Горбовий Володимир Григорович (1899)

• Дата народження: 30 січня 1899 р.
• Місце народження: місто Долина Івано-Франківської області
• Стать: чоловік
• Професія / місце роботи: адвокат

• Джерела відомостей: вікіпедія

Біографія

Володимир Григорійович Горбовий народився у місті Долині Івано-Франківської області в сім'ї заможного селянина, який мав господарство. Закінчив Стрийську гімназію.

На початку Першої світової війни закінчив старшинську школу. Хорунжим стрілецької дивізії австрійської армії брав участь у боях на італійському фронті. Пізніше став старшиною Української Галицької армії. В серпні 1919 року у бою під м. Козятин був тяжко поранений, втратив око. Як поручик Херсонської дивізії Армії Української Народної Республіки в 1920 році дістався Чехословаччини, восени був удома.

Включився в революційну підпільну боротьбу Української військової організації з 1920 року, а пізніше – Організації українських націоналістів. Повітовий командант на Долинщині, шеф штабу Начальної Команди у Львові (1922 р.), керівник зв'язку між Начальною і Крайовою Командами. З листопада по грудень 1928 виконував обов'язки крайового команданта УВО. Польська влада тричі його арештовувала (у вересні 1921 року, жовтні 1922 та жовтні 1933), провів 3 роки в тюрмах. У 1934 р. став одним з перших в'язнів польської Берези Картузької.

В 1923 році вступив на юридичний факультет Карлового університету в Празі (Чехословаччина), 1928 здобув докторат права і відкрив у Долині адвокатську контору. Блискуче обороняв членів УВО, ОУН на політичних процесах у Варшаві (листопад 1935 – С.Бандеру, Я.Чорнія і Є.Качмарського) та Львові (травень–липень 1936 – С.Бандеру та І.Равлика).

З 1929 р. в ОУН. З вересня 1939 р. мешкає у Кракові, де працює в апеляційному суді, у жовтні очолив Український комітет допомоги біженцям і полоненим.

Голова комісії Державного планування при Революційному Проводі ОУН, Голова Президії ІІ Великого Збору ОУН, обраний Генеральним Суддею, Голова Українського Національного Комітету (1941 р.). Випустив "Маніфест напередодні війни" – заклик до відновлення Української держави, яку було проголошено у Львові 30 червня 1941 року. У липні 1941 року заарештований гестапо, звільнений 14 липня 1942 року через тяжку хворобу.

З Кракова з родиною переїхав до Праги, працював юрисконсультом у Міністерстві земельних справ Чехословаччини, на початку 1947 року дістав тимчасове громадянство.

У липні Польща проголосила Володимира Горбового воєнним злочинцем за міфічну співпрацю з нацистами. 1 липня 1947 р. заарештований у Празі, у серпні 1947 року його передано Польщі, а 9 липня 1948 – спецслужбам СРСР. 6 липня 1949 року засуджений особливою нарадою МГБ СРСР за "зраду батьківщині" до 25-річного ув'язнення в концтаборах, яке відбув повністю в Мордовії та Озерлагу (Іркутська обл., РФ). Близько співпрацював з в'язнями Михайлом Сорокою та Петром Дужим. Через духовну незламність не репатрійований як іноземець (за указом 1955 року) і не звільнений як інвалід (за указом 1956 року).

1 серпня 1972 року вийшов на свободу, був відправлений не до родини в Прагу, а в с. Оболоння Долинського району, де старого і немічного Володимира Горбового чекало життя страшніше, ніж у концтаборі – моральний терор, відсутність будь-яких засобів до існування, безпритульність, поступове послаблення зору в єдиному оці. Після 12 років боротьби за виживання Володимир Горбовий помер від інсульту в м. Долина 21 травня 1984 року. Похований у м Долина. У 2008 році рішенням Долинської міської ради Володимиру Горбовому було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Долина» посмертно.

Залишив спогади "Свобода совісті", конфісковані КДБ. Був двічі одружений, з другою дружиною літераторкою Ганною Павенцькою виховали доньку.