Дуда Михайло Іванович (1921)

• Дата народження: 21 листопада 1921 р.
• Варіанти ПІБ: Громенко, Зиновій
• Місце народження: с. Сороки-Львівські, Львівське воєводство (тепер Пустомитівського району Львівської області)
• Стать: чоловік
• Соціальне походження: селянин
• Професія / місце роботи: збройні формування Української держави
• Місце проживання: вав

• Дата смерті: 7 липень 1950 р.
• Місце смерті: біля с. Танява, Болехівська міськрада, Станіславська область

• Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Михайло Іванович Дуда (псевдо: Громенко, Зиновій) народився у мальовничому селі Сороки-Львівські (за деякими даними в сусідньому с. Муроване), тепер Пустомитівського району що на Львівщині, 21 листопада 1921 року у простій, але інтелегентній і побожній сім'ї Івана Дуди.

Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го класу, Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го кл. та Срібного Хреста Заслуги 2-го кл. Один із двох діячів УПА, які тричі були нагороджені Хрестом Бойової Заслуги, до того ж за життя. Другим був Василяшко Василь-"Перемога".

Від раннього дитячого віку звик Михась не марнувати даремно час. Уже в місцевій народній школі, відзначався здібностями і наполегливістю, дуже старанно й послідовно займався самоосвітою. Завдяки тому набув різнобічні знання з історії, географії і літератури. Найбільше захоплювався військовими формуваннями княжих і козацьких часів України, а з новітньої доби — бойовими діями армії УНР і ЗУНР. Ідеалами воїнів-борців за національну незалежність були для нього Українські Січові Стрільці.

За свідченнями сестри Михайла Марії, він особисто знав Степана Бандеру, який навчався у Дублянах і час від часу бував у селі.

Член ОУН від 1937, в 1939 направлений на диверсійну підготовку до Німеччини, де в 1941 вступив до батальйону «Роланд».

В УПА від 1943, передусім як інструктор в унтер-офіцерській школі.

У травні 1944 року «Громенко» знаходився у Перемишльському Передгір'ї і у Бещадах, як хорунжий. Скерований Василем Сидором «Шелестом» на посаду командира сотні УПА, яку сам і організував. У вересні сотня «Громенка» в складі загону «Лемківщина» бере участь у Карпатському рейді. За підсумками рейду «Громенко» був відзначений «Срібним Хрестом бойової заслуги» ІІ кляси. Згідно із рішенням місцевого командування, через тодішні обставини, сотня «Громенка» демобілізується.

У першій половині 1945 року «Громенко» займається організацією та військовим вишколом Самооборонних Кущевих Відділів (СКВ) на терені Перемиського надрайону. За доручення командування відновив свою сотню на базі старих кадрів та рекрутів із СКВ. Сотня отримує назву «Ударник-2» та кодове число —відділ 95. Від серпня 1945 «Громенко» командир сотні «Ударники-2», яка стає першою сотнею Перемиського куреня.

Протягом осені 1945 року та зими 1945—1946 рр. «Громенко» бере участь у боях із поляками, двічі поранений, 22 жовтня 1945 — важко поранений. В лютому 1946 року підвищений до поручника та відзначений орденом «Золотий Хрест Бойової Заслуги» ІІ кляси, за героїзм та вміле командування відділом у боях.

У 1946—1947 рр. сотня «Громенка» активно охороняє українське населення Перемиського надрайону. Спершу від вивозу до УРСР, а весною 1947 року проти польської «Акції Вісла».

Незважаючи на брак харчів (у 1946 році на Закерзонні майже не було українських сіл), командування УПА залишалось на цих теренах і наганяло страх, як на поляків, так і на більшовиків. Польща, Чехословаччина і Москва уклали 7 квітня 1947 року пакт трьох — так званий трикутник смерті, для повного знищення УПА.

Стан відділів УПА, без належного харчування, без своїх рідних був украй пригнічений. Щоденні бої виснажували вояків. Проти сотні Громенка, за польськими даними, воювали 8-а піхотна дивізія, частина 9-ї піхотної дивізії та 1-а дивізія Корпусу внутрішньої безпеки.

25 травня 1947 року командир «Громенко», як і інші підпільники бойових сотень, одержав лист Проводу УПА зі словами: «Тепер жде Вас тяжке завдання, яке мусите виконати з честю. Відходити туди, куди велить наказ! ...Іти до вільного світу і роз'яснювати про боротьбу УПА і злочини комуни». Сотня «Громенка» стала однією з двох груп, рейдової частини (складом близько 500 бійців) Петра Миколенка-«Байди» — одного з командирів оперативної групи УПА-Захід.

Опівночі 17 червня 1947 році сотня «Громенка» залишила терени Закерзоня і перейшовши Західну Лемківщину, просувалася важкодоступними долинами Великих Татр і перейшла у Малі Татри. Тут їм заступили дорогу чехословацькі війська в складі стрілецької дивізії, курсантів старшинської школи і мобілізованих для боротьби з УПА колишніх чехословацьких партизанів.

Командир «Громенко» — обрав партизанську тактику — розчленував свою групу на дрібні відділи, які просувалися на Захід фронтом завширшки 50 км. Серйозними перешкодами на його шляху були ріки Ваг, Морава, Влтава та інші, що їх пильно вартували війська.

Через Чехословаччину і Австрію маршрутом Преров, Простейов, Требіг, Пісен, Пільзно група «Громенка» пробилася до Баварії. Після 99 днів маршу, важких боїв, подолавши тисячі кілометрів, 5 вересня 1947 року перші частини УПА сотні «Громенка», командир відділу Футала Лев-«Лагідний», прийшли до Західної Німеччини щоб повідомити світові про збройну боротьбу вояків УПА проти загарбників. А 10 вересня 1947 туди дійшов і сам «Громенко». Ця дорога на Захід, описана в автобіографічній книжці Михайла Дуди («Громенка») «У Великому Рейді». Сотня «Громенка» була єдина, яка прибула на захід як бойова одиниця, з усієї сотні дійшло — 60 вояків. Всього із Закерзоння пробралося близько 350 повстанців. За даними Петра Содоля протягом 1947-1948 до Західної Німеччини прийшли рейдом із Закерзоння усього 140 вояків із десятьох різних сотень, із-серед яких — 49 із сотні «Громенка».

Після зустрічі з американцями воїнам УПА було запропоновано пройти медичне обстеження. Серед тих, кому необхідно було підлікуватися, був і Громенко. Йому треба було залікувати п'яте поранення. В лікарні Громенко отримав подяку від Проводу ОУН і особисто провідника Степана Бандери за успішний рейд.

УПА продовжило боротьбу і за кордоном. Сам Михайло у 1948—1949 роках був членом Місії УПА. В цей період з діаспори на рідні терени різними шляхами направлялися зв'язкові. Допомогти УПА на повоєнному етапі боротьби виявили бажання західні розвідки. Один з керівників англійської розвідки Кім Філбі організував перевезення літаками упістів в Україну. Проте, як виявилось пізніше, Філбі вже працював на Москву і ця співпраця з МГБ спричинила багато жертв. Колишній шеф служби розвідки ЗЧ ОУН Степан Мудрик стверджував, що вже з 1946 року МГБ робило спроби впровадити свого агента у Провід УПА. Можливо, цим пояснюється той факт, що 31 травня 1950 року «Громенко» полетів на зустріч з Романом Шухевичем, хоча той загинув ще 5 березня 1950 року.

31 травня 1950 група з чотирьох кур'єрів, якою керував «Громенко», була скинута на парашутах на території УРСР біля с. Танява Болехівського району на Івано-Франківщині. Але пілот скинув зв'язкових далеко від місця умовлених зв'язкових пунктів, і при тому сталося нещастя. Парашут Дуди завис на дереві. Якраз в той час недалеко відбувалося весілля, хтось завважив спуск парашутистів і люди почали бігти подивитись. М. Дуда думав, що це облава, перерізав стропи і впав на землю, зламавши ногу. Зв'язківці опинилися в критичній ситуації — вони були розконспіровані, мали важко пораненого, не мали зв'язку і мали несамовиту погоню МВД.

Житель Таняви Кедик, який першим вийшов на парашутистів, розповів, що це була неділя, у селі — весілля. Десь близько третьої години ночі мотори літака приглушили веселі мелодії цимбал. І багато односельчан бачило, як один за одним четверо парашутистів плавно спускалися і ховалися за верхівки сосен. Кедик розповів, що найбільше контактували з парашутистами батько і син Макоти із Болехова, а також Катерина Бунек із хутора Криве Сколівського району. Вони допомогли їм сховатися, доставляли ліки, харчі.

Для розшуку і ліквідації парашутистів була виділена добре озброєна і обізнана група працівників Станіславського і Дрогобицького управління МГБ при координації дій двох працівників МГБ СРСР. Тому парашутистам і зв'язковим доводилося, майже щоденно, змінювати місце дислокації. Більше місяця парашутистам вдавалося уникати зустрічей з гебістами, але 7 липня 1950-го року «Громенко» з іще одним парашутистом «Юрком» та керівник Стрийського районного проводу ОУН «Лев» і його заступник «Крутий» (Кравець) були оточені. Відбиваючись до останнього набою, командир «Громенко» покінчив з життям. Так вчинили і його побратими, а «Крутий» потрапив в полон.

"Совєршенно сєкрєтно

Секретарю Центрального Комітету КП(б)У тов. МЕЛЬНИКОВУ Л. Г.

Доповідна записка

B доповнення до мого повідомлення телефоном 24 червня 1950 року доповідаю Вам про вжиті заходи з розшуку і ліквідації парашутистів, скинутих іноземним літаком 31 травня 1950 року поблизу села Танява Болехівського району Станіславської області. Для розшуку і ліквідації парашутистів була виділена група більш досвідчених працівників Станіславського і Дрогобицького обласних управлінь МГБ при координації дій двох працівників Міністерства держбезпеки УРСР. Цією групою оперативними заходами були виявлені особи, що безпосередньо контактували з парашутистами: Пастух Кедик — житель села Танява Болехівського району, мисливець Макота і його син — мешканці міста Болехова і Бунек Катерина — мешканка села Кривець Сокальського району Дрогобицької області. Розробкою цих осіб було встановлено що всі вони підтримували зв'язок з ОУН, особисто зустрічались з парашутистами і надавали їм допомогу a саме:

Пастух Кедик першим 31 травня ц. р. побачив двох парашутистів і одному з них пораненому надав прихисток, a 3 червня ц. р. зв'язав їх зі станичним ОУН села Танява — Федунів. Бунек Катерина зв'язалась з парашутистами 2 червня 1950 р. До дня її затримання (19 червня ц. р) виходила на явки, забезпечувала продуктами харчування і медикаментами.

Мисливець Макота — мешканець міста Болехова зустрів двох парашутистів 2 червня 1950 року в лісовому масиві поблизу міста Болехова, встановив з ними зв'язок, забезпечував їх продуктами і медикаментами до 2 липня ц. р., за що отримав від парашутиста наручний годинник.

Піддані допиту вищевказані та інші особи назвали місця своїх зустрічей з парашутистами в лісовому масиві, розташованому в трикутнику населених пунктів Болехів — Моршин — Танява.

У своїх показах Кедик, Бунек, Макота та ін. детально описали прикмети двох парашутистів, їх одяг і озброєння, вони вказали, що один з парашутистів — низького росту, віком 30-35 років, волосся руде, обличчя широке, губи товсті. Цей парашутист самостійно ходити не міг, так як він під час приземлення попав на дерево і отримав травму ноги, внаслідок чого весь час знаходився в шалаші лісового масиву і лікувався.

Другий парашутист — середнього росту, волосся довге, злегка хвилясте, обличчя продовгувате. Цей парашутист весь час знаходився біля пораненого парашутиста, якого охороняв, лікував, переносив з одного місця на інше і називав його «Друже командир». Ці дані перекривались агентурою МГБ.

Для ліквідації вищевказаних парашутистів був розроблений план чекістсько-військової операції, яка була почата 7 липня ц. р.

У ході операції того ж дня вбито два парашутисти (фотокарточки № 1-2 і опис до них додаються).

За показами арештованих, які раніше особисто зустрічалися з цими парашутистами, наявність у них нового озброєння американського походження, a також особистих речей англійського і американського зразка, наявність іноземної валюти та інших не викликає ніяких сумнівів, що це ті самі парашутисти, які були скинуті іноземним літаком 31 травня 1950 року в районі населеного пункту села Танява Болехівського району Станіславської області.

Разом з парашутистами вбитий керівник Стрийського районного «проводу» ОУН бандглавар за кличкою «Лев» (фотокарточка № 3 додається) і захоплений живим його замісник за кличкою «Крутий» за прізвищем Кравець, які в момент чекістсько-військової операції знаходились у парашутистів на зв'язку. Як встановлено «Лев» і «Крутий» організовували зв'язок парашутистам в керівний центр ОУН.

Ha попередньому допиті «Крутий» розповів, що чотири парашутисти прибули в західні o6ласті України з американської окупаційної зони Німеччини з метою встановити зв'язок з членом центрального «Проводу» ОУН — Шухевичем і що крім цих двох убитих (які ним опізнані), ще два парашутисти з місцевим бандитом за кличкою «Полтавець» направились на зв'язок з керівником окружного «проводу» ОУН, маючи на увазі, що через окружного провідника вони доберуться до «Шухевича».

Операція по ліквідації двох парашутистів, що залишилися, триває.

Додаю додаткові фотознімки озброєння, одягу та інших речей убитих парашутистів (фотокарточки № 4-11).

Секретар Станіславського обкому КП(б)У (M. Слонь)

ЦДАГО, Ф.1, оп.24, спр.31, арк.148-149".

Сам Михайло Дуда попри неймовірно важкі умови боротьби зумів залишити спогади про ці часи «У великому рейді», які написав у 1949 році, коли вирішив вертатися в Україну, «щоби слава не пропала», як казав він. Його розповідь починається блокадою польськими військами теренів дій УПА у квітні 1947 і кінчається приходом сотні в окуповану військами США Західну Німеччину. М. Дуда вибрав Зеновія Соколюка на літературного редактора, бо поважав його як політвиховника. Вони обидва провели немало часу на обробку різних деталей. Вони врахували також завваги курінного Петра Миколенка («Байди»). Спогади появилися друком 1952 р. у видавництві Місії УПА при ЗП УГВР в Мюнхені «До зброї». Проте не вийшли в світ, бо Президія ЗП УГВР заборонила їх розсилку до читачів, не маючи даних про долю Михайла Дуди в Україні. Вони зберігалися на якомусь складі в Мюнхені і пропали безслідно, коли в 1967 році помер шеф Місії УПА полковник Іван Бутковський («Гуцул»).

Про сотню Громенка було знято художній фільм "Залізна сотня". Михайло Громенко вважається одним з найздібніших командирів УПА на Закерзонні.

Нагороди: «Срібний Хрест Бойової Заслуги» ІІ кляси — 25 квітня 1945 року; «Золотий Хрест Бойової Заслуги» ІІ кляси — лютий 1946 року, за героїзм та вміле командування відділом у боях; «Золотий Хрест Бойової Заслуги» І кляси — нагороджений посмертно.