Плахотник Омелян Федорович (1879)

• Дата народження: 18 липень 1879 р.
• Варіанти ПІБ: Мілентій, Міліян, Ємельян, Їмелян, Гомелян, Омельян, Плахотнік, Плахотнюк, Плахотін, Плахоткін
• Місце народження: Вінницька обл. с. Голики Іллінецького р-ну
• Стать: чоловік
• Національність: українець
• Соціальне походження: із селян
• Освіта: вища
• Професія / місце роботи: бухгалтер, службовець, учитель

---

• Дата арешту: 5 квітня 1938 р.
• Орган, що засудив: Вінницьким облсудом
• Стаття: 54-10 КК УРСР
• Вирок: 5 р. ВТТ; Дата вироку: 26.05.1939;
• Дата реабілітаціi: 31 липень 1991 р.
• Реабілітуючий орган: Вінницьким облпрокурором; Дата: 31.07.1991; [№: 2236];

---

• Джерела відомостей: Національний банк репресованих

Біографія

Батьки Федір та Ганна Захарівна (1837 р.н.) Плахотники мешкали в с. Голики - передмісті містечка Іллінці (Лінець). З майна до 1917 року мали хату, клуню, корову, 2 коней, шопу, садибної та польової землі - 9,8 га. Сім'я складалася з 7-ми осіб (згідно з довідкою сільради, виданою в березні 1939 року на вимогу органів НКВС). Згідно з біографічними даними, виписаними пізніше в 1939 році самим Омеляном Плахотником, в його матері й батька було двоє синів - він і брат Клим, причому їхній батько помер, коли Омеляну виповнилося півроку.

Омелян Федорович Плахотник народився в с. Голики 18 липня 1879 року. Рано осиротів, залишившись без батька.

"Родився я 1879 року; батьки - селяни, батько помер, як мені було 1/2 року, залишивши вдову з 2 малолітками при 4 десятинах поля і в боргах", - пише Омелян Федорович 4 червня 1939 року.

Навчався в двокласовій школі. Після закінчення школи поступив на службу в Іллінецьку волость помічником волосного секретаря. Згідно з атестатом, виданим Іллінецьким волосним правлінням Липовецького повіту Київської губернії від 27 липня 1900 року, Омелян Федорович працював помічником волосного писаря з вересня 1894 року до серпня 1900 року.

"...Плахотникъ исполнялъ обязанности помощника волостного писаря въ семъ волостномъ Правленіи; возлагаемыя на него обязанности по письмоводству, при отличномъ поведеніи, знаніи дѣла и безукоризненной честности, исполнялъ добросовѣстно и аккуратно, что засвидѣтельствовать волостное Правленіе долгомъ своимъ считаетъ" (Підпис і печатка: Илинецкій волост. старшина - Ксенофонтъ Швецъ)

Під час служби у волості вчився у вчителя Березного на "вольнооприділяющого", завдяки чому в м. Немирів склав іспит за знання 4 класи гімназії.

Тимчасовий Паспорт "вольноопределяющегося"

Військова кар'єра

Здобута початкова освіта дала змогу вступити в Чугуївське піхотне юнкерське училище 08.08.1900 року.

Як згодом писав сам Омелян Федорович, "прагнучи увесь час набути освіту, - можливість до чого давала військова служба, і якої в інших умовах того часу я набути не міг би, - я на військовій службі залишився, скінчивши військову школу в 1904 та військову академію в 1911 р."

Випущений підпоручиком (ст. 09.08.1904) у 57-й Піхотний Модлінський полк. Учасник російсько-японської війни 1904-1905 роки.

У Російському державному військово-історичному архіві зберігається "Послужний список старшого ад'ютанта Штабу 11-ї піхотної дивізії Генерального штабу капітана Плахотника" (Фонд 409, Опис 1, справа 50509 - 7 аркушів), складений 16 січня 1914 року.

У списку міститься детальна інформація про службу й участь у Російсько-Японській війні, де офіцер перебував з 27 вересня 1904-го до 2 жовтня 1905 року.

18 листопада 1904 року за розпорядженням командувача 2 Манчжурської армії у складі полку перейшов на правий фланг в село Фудятунь, де поступив у розпорядження Начальника правого кінного загону генерал-майора Грекова і в складі Західного загону під командуванням Начальника 15 піхотної дивізії генерал-лейтенанта Іванова.

6 днів (24.11. - 30.11.1904) Омелян Федорович устиг побути в складі Західного загону генерал-лейтананта Милова, з якого вибув у зв'язку з розформуванням правого кінного загону.

З грудня 1904 року до 10 січня 1905 Омелян Федорович служив у правому сторожовому загоні на лівому березі річки Хунхе під командуванням генерал-майора Некрасова.

У січні в складі Модлінського полку під селом Бейтайцзи перебував під артилерійським вогнем японців (14.01.1905). Після цього служив у складі обозу другого розряду. Останній запис періоду війни - про село Пейлагоу, куди з полком перейшов Плахотник 27 жовтня 1905 року.

Поручик (ст. 10.08.1907). Штабс-капітан (ст. 07.05.1911). Закінчив у Петербурзі Імператорську Миколаївську військову академію (1911; по 1-му розряду). Привипуску з Академії отримав 300 карбованців "на первоначальное обзаведение лошадью со всей принадлежностью".

Брав участь у дивізійній польовій поїздці з 1 липня 1911 року до 10 липня 1911 року.

Отже, й цензове командування ротою відбував ув Одесі у 59-му Піх. Люблінському полку (05.11.1911-22.05.1913). Мешкав у цей час у будинку Давида Шполянського на вулиці Ришельєвській, 58.

Ст. ад'ютант штабу 11-ї Піх. дивізії (з 06.04.1913). З 9 жовтня 1913-го до 26 жовтня 1913 року за приписом Окружного Генерал-квартимейстера штабу Київського військового округу від 4 жовтня 1913 року за №129 Плахотник перебував у відрядженні в місті Дубно, де брав участь у рекогносцированній поїздці офіцерів Генерального штабу. 30 жовтня 1913 року відкомандирований до Києва для виконання секретного доручення. Отримав звання капітана (ст. 06.12.1913).

Згідно з Послужним списком, у 1913 році капітан Плахотник отримував 1825 карбованців і 50 копійок жалування.

З них власне жалування - 900 крб, столових - 300 крб, квартирних 265 крб 50 коп., додаткових - 360 крб.

Поранення

Учасник Першої світової війни. Був був поранений у стегно лівої ноги з роздробленням кістки і сухожиль у бою під с. Заборже (нині - Забір'я - бл. 7 км. на пн.-сх. від Рави Руської) 25.08.1914.

Як пише російський дослідник Першої світової війни Алєксєй Олєйніков, штаб 11-ї піхотної дивізії (де служив старшим ад'ютантом штабс-капітан Плахотник) був захоплений у полон раптовим нападом з тилу автрійської 3-ї піхотної дивізії.

''Поздно вечером 24 августа австрийская 3-я пехотная дивизия (14-й армейский корпус 3-й армии) в районе Заборже неожиданно напала с тыла на бивак частей русской 11-й пехотной дивизии (11-й армейский корпус 3-й армии), захватив в плен штаб 11-й дивизии, до 1 тыс. пленных и 10 орудий. Авангард австрийцев — 2-й Тирольский стрелковый полк. Именно он атаковал бивак штаба русской дивизии и 42-го пехотного Якутского полка, выведя из строя 7 орудий и пленив несколько сотен человек.

Ймовірно, саме тоді й отримав поранення Омелян Федорович, одночасно потрапивши у полон. Проте, невдовзі завдяки багнетній атаці 3-х батальйонів 11-ї піхотної дивізії австрійський 2-й тірольський полк (який взяв у полон штаб російської дивізії) був відрізаний від своїх і відступив на південь від Заборже, де частково був знищений вогнем 2-ї бригади 11-ї дивізії, а частково сам потрапив у полон (кілька офіцерів, 160 вояків і бойовий прапор). При цьому всіх полонених 11-ї дивізії було звільнено.

"...В дальнейшем тирольцы штыковой контратакой батальонов русской 11-й дивизии были отрезаны от остальных полков австрийской 3-й дивизии. С рассветом 2-й Тирольский полк был частично уничтожен огнем 2-й бригады 11-й дивизии, частично же со знаменем в составе нескольких офицеров и 500 солдат пленен. Были освобождены все русские пленные."

У свідоцтві військово-лікарської комісії, виданому Омеляну Плахотнику, чітко зафіксовані травми, отримані в тому бою.

"Изъ доставленныхъ свѣденiй видно, что офицеръ этотъ, находясь при штабѣ 11 пѣхотной дивизiи, въ Галицiи, 25 августа 1914 года, въ бою у деревни Заборже (Дворже), раненъ былъ ружейною непрiятельскою пулею въ верхней трети бедра, возлѣ паховой складки, прошла насквозь, раздробивъ бедренную кость. Выходное отверствие на задней поверхности бедра. Свѣдѣнія эти обозначены какъ въ свидѣтельствѣ, выданномъ на перевязочномъ пунктѣ, за №6, такъ и въ послужномъ спискѣ."

Станом на 26.09.1914 перебував на лікуванні в котромусь із місцевих лазаретів у Києві, про що було двічі опубліковано в газеті "Русское слово" (24.09.1914 і 26.09.1914).

Унаслідок поранення ліва нога стала коротшою на 5,25 см і через пошкоджені сухожилля погано згиналася й завдавала болю.

Викладання військової справи

Станом на 02.1915 у тому ж чині і посаді. Після поранення штабс-капітан Плахотник уже не брав участі в бойових діях, але викладав у військових навчальних закладах до 1918 року.

"Після довгого лікування мене залишено було преподавателем І військової школи, в Київі, де я й пробув до Жовтневої Революції, маючи останній чин підполковника. З першими днями Жовтневої Революції я вибув на місце свого народження, - с. Голики, де безвиїздно проживав до дня арешту", - так пізніше напише про себе в касаційній скарзі Омелян Федорович у 1939 році у Вінницькій тюрмі НКВС.

Вочевидь, він не все розповідав НКВДистам, оскільки перебував також при Одеському військовому училищі для викладання військових наук (з 20.10.1915; за Списком Генерального штабу 1917 з 15.04.1916).

Справді отримав звання підполковника (доп. до пр. 15.08.1916; ст. 22.03.1915; на підставі наказу по військовому відомству 1916 р. №№379, 483 і 535). Також отримав чин полковника (пр. 15.08.1917).

Полковник Омелян Плахотник за свою військову кар'єру мав відзнаки й нагороди.

Відзнаки й нагороди полковника О.Плахотника

Так, 1905 року був нагороджений Орденом Св.Анни 4 ступеня, яким нагороджували нижчий офіцерський склад виключно за бойові заслуги. Орден носився на руків'ї шаблі.

Як пише історик і краєзнавець з с. Паріївки Ольга Рудник, шабля з орденом якийсь час перебували в місцевому краєзнавчому музеї.

"Старожили Іллінців пам'ятають його іменну шаблю, отриману за бойові заслуги. В минулому вона була експонатом краєзнавчого музею".

( Рудник О.Г., "Імперіалістична війна 1914-1918 рр. та її події на території Іллінеччини"//Усна історія як важлива складова краєзнавчої діяльності: Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції 21-22 жовтня 2014 року. - Вінниця, 2015 - С. 176)

У 1907 році поручник Плахотник був нагороджений Орденом Св. Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом. Мечі й бант до ордена означають бойові заслуги. За даними Вікіпедії, це один із найпоширеніших орденів часів Російсько-Японської війни (1904-1905).

26 грудня 1914 року штабс-капітан Плахотник, перебуваючи на лікуванні після поранення, отримав Орден Св.Анни 3-го ступеня з мечами й бантом, які означали нагородження за військову звитягу.

7 лютого 1915 року нагороджений Орденом Св.Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом.

11 грудня 1916 року нагороджений Орденом Св. Станіслава 2-го ступеня.

27 травня 1918 року полковник Омелян Плахотник - викладач військових наук Олексіївського інженерного училища - бере відпустку на 2 місяці до 1 серпня 1918 року.

На жаль, не вдалося знайти відомості, чи брав участь офіцер у боях за Київ 8-9 лютого 1918 року проти більшовицького війська Михайла Муравйова, і як перебув більшовицьку окупацію в цей період до 1 березня 1918 року, коли після берестейських домовленостей до Києва повернулася Центральна Рада, підтримана півмільйонним угрупованням кайзерівсько-цісарської армії.

Повернення додому

Достеменно відомо, що деякі свої документи він втратив або знищив, бо коли на Різдво він побував у рідному селі, то у волості ще 10 січня 1918 року отримав довідку - посвідку особи, в якій було зазначено про селянське походження особи. Це був час, коли "не така" посвідка могла поставити під загрозу життя. Документ, виписаний російською мовою про селянське походження, міг придатися в окупованому більшовиками Києві.

"Симъ удостовѣряется, что гражданинъ Емельянъ Феодоровъ Плахотник есть дѣйствительно уроженецъ м. Ильинецъ, сей волости - и происходитъ изъ крестьянъ названного мѣстечка."

Зауважимо, що згадане медичне свідоцтво про поранення і каліцтво й непридатність до стройової служби Омелян Плахотник отримав 27 березня 1918 року у Липовецькій лікарні, тобто в цей час він фізично перебував у Липовці, де повітовим військовим начальником був полковник Федір Васильович Лешко-Попель.

За деякими свідченнями, Плахотнику під час Гетьманської влади Павла Скоропадського було запропоновано обійняти посаду військового інспектора. Комендантом Липовця був товариш Плахотника по військовій академії Доміан Дмитрович Носенко, який приїздив на легковому автомобілі в Іллінці до Плахотника кілька разів, пропонуючи службу, на що останній нібито відповідав відмовою. При цьому Плахотник неодноразово бував у гостях в Носенка на дачі, що на хуторі Галіково. Але документальних підтверджень цьому, крім письмових свідчень третьої особи, немає. За тими самими свідченнями, ще з часів академії товаришував із Яковом Слащовим, але після 1918 року зв'язків із ним не підтримував.

Станом на 06-07.1919 полковник Плахотник значився у Робітничо-селянській червоній армії (РСЧА) на обліку управління військово-навчальних закладів Наркомвійськ України, але звільнений від військової служби. Інформація по це міститься у виданні російського дослідника Андрія Ганіна про корпус Генерального штабу (А.В.Ганин/Корпус офицеров Генерального штаба в годы Гражданской войны 1917-1922 гг.: Справочное издание: Москва: "Русский путь", 2009 - С.308).

26 вересня 1919 року Омелян Федорович Плахотник отримав паспорт за місцем проживання. Документ виданий на старому царському бланку за № 235 Іллінецькою (Лінецькою) волосною народньою управою Липовецького повіту як громадянину Української Народної Республіки.

Цікаво, що у графі "Рід занять" вказано, що власник паспорту - Завідуючий Реальної школи товариства преподавателів (викладач). У трудовій книжці записано, що викладати в Реальній школі він почав з серпня 1918 року.

У паспорті вже зазначено, що згідно з посвідченням Липовецького військового начальника від 1 вересня 1919 року, Омелян Плахотник до військової служби нездатний. Це гарантувало йому спокійне життя і неможливість мобілізації в лави Денікіна або РСЧА.

Паспорт на старому царському бланку, виданий 1919 року, з печаткою УНР - "Українська Народньа Республіка"

Значиться в Книзі обліку осіб, які перебували на особливому обліку колишніх білих офіцерів в органах ГПУ України - т. 3, № 14078 як особа, яка проживала на території, зайнятій військами Денікіна (взятий на облік 19.04.1923 Бердичівським ГПУ, знятий з обліку 14.05.1924 Бердичівським ГПУ за власним проханням, довівши, що не брав участі в білогвардійському русі).

"Ні на якій службі (цівільній і військовій) у властях петлюрівських, гетьманських, денікінських, німецьких, польських я не був (документи про це партійних, радянських та професійних організацій взято при моєму арешті), ні в чому антирадянському, - як свідчить ряд документів, - ні в чому я замічений не був, будучи цілком лояльним. Коли взято було на окремий облік бувших чиновників та офіцерів, як проживавших на терені, зайнятому білими, мене одного з усього району з цього обліку знято після мого про це хлопотання", - пише в своїй касації Омелян Плахотник.

Довідка про проходження чистки радапарату

За інформацією з тієї ж касаційної скарги, був активним фундатором ПрофМехШколи, де й викладав; з 15 листопада 1919 до 1929 року працював учителем Лінецької 7-річної української трудової школи. При цьому з 15 травня 1922 до 1929 року одночасно ("по сполученню") працював головбухом місцевого Робкоопу.

У 1929 році пройшов чистку радянського апарату і визнаний перевіреним. У радянські часи офіцер старої царської армії мав би бути позбавлений виборчого права, але Омелян Плахотник у радвлади рахувався як учитель, тому отримав виборчу картку і право голосу.

З 1 квітня 1930 року Омелян Плахотник працював на посаді бухгалтера в Лінецькому Райсельбанку. Коли Райсельбанк реорганізували в Держбанк, з 1 березня 1931 року дістав посаду старшого бухгалтера.

У цей час в СРСР проводилася так звана валютна кампанія і Плахотника було затримано НКВС, щоб витрусити всі заощадження. За свідченням колеги з райбанку Мірки Шварца, Омелян Федорович мусив здати в НКВС "в здоровій кількості валюту".

Сам Омелян Плахотник свідчив, що в нього у 1932 році було вилучено золотої і срібної валюти понад 800 карбованців. Ці гроші він тримав собі як запас "на старість".

З 1932 року Плахотник працював бухгалтером-контролером ув Іллінецькій районовій філії Держбанку, звідки звільнився 26 липня 1935 року.

З 1936 року до арешту в 1938 році працював учителем початкової і середньої школи у с. Джупинівка (нині - як і с. Голики - це вже Іллінці), де викладав математику й географію в 5-7 класах. За свідченнями учителя Пилипа Канюки (1895 р.н.), Омелян Плахотник дружив із репресованим директором Джупинівської школи Липком Йосипом Михайловичем, якого було розстріляно 25 вересня 1937 року. Також товаришував з іншим репресованим директором школи Брижаком Володимиром Євстафійовичем, розстріляним 25 жовтня 1937 року.

Мисливський квиток і дозвіл на зброю

За довідкою-характеристикою Омеляна Плахотника, виданою Голицькою сільрадою на вимогу НКВС у 1939 році, Омелян у 1936 році цілий рік ніде не працював, присвячуючи весь свій час своїй пасіці.

"...цілий рік був вдома ніде не працював виключно займався пасікой котрої він маєть 26 вуликів... а більше всього він товаришував з Біликом Тимком та Біликом Євгеном... в нас ловлі риби в річці. в 1937 році він мав садибної землі 0,62 га та пасіки вуликов 26 сімей"

Крім вуликів і рибальства Омелян Плахотник полюбляв полювати і мав мисливську рушницю 12 калібру центрального бою.

Арешт і репресії

У Державному архіві Вінницької області у фонді Р6023 за описом №4 зберігається справа №2236пф на Плахотніка Омеляна Федоровича, у якій пронумеровано 149 аркушів (з них літерні: 97а, 146а і пропущений аркуш №87). У справі є вкладення (арк. 85 - 2 вкладення; арк. 121 - порожній; арк. 141 - 3 вкладення; арк. 147 - 17 вкладень).

Обкладинка кримінальної справи

Завдяки вкладенням у 147 аркуші, а саме дозволу на зброю і посвідці банківського службовця збережені дві світлини Плахотника Омеляна Федоровича. Обидві - це фото на документи, тому обидві - анфас.

Арешт, обшук, обвинувачення

Арешт і обшук у помешканні Омеляна Плахотника був проведений 5 квітня 1938 року. Згідно з протоколом обшуку при ньому були присутні поняті Жураховський і Коваль. У заарештованого вилучено паспорт СС №157469, членський квиток №136489, рушницю двоцівкову 12 калібру центрального бою і різні папери.

Арешт і тримання під вартою у Вінницькій в'язниці санкціонував райпрокурор Богатиренко Павло Сидорович. Постанову про відкриття слідчого провадження підписав і обшук провів помічник оперуповноваженого УДБ райвідділу НКВС Зейфман, погодив її сержант райвідділу НКВС Іван Павлович Бардадим (1907 року народження; місце народження - с. Корсунь Корсунського р-ну Київської обл.).

Рушницю 11 квітня 1938 року вилучив своєю постановою оперуповноважений 3-го відділу УДБ ВОУ НКВС мол. лейтенант Піпіков Іхєль Єфімовіч.

Уже 17 квітня 1938 року у Вінниці уповноважений 3-го відділу УДБ НКВС Литвак підготував постанову про притягнення до кримінальної відповідальності громадянина Плахотника Омеляна Федоровича за обвинуваченням у проведенні антирадянської агітації, спрямованої на дискредитацію заходів партії та уряду, тобто за ст. 54-10 ч. 1 Кримінального кодексу УСРР.

"... установлено что Плахотник как б. подполковник старой армии будучи враждебно настроен против действующего советского строя, занимался антисоветской агитацией, направленной на дискредитацию мероприятий партии и правительства..."

Допити

Під час першого допиту, проведеного 25 квітня 1938 року, слідчий інкриміновує арештованому участь в контрреволюційній організації. Ймовірно, підполковничий чин (чомусь НКВС не дізналося про чин полковника) надихнув слідчих розкрутити банальну антирадянщину до масштабів крупної антирадянської контрреволюційної організації із можливістю залучення більшої кількості потенційних членів, яких би можна було заарештувати.

На всі запитання слідчого про нібито антирадянську агітацію та участь у контрреволюційній організації Омелян Федорович категорично заперечував, попри те, що слідчий натякнув, що проти Плахотника свідчення дав колишній колега по роботі в банку касир Іван Михайлович Коломентьєв та небіж - Плахотник Макар Іванович.

Протокол допиту від 25.04.1938

Слідчий у властивій для нього манері намагається відразу залякати обвинуваченого і блефує, роблячи вигляд, що нібито має незаперечні докази його провини:

- Вопрос: Вы арестованы органами НКВД по обвинению в том, что являетесь членом контрреволюционной организациии, которая ставила перед собой задачу свержения существующего советского строя и восстановления капиталистического буржуазного строя. Следствие располагает неопровержимыми изобличающими Вас данными - а поэтому предлогаю Вам на следствии не запираться и отвечать по существу пред'явленного Вам обвинения и на следствии говорить правду

- Ответ: В принадлежности своей к какой-либо контрреволюционной организации, ставившей перед собою целью свержение советской власти я категорически отрицаю, то есть членом контрреволюционной организации я не состоял и не состою

- Вопрос: Вы лжёте, предлогаю вам не запираться и на следствии говорить правду

- Ответ: Нет я еще раз категорически отрицаю обвинение в том, что принадлежу к контрреволюционной организациии и в таковую меня никто никогда не вовлекал

Після того, як слідчий бачить непохитність обвинуваченого і впевненість у своїй правоті, він починає заходити з іншого боку, пригадуючи Омеляну Плахотнику службу в царській армії.

- Вопрос: В белых армиях служили

- Ответ: Нет, ни в каких белых армиях я не служил за исключением старой армии, в которой служил в чине подполковника. Так же призвался в 1919 году в Красную армию - но как инвалид принят не был

Не добившись від обвинуваченого жодних коливань, слідчий дістає свої козирі - свідчення односельців обвинуваченого - касира з філії Держбанку Івана Коломентьєва, з яким служив Плахотник, і двоюрідного небожа Макара Плахотника (у минулому - прапорщика царської армії).

- Вопрос: Вы говорите неправду. Вас в этом изобличает свидетель Коломентьев - зачитаю Вам его показания:

"Мне известно, что Плахотник часто высказывал недовольство существующим строем, хвалил старый строй, говорил, что в советском союзе не могут руководить государством. Хвалил жизнь заграницей, делая выводы, что там лучше жить, чем сдесь, дискредитировал советскую литературу и школу"

- Ответ: Нет, этого я никогда не говорил и вообще между мною и Коломентьевым у меня таких разговоров не было

- Вопрос: Вас в этом изобличает Плахотник Макар - зачитаю Вам его показания:

"В 1936 году в момент процесса над врагами народа Зиновьевым и другими Плахотник говорил - советская власть не знает что их ожидает за этот процесс заграницей Троцкий и он сделает, что надо - коммунисты заплатят за этот процесс. Я бы лично еще сам не отказался бы повоеватькак спец и на случай войны стану на защиту интервентов против советской власти. Помимо этого Плахотник говорил, что скоро будет война и советская власть будет уничтожена. сам он высказывал сожаление, что своевременно не уехал заграницу"

- Ответ: Нет, этого никогда не было и я с Плахотником на эти темы разговоры никогда не проводил

Перший допит на тому і скінчився - слідчий не зміг отримати зізнання від Омеляна Федоровича Плахотника ні в участі в контрреволюційній організації, ані навіть в антирадянській агітації та критиці радянського ладу.

Другий допит проводив старший інспектор - сержант міліції Рожанський Антон Станіславович (1906 року народження, м. Житомир). Цей допит тривав безперервно (!) з 10-го до 16 травня включно - з вівторка до понеділка.

Протокол тижневого безперевного допиту від 10-16.05.1938, допитував сержант Рожанський

32-річний слідчий Антон Рожанський після тижня катувань 59-річного Омеляна Плахотника таки добився від нього незначних зізнань "в антирадянських настроях".

- Вопрос: Намерены ли Вы дать показания о своей контрреволюционной деятельности?

- Ответ: Да, я решил дать следствию правдивые показания о том, что прослуживши до революции 13 лет в старой армии, я хотя и был по происхождению выходцем из бедной крестьянской семьи, но от окружавшаго офицерства чуждыми трудящимся масам взглядами заразился, а посему допустил антисоветские поступки, выразившиеся в нижеследующем:

а) восхвалял жизнь при царском правительстве;
б) использовывая критические статьи пресыпро отдельные школы и учителей, я осуждал советских учителей и школу;
в) высмеивал советских писателей, использовывая для этогт неудачные по моему места в произведениях отдельных писателей и газетные критические статьи;
г) использовывая отдельные безграмотно написанные директивы и распоряжения по линии банка я, среди своих сослуживцев, делал выводы и высказывался, что в высших советских инстанциях не умеют руководить;
д) видя, что директивы и распоряжения отдельными сотрудниками не выполняются, я, делал выводы, и говорил среди сослуживцев, что советские законы пишутся не для народа, а для самих руководителей, раз их не выполняют;
е) в 1936 году, когда мне нужно было галоши и пальто, и не найдя их в кооперации в то время, я высказывал недовольство советской кооперацией.
Вся эта моя антисоветская деятельность относится за последние годы до моего ареста.

Проте, як бачимо, ці "зізнання" були відносно безневинними, означали лише настрої, і власне безпосередньо до антирадянської діяльності не мали прямого відношення. Тому слідчий був невдоволений і наполягав, щоб Омелян Федорович до всього ще й визнав показання свідків Івана Коломентьєва та Макара Плахотника. Але Омелян Плахотник заперечує їхні свідчення проти нього, тим самим захищаючи і їх самих від притягнення до відповідальності за такі розмови.

- Ответ: Нет, о вышеизложенном я не высказывался и показания свидетелей Коломентьева Ивана и Плахотника Макара в этой части считаю не правдивыми

Отже, попри тижневий безперервний допит Омелян Плахотник стійко витримав усі випробування і не обмовив себе в участі в контрреволюційній організації. Ймовірно, він чудово розумів, що якщо "зізнається", то буде змушений називати реальні прізвища уявних "спільників", "завербованих" у вигадану слідчими організацію.

Більше того, розповідаючи, за що він критикував радянську владу, він вживав таких словосполучень (безграмотно написанные директивы и распоряжения по линии банка), що слідчий був змушений потім їх ретушувати і цензурувати, боячись у протоколі навіть слів свого обвинуваченого.

допит від 19.05.1938

У намаганні "розколоти" Омеляна Плахотника слідчий після тижневого безперервного допиту викликає його на допит іще й 17 травня у вівторок, задаючи те саме питання про участь в контрреволюційній організації. На це отримує ту саму відповідь - негативну.

У середу 18 травня Омеляну Плахотнику дали можливість перепочити, але у четвер 19-го знову потягнули на допит, на якому обвинувачений спростував навіть антирадянські висловлювання.

- Вопрос: "Намерены ли вы наконец дать правдивые показания т.е. об участии Вас в контрреволюционной организации, в высказывании недовольства существующим советским строем, что в советском союзе не умеют руководить государством, что за процес над Зиновьевым и другими коммунисты поплатятся и о дискридитации метроприятий партии и правительства?"

- Ответ: "Категорически отрицаю то, что я участвовал в какой либо контрреволюционной организации, высказывал недовольства существующим советским строем, что в советском союзе не умеют вообще руководить государством, что за процес над Зиновьем и другими коммунисты перед Троцким поплотятся и дискредитацию мероприятий партии и правительства"

Свідки обвинувачення й очні ставки

Оскільки добитися від обвинуваченого офіцера зізнань у слідчого не вийшло, він застосував стандартну на той час схему — очної ставки.

Очна ставка — це процесуальна дія, за якої свідок у присутності обвинуваченого повторює свої свідчення, а слідчий обом задає питання і протоколює відповіді. В органах НКВС очна ставка користувалася популярністю, оскільки дозволяла використовувати заляканих свідків, або свідків, які самі перебувають під тиском і під слідством.

Зауважимо, що свідок Іван Коломентьєв, якого змусили у протоколі допиту від 21 квітня 1938 року стверджувати, нібито Омелян Плахотник був невдоволений радянською владою і вів антирадянську агітацію (ст. 54-10 ч.1 КК УРСР), сам був заарештований 4 травня 1938 року. Він дістав навіть важчі статті обвинувачення, ніж Плахотник. Коломентьєву інкримінували ст. 54-2 і ст. 54-11 КК УРСР, тобто збройне повстання і участь у контрреволюційній організації. Ймовірно, він дуже швидко у всьому зізнався, оскільки був засуджений за 5 днів — 9 травня 1938 року. Прикметно, що саме 9 травня Омеляну висунули обвинувачення в антирадянській агітації.

Аналогічно, інший свідок у справі Ґедзенко Олександр Павлович, який дав свідчення проти Омеляна 16 квітня 1938 року, сам був заарештований уже 30 квітня за тим самим обвинуваченням, що й Іван Коломентьєв, тобто розстрільними статтями — ст. 54-2 і ст. 54-11 КК УРСР. Олександра Ґедзенка засуджено також 9 травня.

Очна ставка свідка Івана Коломентьєва із обвинуваченим Омеляном Плахотником була проведена 21 травня 1938 року, тобто тоді, коли свідок був уже засуджений до вищої міри покарання. Ось останній в житті банківського касира Коломентьєва документ - протокол очної ставки, після того, як свідок став непотрібним, його того ж дня було розстріляно разом з іншим свідком Олександром Ґедзенком.

Свідок Коломентьєв був розстріляний після очної ставки у той самий день - 21 травня 1938 року

На очній ставці односельці впізнали один одного. Далі слідчий запитує в Івана Коломентьєва, що він знає про Омеляна Плахотника і той, як під копірку повторює частину тексту з 7-денного допиту Омеляна, навіть тими самими словами, про що свідчить ідентичне закреслення в тексті критики "безграмотно написанных директив и распоряжений по линии банка". Напевне, неможливо зрозуміти, що в тих свідченнях могло бути правдою, а що бажаною вигадкою слідчого.

До вже згаданих обвинувачень додається критика радянського поета Володимира Маяковського, якого, за словами Коломентьєва нібито бачив раніше Омелян Плахотник.

"Он говорил, что лично видел Маяковского, который по наружному виду похож на какого то идиота, пишет также безграмотно и тут же сказал, что все советские писатели такие же...", - каже Іван Коломентьєв.

Уваги заслуговують міркування про те, що незабаром розпочнеться велика війна і Україна буде відділена від СРСР, оскільки офіцер Генштабу й викладач військових наук цілком природньо міг робити подібні припущення.

"Разговаривая с Плахотником о промышленном строительстве в советском союзе - последний сказал, что на Украине советская власть кроме воинских казарм и эллеваторов ничего не строит, так как знает, что Украиной интересуются многие капиталистические государства и в последствии таковую от советского союза выделят."

На це Омелян Плахотник заперечив, кажучи, що мав на увазі зовсім інше.

"Припоминаю, что говорил, что советская власть на Украине не производит промышленного строительства только вблизи границы из стратегических соображений", - відповів Омелян Плахотник.

Чомусь із Ґедзенком не було проведено очної ставки, свідчення Ґедзенка не фігурували в допитах Плахотника. Відповідь на це, ймовірно, дасть ознайомлення зі справою репресованого Ґедзенка.

Друга очна ставка відбулася наступного дня, коли свідчив проти Омеляна Плахотника його двоюрідний небіж - Макар Іванович Плахотник.

НКВС змушував свідчити родичів

Зі свідчень Макара Плахотника випливає, ніби Омелян Плахотник очікував війни, щоб взяти в ній участь проти Радянського Союзу.

"В 1937 году во время выпуска займа "Обороны страны" Плахотник мне заявил "пускай советская власть обороняется, как хочет, все равно ничего ей не поможет, в скором будущем при войне сов.власть уничтожат, а о том, что скоро будет война, свидетельсвуют массовые аресты в СССР" Плахотник часто отзывался о руководителях партии и правительства нецензурной оскорбительной бранью", - пояснив слідчому Макар Плахотник.

Протокол допиту від 23.05.1938

У свою чергу всі ці закиди Омелян Плахотник заперечує.

"Показания свидетеля Плахотника Макара Ивановича отрицаю полностью, так как я с ним встречался очень редко и никогда с ним разговоров на политические темы не вел... Причин дачи таких показаний обо мне Плахотником Макаром пояснить не могу", - відповів його дядько Омелян Плахотник.

Після двох очних ставок Омеляну Плахотнику на допиті 23 травня 1938 року довелося визнати свою провину у веденні антирадянської агітації. Це був той мінімум, за який можна було отримати 5 років виправних трудових таборів.

При цьому він повністю визнав свої покази, вибиті на допиті, від 10-16.05.1938, свідчення Івана Коломентьєва визнав частково, а свідчення Макара Плахотника повністю заперечив.

Свідка Макара Плахотника — колишнього прапорщика царської армії — чомусь оминула доля в'язня. Ймовірно, його вирішили залишити для виступі в суді проти свого дядька.

Додаткові слідчі дії

15 вересня 1938 року оперуповноважений відділу УДБ УНКВС у Вінницькій області Левінзон оголосив Плахотнику, що слідство у справі закінчене. Плахотник відмовився додавати будь-що до слідства, а саму справу було направлено на розгляд "Особого Совещания при НКВД СССР", звідки 25 листопада 1938 року справу було перенаправлено на дослідування для скерування до суду. Для цього 7 грудня 1938 року старший слідчий слідчої групи обласного управління НКВС Валентин Борисович Островський постановляє продовжити слідчі дії до 7 січня 1939 року з триманням Омеляна Плахотника під вартою. Постанову погодив помічник начальника слідчої групи лейтенант держбезпеки Олександр Петрович Назаренко, а затвердив - заступник начальника облуправління НКВС ст. лейтенант держбезпеки Антон Якович Прішивцин.

Зауважимо, що енкаведисти Островський та Прішивцин самі були репресовані того ж 1939 року, ймовірно, як кадри Наркома Єжова, що був заарештований 10 квітня 1939 року.

25 грудня 1938 року уже інший слідчий - сержант держбезпеки Петро Павлович Дудник видає постанову порушити клопотання перед прокурором про продовження розслідування ще на місяць, тобто до 7 лютого 1939 року.

31 січня 1939 року аналогічну постанову про продовження розслідування і тримання під вартою до 1 березня 1939 року видає слідчий сержант держбезпеки Юхим Олександрович Берестянко.

Ще на місяць з клопотанням від 28 лютого 1939 року про продовження тримання під вартою і розслідування до 1 квітня 1939 року звертається до прокурора слідчий лейтенант держбезпеки Микола Максимович Шершун.

Хоча до звільнення Наркома Єжова ще лишалися місяці, репресивна машина уже відчутно давала збій.

Помічник Вінницького облпрокурора у спецсправах Ковальчук 7 березня 1939 року листом пропонує слідчому Миколі Шершуну додатково допитати свідків Плахотника Макара та Івана Коломентьєва, детально допитати нового свідка Антона Орловського щодо антирадянських анекдотів Омеляна Плахотника, після чого прокурор вимагає провести очну ставку між свідками й Омеляном Плахотником. При цьому він вважає за потрібне долучити довідку на свідка Олександра Ґедзенка і передати справу до суду з обвинувальним висновком 12 березня 1939 року.

Можна собі лише уявити відчай слідчих: у них на всі ці дії залишалося 5 діб. Це при тому, що треба було ще знайти свідків, які фігурували у справі. Звісно, що в термін, запропонований прокурором, слідчі не вклалися.

15 березня 1939 року лейтенант Шершун додає до матеріалів справи довідку, видану Голицькою сільрадою про Омеляна Плахотника.

Довідка з сільради про Плахотника

У довідці йдеться про соціальне походження Омеляна Федоровича, його найближче оточення і улюблені заняття. Цікаво, що в ній згадується про репресованого члена родини - Олександра Могилу, який доводиться Омеляну "рідного брата жінчиної сестри чоловіком".

Довідка з сільради майже нічим і не допомогла енкаведистам. Вони провели перевірку, чи немає раптом якихось матеріалів на Плахотника, виявлених під час чистки радянського апарату. Як з'ясувала перевірка, таких матеріалів немає.

Тим часом, допити Омеляна Федоровича проводив сержант Берестянко.

Знову свідки й допити

Перший же допит під час додаткового розслідування, який було проведено 21 січня 1939 року сержантом Берестянком, дуже контрастує із допитами садиста Антона Рожанського.

У запитаннях слідчого Берестянка відчувається прагнення отримати інформацію, а не вибити потрібну відповідь, як це було в Рожанського.

У протоколах з'являється не лише день проведення допиту, але й час.

Клопотання про свідків захисту, написане власноруч Омеляном Плахотником

Як виявилося з наступних допитів, перший слідчий Зейфман після зміни керівництва в НКВС сам потрапив у хвилю репресій.

Справа Плахотника мусила бути переглянута і в ній проводилися додаткові допити старих свідків, а також були допитані нові свідки — колеги Омеляна Федоровича зі школи, а також по роботі з районової філії Держбанку.

В Омеляна Плахотника з'явилася надія виграти суд і він просив у своїй заяві викликати на суд свідків, які, на його думку, могли б схилити суддю на його користь.

Плахотник просить запросити на суд:
1) Андрія Лабунського — колишнього бухгалтера Барбарівського колгоспу з с. Барбарівки (нині Іллінці, може бути, що прізвище - Лабенський);
2) Зотя Маруненка — з Паріївки Іллінецього району;
3) Галину Євенко — працівницю з відділення держбанку;
4) Марію Коломентьєву — односельчанку з Голиків, чий чоловік свідчив проти Плахотника і на цей час уже був розстріляний НКВС.

Жоден із перелічених свідків повістку до суду не отримав і на закритому судовому засіданні не міг виступити на захист Плахотника. Ймовірно, про це подбали слідчі, яким не потрібна була в суді змагальність сторін.

Суд - вирок - відмова у касації - ... - реабілітація

Закрите судове засідання кримінальної колегії Вінницького обласного суду в справі за обвинуваченням Омеляна Плахотника за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР, згідно з протоколом, розпочалося о 14:30 26 травня 1939 року. Склад суду: голова — суддя Бурса, народні засідателі — Козловська та Левіт, секретар — Подгаец, прокурор — Орловський, оборонець — Морозов.

Підсудного Омеляна Плахотника під вартою доставили з Вінницької тюрми, також були присутні свідки:

1) Колтановський Лука Мелентійович
2) Канюка Филип Павлович
3) Марченко Андрій Кіндратович
4) Орловський Антон Я.

Цікаво, що свідок Меєр Шварц не з'явився, бо "був відсутній за місцем проживання", про що в суд сільрада надала довідку, а основний свідок Макар Плахотник на судовій повістці написав, що не прибуде в зв'язку із хворобою. Через відсутність основного свідка і клопотання підсудного про виклик додаткових свідків прокурор запропонував перенести слухання справи, але суд відхилив клопотання Омеляна про додаткових свідків і постановив справу слухати далі.

Омелян Федорович не визнав себе винним, тому прокурор запропонував вислухати спочатку свідків обвинувачення, а тоді дати слово підсудному. Оборонець Морозов з цим погодився.

Свідок Колтановський пригадав фразу, яку нібито сказав Омелян Плахотник на шкільному подвір'ї після арешту завгоспа школи: "Ходи і бійся, може завтра зі мною таке буде".

Свідок Канюка розповів у суді, ніби йому Омелян Федорович скаржився, що не може нічого дістати й купити з одежі, тоді як за старої влади з цим не було жодних труднощів, і за старої влади він отримував більшу зарплатню. Свідок також сказав, що на Плахотника скаржилися учні через те, що він їм ставив погані оцінки.

Свідок Марченко, який прийшов у школу вже після арешту Плахотника викладати фізику в 6-тих класах, поскаржився, що діти погано знають математику і, мовляв, винний у цьому Плахотник, який, за словами свідка, зумисне не передавав дітям знання.

Вирок 26.05.1939

Свідок Орловський розповів, що знає Плахотника з часу роботи в Держбанку. За його словами, Омелян Федорович погано ставився до роботи і розповідав антирадянські анекдоти.

"Коли закордоном перебував представник СССР, то він спитав у представника Західної держави, чи їстиме собака гірчицю.
- Звісно, що не не їстиме. - відповів іноземний дипломат.
- А я доведу, що в СССР собака їстиме і гірчицю. - відповів представник СССР і покликав пса.
Коли пес підійшов, радянський дипломат густо намазав собаці під хвостом гірчиці. Собака зразу почала злизувати.
- От бачите, а ви кажете, що не їстиме. - сказав радянський дипломат іноземному колезі."

Підсудний заперечив усі обвинувачення і винним себе не визнав. Прокурор Орловський висловився, нібито вину Плахотника доведено і попросив позбавити волі підсудного терміном на 5 років з позбавленням громадянських прав терміном на 3 роки.

Захисник Морозов попросив для підсудного справедливий вирок.

В своєму останньому слові Омелян Федорович попросив суд його виправдати.

Після наради суд оголосив вирок, термін і порядок оскарження. Засідання було закрито о 16:00. Швидке радянське правосуддя впоралося без головного свідка обвинувачення всього за 1,5 години.

Вирок: "ПЛАХОТНИКА Ємельяна Федоровича підвергнути до позбавлення волі в поправно-трудових таборах далеких місцевостів Союзу на 5 /п'ять/ років та на підставі 29 "а,б,в" ст. КК після відбуття міри покарання обмежити громадянських прав терміном на 2 /два/ роки".

4 червня 1939 року Омелян Федорович подав із Вінницької тюрми касаційну скаргу до Верховного Суду.

13 липня 1939 року він уже перебував у Вінницькій промислово-трудовій колонії, яка на той час використовувалася як пересильна тюрма, звідки Плахотник подав до Верховного Суду заяву з проханням долучити і розглянути його характеристику, надану Голицькою сільрадою.

5 вересня 1939 року кримінальна колегія Верховного Суду УРСР під головуванням судді Смолякова за участі Сахарова і Бобриньова ухвалила залишити касаційну скаргу без наслідків, а вирок Вінницького облсуду - в силі.

У жовтні вирок набрав сили, але в матеріалах кримінальної справи жодних слідів про дальшу долю Омеляна Федоровича Плахотника немає.

За спогадами рідних з різних джерел, перед війною був гнаний по етапу і розстріляний десь за ст. Липовець.

Реабілітований посмертно 31.07.1991 року. При цьому органи влади не спромоглися навіть знайти рідних репресованого, які проживають в Іллінцях, так само як і не встановили долю репресованого.

Спогади рідних про Омеляна Плахотника

У пам'яті родичів Омелян Федорович Плахотник закарбувався поважною освіченою людиною. У себе на квартирі він мав портрет в мундирі в повний зріст, у шафі тримав той самий мундир з орденами і шаблею. Жив самотньо — ні з ким так і не одружився і власних дітей нібито не мав, накульгував через поранення на фронті в 1914 році. Уся велика рідня старшого віку пригадує, що мед зі своєї пасіки Омелян Плахотник ніколи не продавав, а виключно роздавав друзям і родичам, які допомагали йому викачувати соти.

Устименко (Плахотник) Олена Михайлівна

Устименко (дів. Плахотник) Олена Михайлівна пригадує, як ходила з братами і батьком колядувати до Міліяна.

"Колядувать ходила до Плахотника Міліяна. Я, Коля, Женя... В його дітей не було - полковник був у царській армії. Так він нам дав по 10-ці, а ще отака банка меду - кругла і така висока, як ото снаряд. І така красіва. Всім родичам давав меду - він же його не продавав - 42 вулики мав. Як качать - всі - батько ходив (Михайло Павлович Плахотник - двоюрідний племінник Омеляна), Гриша Плахотник (Юрій Климович Плахотник - рідний небіж Омеляна) теж ходив допомагати", - пригадує Олена Михайлівна.

Олена Михайлівна пригадує, як її матір - Афанасія Семенівна Плахотник (дів. Маренич) - передала їй для ув'язненого тоді Омеляна Федоровича передачу, яку треба було встигнути занести, бо пішла чутка, що в'язнів будуть гнати по етапу в тил. У в'язниці тоді сказали, що такого вже немає і що їх погнали на Липовець. Олена Михайлівна з передачею побігла на Липовець, але там уже теж, за її словами, нікого не застала.

Петро Степанович Плахотник

Петро Степанович Плахотник пригадує так само, як качали мед на пасіці в Омеляна Федоровича і як він тоді при цьому малим об'ївся.

"Цього Омеляна я пам'ятаю дєда. Я не знаю, яким образом, но чого-то нас позвали - я не пам'ятаю з ким - позвали, бо дєд качав мед. І позвали нас, щоб ми помогли носити рамки. От ми і носили ці рамки та примєрно із 9 часов утра і вдвох. Кончили - дєд каже "Який вам мед давати - рідкий чи кусками?", а в бочці в нього був мед з кусками і зернистий дуже. То він набрав повну тарілку - нас трох було - повну миску таку черепну, глиняну - і каже "Що вам дати - по кружці води?" а ми кажем, що ні. Але то ж мед, ми його не їли так ніколи, а як начали їсти, то стали й просить "Дєдушка, дайте води". Дєдушка дав води, а як ми понаїдалися, то ці рубашки поприлипали до живота - весь мед вийшов наверх через тіло. Наїлися добре меду, послє того даже як глянеш на його - то й тікаєш від нього. Та стільки ми наїлися - кусками в рот, ковтаєм - не жуєм. А тоді начали запивати, бо не лізе!", - пригадує Петро Степанович.

Віктор Іванович Плахотник - один з онуків Клима Федоровича Плахотника - рідного брата Омеляна Федоровича.

Віктор Іванович пригадує, як в садку викопав іржаву шаблю Омеляна Федоровича, яку потім заніс у місцевий краєзнавчий музей. Каже, що про Омеляна в радянські часи намагалися не згадувати.

Віктор Іванович Плахотник

"Тоді в ті роки про Ємельяна старалися тут не держати ніяких матеріалів при Радянській владі. Самі розумієте, чому... У нього була сільнєйша бібліотека і величезна пасіка. Це пасіка була аж звідси і до кінця вулиці, це був садок і пасіка. Він 2 чи 3 рази качав у рік мед і це все село йшло - скільки було людей - всі йшли з кружками кожна хата. Він не продавав його нікому - він роздавав. Всі знали. І тоді пасіка була тільки в двох людей на Голиках - ну в нього була велика", - каже Віктор Іванович.

Віктор Іванович каже, що Омелян Федорович неодноразово бував закордоном як військовий аташе і мав чудову бібліотеку, яку родичі в скрутні часи розпродували.

"Він був педантичний дядько, грамотний був. Коли в школі працював, то він і географію викладав, хоч він і не географ. Но він там був в Афганістані, в Америці, в Англії, у Франції... він був по військовому як аташе, по своїх справах. І в нього була прекрасна бібілотека. Вона ще й була частково збереглася після того, як його репресірували. Там були класичні твори. Наприклад, "Дон Кіхот", щоб ви глянули на ту книжку - там всі палітурки були обкладинки, які тоді спеціально робилися. Потім частково бібліотека залишилася тут, а період був такий тяжкий, що частково її продали", - розповідає Віктор Іванович.

Людмила Олександрівна - правнука Клима Федоровича, пригадує: "Вітю, а помниш, у баби Ревежихи фотографія була - Ємельян сидів у всіх своїх регаліях з тросточкою на такому кріслі".

Віктор Іванович додає, що в 1967 чи 1968 році, коли викопували туалет - то знайшли шаблю Омеляна. "У 67-му чи 68-му році по-моєму, копали отхоже мєсто тут в себе і я найшов таку був цілу саблю. Вона як у позолоті лежала - так вона й ціла, а я, не вміючи, ухопив за ручку, то вона розлетілася, а ручка осталася і на ручці був напис: "Емельяну Плахотнику от Николая ІІ". Я цю ручку здав у музей Іллінецький, а потом, як музей розпадався, то пішов до покійного... спитав, де вона. А він каже - я не знаю, де вона", - зітхає Віктор Іванович.

Що стосується останнього етапу Омеляна, то Віктор Іванович пригадує, як його дід Клим Федорович хотів наздогнати брата.

"А там же їх маса! Їх етапом багато вели. То дєд Клим біг туди - на Оратів їх тудою за Морозівкою вели - він їх не догнав. Баба Ганя (Ревежиха) передала йому клунка їсти. Я щитаю, що їх вели або на Погребище або на Оратів, щоб їх дальше етапувати... Ще така версія ходила..., що його тут зразу за Морозівкою розстріляли - етап, там же були люди, хто не могли йти".

Родина

Склад сім'ї: неодружений.

Матір - Ганна Захарівна Плахотник (1837 року народження).

Батько - Федір Плахотник, похаваний біля технікуму, де раніше був хрест, а нині нема й сліду.

Брат - Клим Федорович Плахотник (1874 року народження - помер 1964 року) одружився з Параскою Степанівною. Їхні діти - Ганна (вийшла заміж за Володимира Кириловича Ревегу, чий брат Антон Кирилович Ревега був репресований), Гриша (Юрій), Іван (1914-ХХ.06.1944, артилерист загинув на фронті), Надія (агроном з Христинівки, вийшла заміж за адвоката з Умані), Марія і Семен.