Відмінності між версіями «Кликов Єпіфан Пимонович (1896)»

(Rename property)
(Мітка: formularedit)
 
Рядок 6: Рядок 6:
 
|професія / місце роботи= / селянин-одноосібник
 
|професія / місце роботи= / селянин-одноосібник
 
|місце проживання=Луганська обл. с. Павленкове Новопсковського р-ну
 
|місце проживання=Луганська обл. с. Павленкове Новопсковського р-ну
 +
|стать=чоловік
 +
|джерела даних=Родинні исторії
 
|орган, що засудив 1=Донецьким обласним судом 23 жовтня 1936 р. засуджений до 4 р. позбавлення волі.
 
|орган, що засудив 1=Донецьким обласним судом 23 жовтня 1936 р. засуджений до 4 р. позбавлення волі.
 
|реабілітуючий орган 1=Реабілітований у 1990 р.
 
|реабілітуючий орган 1=Реабілітований у 1990 р.
|джерела відомостей=[http://www.reabit.org.ua/ Національний банк репресованих]
 
|дата реабілітаціi 1=1990
 
 
|статус=Змінено користувачем
 
|статус=Змінено користувачем
 
}}
 
}}
Рядок 16: Рядок 16:
 
[[Категорія:Відкритий список]]
 
[[Категорія:Відкритий список]]
  
==Біографія==
+
Відлуння пам’яті про Кликова Єпіфана Пимовича
 +
 
 +
Моя мама часто розповідала про нашого прадідуся, Кликова Єпіфана Пимовича, як про людину неймовірної працьовитості, таланту і сили духу. Разом із дружиною, Матрьоною Василівною, вони створили справжню маленьку оазу на своєму великому земельному наділі. Земля годувала їх і надихала: на ділянці був розкішний сад із фруктовими деревами, а також інші сільськогосподарські культури. Господарство трималося на їхніх невтомних руках – у них були корови, коні, і все, що потрібно для життя.
 +
 
 +
Єпіфан був майстром на всі руки. У ті часи його вміння шити одяг вважалося справжнім даром. Він мав швейну машинку і власноруч створював кожухи та інший теплий одяг, який слугував його сім’ї й сусідам. Люди говорили, що все, до чого торкалися його руки, ставало досконалим. Його працьовитість і наполегливість дали родині багато – сад, худобу, добробут. Але в ті часи це багатство вважали розкішшю.
 +
 
 +
Коли настали жахливі роки розкуркулення, Єпіфан не міг змиритися з тим, що все, що він здобув тяжкою працею, забирають. Він боровся за своє – за землю, за сад, за добробут своєї родини. Його спротив став фатальним. Його забрали, оголосивши “ворогом народу”. Із того часу сім’я більше його не бачила. Він пропав безвісти, залишивши після себе біль, але також і пам’ять про мужність.
 +
 
 +
Мама згадувала, що коли його сину Тимофію, моєму дідусеві, виповнилося 10 років, сім’я отримала несподіваного листа. У ньому було сказано, що Єпіфан не був винним у тому, в чому його звинувачували. Але цей лист не повернув його додому, не зміг стерти роки втрат і болю.
 +
 
 +
Попри все, пам’ять про Єпіфана жива. Його працьовитість, сила волі та любов до своєї сім’ї – це те, що передалося нам через покоління. Його сад, його золоті руки і його дух залишаються частиною нашої історії, якою ми пишаємося.

Поточна версія на 18:24, 21 листопада 2024

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

  • Дата народження: 1896 р.
  • Місце народження: Луганська обл. с. Павленкове Новопсковського р-ну
  • Стать: чоловік
  • Національність: українець
  • Освіта: початкова
  • Професія / місце роботи: / селянин-одноосібник
  • Місце проживання: Луганська обл. с. Павленкове Новопсковського р-ну
  • Орган, що засудив: Донецьким обласним судом 23 жовтня 1936 р. засуджений до 4 р. позбавлення волі.
  • Реабілітуючий орган: Реабілітований у 1990 р.

Відлуння пам’яті про Кликова Єпіфана Пимовича

Моя мама часто розповідала про нашого прадідуся, Кликова Єпіфана Пимовича, як про людину неймовірної працьовитості, таланту і сили духу. Разом із дружиною, Матрьоною Василівною, вони створили справжню маленьку оазу на своєму великому земельному наділі. Земля годувала їх і надихала: на ділянці був розкішний сад із фруктовими деревами, а також інші сільськогосподарські культури. Господарство трималося на їхніх невтомних руках – у них були корови, коні, і все, що потрібно для життя.

Єпіфан був майстром на всі руки. У ті часи його вміння шити одяг вважалося справжнім даром. Він мав швейну машинку і власноруч створював кожухи та інший теплий одяг, який слугував його сім’ї й сусідам. Люди говорили, що все, до чого торкалися його руки, ставало досконалим. Його працьовитість і наполегливість дали родині багато – сад, худобу, добробут. Але в ті часи це багатство вважали розкішшю.

Коли настали жахливі роки розкуркулення, Єпіфан не міг змиритися з тим, що все, що він здобув тяжкою працею, забирають. Він боровся за своє – за землю, за сад, за добробут своєї родини. Його спротив став фатальним. Його забрали, оголосивши “ворогом народу”. Із того часу сім’я більше його не бачила. Він пропав безвісти, залишивши після себе біль, але також і пам’ять про мужність.

Мама згадувала, що коли його сину Тимофію, моєму дідусеві, виповнилося 10 років, сім’я отримала несподіваного листа. У ньому було сказано, що Єпіфан не був винним у тому, в чому його звинувачували. Але цей лист не повернув його додому, не зміг стерти роки втрат і болю.

Попри все, пам’ять про Єпіфана жива. Його працьовитість, сила волі та любов до своєї сім’ї – це те, що передалося нам через покоління. Його сад, його золоті руки і його дух залишаються частиною нашої історії, якою ми пишаємося.