Степанів Олена Іванівна (1892)

Олена Степанів

• Дата народження: 7 грудня 1892 р.
• Варіанти ПІБ: Олена Степанівна
• Місце народження: с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт (нині - Перемишлянський район), Львівська область
• Стать: жінка
• Національність: українка
• Соціальне походження: священнича сім'я
• Освіта: філософський факультет Львівського університету, Віденський університет
• Професія / місце роботи: доцент Львівського університету
• Місце проживання: Львів

• Дата смерті: 11 липень 1963 р.
• Місце смерті: Львів
• Місце поховання: Личаківський цвинтар

---

• Дата арешту: 20 грудня 1949 р.
• Вирок: 10 років
• Місце відбуття: Мордовія

---

• Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Олена Іванівна Степанів (псевдо — Олена Степанівна) народилася 7 грудня 1892 року в с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт (нині - Перемишлянський район), Львівська область в сім'ї священика УГКЦ о. Івана Степаніва та його дружини Марії-Минодори. Була третьою, наймолодшою, дитиною. Батько Олени був добрим душпастирем, ініціював створення читальні товариства «Просвіта» у селі.

З 1910 р. навчалася у семінарії Українського педагогічного товариства (м. Львів). Була членкинею організації «Пласт». 1912 р. вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл» (очолила його першу жіночу чоту у Львові). Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті. Відтоді стає у ряди організації «Січові Стрільці −2». Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень—травень 1915), згодом стала хорунжим. 29 травня 1915 р. під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. 1915–1917 рр. перебувала як полонена в Ташкенті. Квітень 1917 — повернулася до Галичини.

Олена Степанів - перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера. Була одним із організаторів Листопадового повстання 1918 р., брала активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 років (четар Української Галицької Армії). Референт преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР, пресовий референт Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському. 1919 р. з дипломатичною делегацією відбула до Відня. 1920 року вийшла заміж за Романа Дашкевича. В 1926 році в сім'ї народився Ярослав Дашкевич - в подальшому відомий український історик, археограф, автор понад 1700 наукових та публіцистичних праць, представник школи Михайла Грушевського, в'язень сталінських концтаборів.

Олена Степанів була нагороджена срібною медаллю Хоробрості та Військовим хрестом. 1919–1921 рр. навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою мовою «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIII ст.», після чого повернулася до Львова. З 1922 р. викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства ім. Т.Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа», референт при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО. З 1939 р. працювала в установах АН УРСР. З 1945 до арешту 1949 року — доцент Львівського університету, старший науковий співробітник і завідувач сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковий співробітник Природничого музею АН УРСР.

20 грудня 1949 — арешт і відправлення до мордовських таборів. 1956 — звільнена за станом здоров'я, повернулася до Львова, де прожила до кінця життя. Похована на Личаківському цвинтарі.

Автор близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912–1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.) тощо.

Померла 11 липня 1963 року в Львові, похована на Личаківському цвинтарі.

“Величаєте мене героїнею і тому ніяко мені. Не сповнила я досі нічого геройського. Я сповняю лише обов’язок свій... Я з любові до України взяла кріс та пішла у поле фізичною силою бити ворога. От і все”. Олена Степанів.