Залізняк Микола Кіндратович (1888)

• Дата народження: липень 1988 р.
• Місце народження: Крим
• Стать: чоловік
• Соціальне походження: інтелігенція
• Освіта: Київський та Львівський університети
• Місце проживання: Київ, Львів, Відень

• Дата смерті: 1950 р.
• Місце смерті: Перм

---

• Де і ким заарештований: НКВД
• Дата арешту: 1945 р.
• Осуд: 1945 р.
• Вирок: 15 років ув'язнення
• Місце відбуття: тюрма м. Перм (РФ)

---

• Джерела відомостей: вікіпедія

Біографія

Микола Кіндратович Залізняк народився в липні 1988 року (точна дата не відома) в Криму, в сім'ї вчителя математики. З 1905 року — член партії соціалістів-революціонерів. Працював в організаціях Таврійської губернії і Києва. Член Київської «Просвіти». Працював в її видавничій комісії як рецензент (1906—1907), друкувався в газеті «Рада».

Ініціатор скликання 1-го з'їзду Української партії соціалістів-революціонерів в 1907 році. Делегований фракцією есерів Київського університету до Ради студентських представників. 4 червня 1907 за організацію студентських виступів був заарештований, виключений з університету і засуджений на довічне заслання в Сибір.

У 1907 втік з київської Лук'янівської в'язниці, в 1908 році емігрував до Львова.

Вивчав філософію у Львівському університеті; працював практикантом археологічного відділення Музею Наукового товариства імені Шевченка.

У 1909 — голова Української студентської спілки. Кореспондент газет «Село» (1909—1910), «Засів» (1912), журналу «Рідний край» (1910—1911).

Автор статей з історії, археології та сучасної політики, а також рецензій на праці Михайла Грушевського, Северина Даниловича, Дмитра Донцова, Петра Стебницького, Микола Сумцова та ін. в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (1909—1913), «Літературно-науковий вісник» (1907—1913), «Украинской жизни».

У 1914 став одним із засновників «Спілки визволення України», з якої незабаром вийшов, очоливши Закордонний комітет Української партії соціалістів-революціонерів в Відні, де також вів активну публіцистичну та видавничу діяльність (1914—1918). Перекладач наукової, політичної та художньої літератури з німецької та французької мов (К. Біхера, Вільгельм Віндельбанда, Франсуа́ Ола́ра та ін.).

Брав неофіційну участь як посередник між делегаціями Української Народної Республіки, Німеччини та Австро-Угорщини на мирних переговорах у Брест-Литовську в січні-лютому 1918 р. Весною 1918 р. заснував у Стокгольмі (Швеція) Українське інформаційне бюро.

У 1919—1920 — посол УНР у Фінляндії, а в 1920—1921 — посол УНР в Австрії.

Восени 1920 року в Відні постановою 3-й конференції УПСР був виключений з партії есерів. 4 січня 1921 році на установчих зборах Всеукраїнської національної ради було обрано його секретарем.

З 1921 — в еміграції — професор Українського вільного університету в Празі.

У 1927—1928 — головний редактор газети («Діло», Львів). Через проукраїнськість статей був змушений покинути Польщу і повернутися до Австрії, оскільки мав громадянство цієї країни. Продовжував видавничу і творчу діяльність у Відні.

У 1945 заарештований радянськими спецслужбами і засуджений до 15 років ув'язнення. Помер в 1950 в тюрмі у місті Перм.