Відмінності між версіями «Адвент Казимир Вікентійович (1888)»

Поточна версія на 11:31, 29 серпня 2019

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Дата народження: 1888 р.
Місце народження: м. Сандомир (Польща)
Стать: чоловік
Національність: поляк
Освіта: неписьменний
Професія / місце роботи: / колгоспник
Місце проживання: Хмельницька обл. с. Білогородка Ізяславського р-ну
Партійність: безпартійний
Дата розстрілу: 1936 р.
Місце поховання: Невідоме

Де і ким заарештований: У 1936 р. як соціально небезпечний елемент висланий на спецпоселення в Казахстан.
Дата арешту: 1936 р.
Реабілітуючий орган: Реабілітований згідно з Законом України від 17.04.91.

Архівна справа: Ріш. Ізяславської райкомісії № 89 від 18.02.03.

Адвент Казимир Вікентійович мав дружину (Антоніна Йосипівна (1898 р.н.)) та сімох дітей (Броніслав (1919 р.н.), Мирослав (1921 р.н.), Ірина (1923 р.н.), Наталія (1925 р.н.), Петро (1927 р.н.), Василина (1928 р.н.), Яніна (1935 р.н.)). За віросповіданням вся сім’я була католиками. Зі слів його доньки Василини Казимирівни у 1936 році за заявою їх сусіда був заарештований за те, що «молиться Богу на колінах та спонукає до цього своїх дітей». Після першого арешту його відпустили з попередженням. Однак сусід написав другу заяву, через яку його забрали і вже не відпустили. Через деякий час дружина отримала листа, у якому повідомлялось, що її чоловіка вислано на спецпоселення на 10 років без права переписки, але додому він так і не повернувся. Вже після розвалу СРСР інша його донька Ірина Казимирівна спробувала віднайти бодай якусь інформацію про батька. Для цього їй довелось їздити аж до Москви, де вона й знайшла документи, що він був розстріляний ще у 36 році. Відповідно до інформації зі сайту reabit.org.ua у 1936 році вся сім’я була вислана на спецпоселення у Казахстан, однак це не відповідає дійсності, оскільки після арешту Казимира Вікентійовича його сім’я тривалий час продовжувала жити у селі Білогородка Хмельницької області, а пізніше дехто з його дітей переїхали до Харківської, Сталінської (Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) областей.

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 |місце проживання=Хмельницька обл. с. Білогородка Ізяславського р-ну
 |стать=чоловік
-|розстріл=1937
+|партійність=безпартійний
+|розстріл=1936
+|місце поховання=Невідоме
 |архівна справа=Ріш. Ізяславської райкомісії № 89 від 18.02.03.
-|джерела даних=Архівні документи з московського архіву ФСБ, знайдені родичами
+|джерела даних=Архівні документи з московського архіву, знайдені родичами
+|статус=Змінено користувачем
 |де і ким заарештований 1=У 1936 р. як соціально небезпечний елемент висланий на спецпоселення в Казахстан.
 |дата арешту 1=1936
 |реабілітуючий орган 1=Реабілітований згідно з Законом України від 17.04.91.
-|статус=Змінено користувачем
 }}
@@ Рядок 19: / Рядок 21: @@
 [[Категорія:Відкритий список]]
-==Біографія==
+Адвент Казимир Вікентійович мав дружину (Антоніна Йосипівна (1898 р.н.)) та сімох дітей (Броніслав (1919 р.н.), Мирослав (1921 р.н.), Ірина (1923 р.н.), Наталія (1925 р.н.), Петро (1927 р.н.), Василина (1928 р.н.), Яніна (1935 р.н.)).
+За віросповіданням вся сім’я була католиками.
+Зі слів його доньки Василини Казимирівни у 1936 році за заявою їх сусіда був заарештований за те, що «молиться Богу на колінах та спонукає до цього своїх дітей». Після першого арешту його відпустили з попередженням. Однак сусід написав другу заяву, через яку його забрали і вже не відпустили.
+Через деякий час дружина отримала листа, у якому повідомлялось, що її чоловіка вислано на спецпоселення на 10 років без права переписки, але додому він так і не повернувся.
+Вже після розвалу СРСР інша його донька Ірина Казимирівна спробувала віднайти бодай якусь інформацію про батька. Для цього їй довелось їздити аж до Москви, де вона й знайшла документи, що він був розстріляний ще у 36 році.
+Відповідно до інформації зі сайту reabit.org.ua у 1936 році вся сім’я була вислана на спецпоселення у Казахстан, однак це не відповідає дійсності, оскільки після арешту Казимира Вікентійовича його сім’я тривалий час продовжувала жити у селі Білогородка Хмельницької області, а пізніше дехто з його дітей переїхали до Харківської, Сталінської (Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) областей.