденників ніколи не ховала. Добралися до скриньки, де лежали щоденники. Я п'ять-шість загальних зошитів, які лежали на столі, встигла закинути під подушку. Після арешту мами ми почали їх читати, а там стільки жахів було написано про Голодомор, що ми вирішили, що всю сім'ю розстріляють, тому ми спалили їх…".
Але і тих, що знайшли виявилося досить, щоб засудити вчительку. Слідство велося протягом півроку. Олександра відразу призналася, що щоденники вела саме вона. Але слідчий примушував її визнати, що вона вела їх з метою дискредитації Радянського Союзу. 17 грудня 1945 року в місті Проскурів (нинішній Хмельницький) за «контреволюційні щоденники» було винесено вирок — 10 років ГУЛагу. На суді відмовилася від всіх показань, які дала під тиском і заявила: "Мета моїх записів — присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в 1930–1933 роках український народ переживав страхіття…".
Під час перебування в ув'язненні боролася за своє звільнення і писала протести, але безрезультатно. Повернулася додому у серпні 1955 році із підірваним таборами здоров'ям.
23 липня 1991 року була реабілітована.
Під час слідства було спалено 3 щоденника. У 2001 році донька Еліда почула по радіо, що можна ознайомитися із щоденниками матері в Архіві СБУ.
Лише у 2007 році частина щоденників була опублікована в книзі «Розсекречена пам'ять».