Ґерета Ігор Петрович (1938)

• Дата народження: 25 вересня 1938 р.
• Місце народження: с. Скоморохи Тернопільського району Тернопільської області
• Стать: чоловік
• Соціальне походження: син священика
• Професія / місце роботи: музейник
• Місце проживання: Тернопіль

• Дата смерті: 5 червень 2002 р.

---

• Звинувачення: антирадянська діяльність
• Осуд: п'ять років позбавлення волі (умовно)

---

Біографія

Народився 25 вересня 1938 р. в с. Скоморохи Тернопільського району в родині священика. Батько, отець Петро Ґерета, відомий також як поет (псевдонім Олесь Ґерета) і композитор. Мати, Євгенія, (з роду Скоморовська) — диригентка церковних хорів.

У 1942 р. родина Ігоря Ґерети перебралася до села Велика Березовиця, де батько отримав нову парафію. Тут 1955 р. Ігор закінчив середню школу (тепер — Тернопільська 3ОШ № 8). Вчився у Тернопільській музичній школі. 1962 р. отримав диплом про закінчення історичного факультету Чернівецького державного університету. Від 1963 р. і до кінця життя працював на різних наукових посадах у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. На посаді наукового працівника Тернопільського обласного краєзнавчого музею Ігор Ґерета став засновником і автором експозицій: - музею-садиби Соломії Крушельницької у селі Біла Тернопільського району (1963); - картинної галереї Тернопільського обласного краєзнавчого музею (1978 (у 1991 р. перетворено на обласний художній музей); - знищеного музею обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка (нині академічний драматичний театр); - музею-садиби Леся Курбаса в Старому Скалаті Підволочиського району (1987), боротьба за який тривала 20 років; - історико-меморіального музею політв'язнів (1997, у підвалах колишнього приміщення обласного управління КГБ); - мистецького музею приватних збірок (сучасного українського мистецтва) на вулиці Медовій у Тернополі; - музею-садиби Патріарха Йосифа у селі Заздрість Теребовлянського району. У видавництві «Каменяр» (Львів) Ігор Ґерета видав нариси (путівники) про музеї Соломії Крушельницької і Тернопільську картинну галерею, музей Володимира Гнатюка (у співавторстві з Остапом Черемшинським).

1975 року був керівником експедиції, яка досліджувала Стінківське давньоруське городище (Бучацького району). У 1990 р. Ігор Ґерета розпочав створення першого археологічного музею-парку в с. Чернелів-Руський Тернопільського району. У 1993—1994 рр. він виставив на показ твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва із власної збірки з промовистою назвою «Мистецтво друзів», експонуючи їх у Тернополі та Львові. Як археолог Ігор Ґерета відкрив сотню та вів дослідження майже двадцяти пам'яток старожитностей України. Знаковим є могильник Черняхівської культури (III — IV ст. н. е.) у Чернелеві-Руському, який найбільш досліджений в Україні. За звітом Ігоря Ґерети з останнього його сезону за 2000 р., що зберігається у фондах обласного краєзнавчого музею, у Чернелівському могильнику відкрито 288 черняхівських поховань (усіх — 315 із похованнями давньоруської й Поморської культур), що більше, ніж у могильнику в селі Черняхів. Артефакти з цієї пам'ятки, а також із села Романівка Тернопільського району, в 1995 р. були представлені на міжнародних археологічних виставках.

За протирадянську діяльність Ігоря Ґерету в 1966 р. засуджено на п'ять років позбавлення волі (умовно). Загалом же, за участь в українському дисидентському русі 1960-x рр. позбавлений можливості здобути науково-творчу кар'єру, до розпаду СРСР постійно перебував під наглядом органів держбезпеки. Незважаючи на постійні переслідування й утиски, Ігор Ґерета продовжував займатися науковою й громадською роботою.

У період українського національного відродження 1988—1991 рр. Ігор Ґерета поринув у вир політичної діяльності. Став співзасновником Народного Руху України (Тернопіль, 1989), член його Великої Ради; був кандидатом у депутати до Верховної Ради України (1994, 1998 р.); депутат Тернопільської обласної ради (1 — 4 скликань), член її президії, голова постійної депутатської комісії у 1990—1998, 2002 роках.

До останніх днів життя Ігор Ґерета залишався опікуном Козівської гімназії (тепер Козівська державна українська гімназія ім. В. Герети) та обласної експериментальної школи мистецтв.

Помер 5 червня 2002 р. в Тернополі на батьківському обійсті по вул. Глибокій. Похований на цвинтарі у Великій Березовиці.

Ігор Ґерета написав понад 120 розвідок й статей у енциклопедіях, збірниках та періодичних виданнях як України так і Канади, Польщі, Росії, Сербії, Словаччини. Він — видавець більше як 30 книжок Інституту національного відродження України, а також співавтор трьох академічних досліджень про археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині (1981 — 82); спецвипуску журналу «Тернопіль» «Художники Тернопільщини» (1994); нарисів про Теребовлю (1971); Бережани (1979, 1989); Чортків (1985); художників І. Хворостецького (1978); І. Марчука (1985); Я. Омеляна (1993).

І. Ґерета першим підтримав ініціативу Остапа Черемшинського і став співавтором експозиції етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка у с. Велеснів Монастириського району.

Ігор Ґерета вів активну громадську роботу. У 1978 році при картинній галереї він заснував мистецький клуб, який діяв до 1985 р., згодом був заборонений. 1988 р. Ігор Ґерета став співзасновником першої в Тернополі опозиційної організації «Тернове поле»; Товариства української мови (нині — «Просвіта» ім. Т. Шевченка); 1989 — «Меморіалу» ім. В. Стуса та інші.

У 1991 р. Ігор Ґерета створив Інститут національного відродження України (нині він носить його ім'я); будучи депутатом, став ініціатором заснування художньої премії ім. М. Бойчука; у 1992 — кафедри української культури в Тернопільській вищій духовній семінарії; 1993 — стипендії ім. В. Барвінського для студентів-музикантів Тернопільської області, які навчаються за кордоном, стипендії М. Литвина для студентів-бандуристів; відкриття у 1994 р. обласної експериментальної школи мистецтв у Тернополі; у 1996 — організації Тернопільського осередку Наукового Товариства ім. Т. Шевченка тощо.