Відмінності між версіями «Радченко Олександра Миколаївна (1896-1965)»
 
Рядок 18: Рядок 18:
 
|дата реабілітаціi 1=23.07.1991
 
|дата реабілітаціi 1=23.07.1991
 
}}
 
}}
 +
 
[[Категорія:Створено користувачем]]
 
[[Категорія:Створено користувачем]]
 
[[Категорія:Відкритий список]]
 
[[Категорія:Відкритий список]]
 
[[Категорія:Фотографії]]
 
[[Категорія:Фотографії]]
 +
[[Категорія:Фотографії‏‎]]
  
 
==Біографія==
 
==Біографія==
 +
Олександра Радченко народилася в 1896 році в Охтирці Сумської області.
 +
 +
У 1930-ті роки працювала учителькою на Харківщині. За службовим становищем мала харчовий пайок, що дало змогу їй і її дітям врятуватися від голоду. В цей час веде в щоденнику записи, що стосуються Голодомору 1932–1933 років.
 +
 +
У 1940 році переїхала з родиною до Буковини. У 1941 році Буковину окупували румунські війська, які у той момент були союзникам німецьких військ. Олександру разом з її чоловіком Василем арештували і відправили до табору. Там вони перебували кілька місяців, аж поки знайомі Василя не допомогли їх звільнити. Після звільнення чоловік продовжив і далі працювати лісником.
 +
 +
Спочатку сподівалася, що нова влада «звільнить від комуністів», тому зв'язалася із німецьким журналістом. Він обіцяв видати щоденники про Голодомор. Проте щоденники так і не видали, а Олександра Миколаївна з часом зрозуміла, що нова влада не ліпша за радянську.
 +
 +
У 1941–1942 роки веде щоденник вже про злочини іншої злочинної влади. У 1943 році її 17-річну дочку Еліду забрали на примусові роботи до Німеччини. А в 1944 році чоловіка, як «пособника фашистів», забрали у радянський штрафбат. У 1945 році дочка і чоловік повернулися додому. Але Олександру Миколаївну заарештували за щоденники, виявлені під час обшуку. Було вилучено 7 зошитів-щоденників. Потім три з них було знищено КГБ.
 +
 +
Дочка Еліда розповідала про ті події: "Мама щоденників ніколи не ховала. Добралися до скриньки, де лежали щоденники. Я п'ять-шість загальних зошитів, які лежали на столі, встигла закинути під подушку. Після арешту мами ми почали їх читати, а там стільки жахів було написано про Голодомор, що ми вирішили, що всю сім'ю розстріляють, тому ми спалили їх…".
 +
 +
Але і тих, що знайшли виявилося досить, щоб засудити вчительку. Слідство велося протягом півроку. Олександра відразу призналася, що щоденники вела саме вона. Але слідчий примушував її визнати, що вона вела їх з метою дискредитації Радянського Союзу. 17 грудня 1945 року в місті Проскурів (нинішній Хмельницький) за «контреволюційні щоденники» було винесено вирок — 10 років ГУЛагу. На суді відмовилася від всіх показань, які дала під тиском і заявила: "Мета моїх записів — присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в 1930–1933 роках український народ переживав страхіття…".
 +
 +
Під час перебування в ув'язненні боролася за своє звільнення і писала протести, але безрезультатно. Повернулася додому у серпні 1955 році із підірваним таборами здоров'ям.
 +
 +
23 липня 1991 року була реабілітована.
 +
 +
Під час слідства було спалено 3 щоденника. У 2001 році донька Еліда почула по радіо, що можна ознайомитися із щоденниками матері в Архіві СБУ.
  
−
З 1926 по 1945 роки вела щоденник, у якому описувала події під Голодомору. 7 липня 1945 року слідчий НКВД підписав арешт Олександри за її щоденники, які стали головним доказом «антирадянської пропаганди та агітації». Повернулася із таборів у 1955, реабілітована у 1991, частина щоденників опубліковано у 2007 році.
+
Лише у 2007 році частина щоденників була опублікована в книзі «Розсекречена пам'ять».

Поточна версія на 13:27, 24 листопада 2017

Радченко Олександра Миколаївна
  • Дата народження: 1896 р.
  • Місце народження: Охтирка, Сумська область
  • Стать: жінка
  • Національність: українка
  • Освіта: вища
  • Професія / місце роботи: учителька
  • Дата смерті: 1965 р.
  • Місце смерті: Вовчанськ, Харківська область
  • Дата арешту: 7 липень 1945 р.
  • Звинувачення: антирадянська пропаганда та агітація
  • Осуд: 17 грудня 1945 р.
  • Вирок: 10 рокiв ВТТ
  • Дата звільнення: 08.1955
  • Дата реабілітаціi: 23 липень 1991 р.
  • Джерела відомостей: wikipedia

Біографія

Олександра Радченко народилася в 1896 році в Охтирці Сумської області.

У 1930-ті роки працювала учителькою на Харківщині. За службовим становищем мала харчовий пайок, що дало змогу їй і її дітям врятуватися від голоду. В цей час веде в щоденнику записи, що стосуються Голодомору 1932–1933 років.

У 1940 році переїхала з родиною до Буковини. У 1941 році Буковину окупували румунські війська, які у той момент були союзникам німецьких військ. Олександру разом з її чоловіком Василем арештували і відправили до табору. Там вони перебували кілька місяців, аж поки знайомі Василя не допомогли їх звільнити. Після звільнення чоловік продовжив і далі працювати лісником.

Спочатку сподівалася, що нова влада «звільнить від комуністів», тому зв'язалася із німецьким журналістом. Він обіцяв видати щоденники про Голодомор. Проте щоденники так і не видали, а Олександра Миколаївна з часом зрозуміла, що нова влада не ліпша за радянську.

У 1941–1942 роки веде щоденник вже про злочини іншої злочинної влади. У 1943 році її 17-річну дочку Еліду забрали на примусові роботи до Німеччини. А в 1944 році чоловіка, як «пособника фашистів», забрали у радянський штрафбат. У 1945 році дочка і чоловік повернулися додому. Але Олександру Миколаївну заарештували за щоденники, виявлені під час обшуку. Було вилучено 7 зошитів-щоденників. Потім три з них було знищено КГБ.

Дочка Еліда розповідала про ті події: "Мама щоденників ніколи не ховала. Добралися до скриньки, де лежали щоденники. Я п'ять-шість загальних зошитів, які лежали на столі, встигла закинути під подушку. Після арешту мами ми почали їх читати, а там стільки жахів було написано про Голодомор, що ми вирішили, що всю сім'ю розстріляють, тому ми спалили їх…".

Але і тих, що знайшли виявилося досить, щоб засудити вчительку. Слідство велося протягом півроку. Олександра відразу призналася, що щоденники вела саме вона. Але слідчий примушував її визнати, що вона вела їх з метою дискредитації Радянського Союзу. 17 грудня 1945 року в місті Проскурів (нинішній Хмельницький) за «контреволюційні щоденники» було винесено вирок — 10 років ГУЛагу. На суді відмовилася від всіх показань, які дала під тиском і заявила: "Мета моїх записів — присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в 1930–1933 роках український народ переживав страхіття…".

Під час перебування в ув'язненні боролася за своє звільнення і писала протести, але безрезультатно. Повернулася додому у серпні 1955 році із підірваним таборами здоров'ям.

23 липня 1991 року була реабілітована.

Під час слідства було спалено 3 щоденника. У 2001 році донька Еліда почула по радіо, що можна ознайомитися із щоденниками матері в Архіві СБУ.

Лише у 2007 році частина щоденників була опублікована в книзі «Розсекречена пам'ять».