Плужник Євген Павлович (1898)

• Дата народження: 26 грудня 1898 р.
• Варіанти ПІБ: Кантемирянин
• Місце народження: слобода Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (Східна Слобожанщина)
• Стать: чоловік
• Національність: українець
• Професія / місце роботи: вчитель мови та літератури, перекладач
• Місце проживання: Київ

• Дата смерті: 2 лютого 1936 р.
• Місце смерті: Соловки
• Місце поховання: табірне кладовище, могила не збереглася, умовна могила — на Байковому кладовищі в Києві

---

• Де і ким заарештований: НКВД
• Дата арешту: 4 грудня 1934 р.
• Звинувачення: у належності до націоналістичної терористичної організації
• Осуд: березень 1935 р.
• Орган, що засудив: виїзна Військова колегія Верховного суду засудила разом з Г. Епіком, Є. Плужником, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими в «Справі боротьбистів»
• Вирок: розстріл, згодом вирок змінено на довготривале табірне ув'язнення, під час якого помер від туберкульозу
• Місце відбуття: Соловки
• Дата реабілітаціi: серпень 1956 р.

---

• Джерела відомостей: вікіпедія

Біографія

Євген Павлович Плужник (літературний псевдонім Кантемирянин) народився 14 (26) грудня 1898 року в слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (Східна Слобожанщина). Батько був вихідцем з Полтави.

Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше — у Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина). 1918 року родина переїздить на Полтавщину, де працює вчителем мови та літератури. З 1920 навчався у Київському зоотехнічному інституті, в якому працював чоловік його сестри; навчання покинув, щоб стати актором. З 1921 року поет навчався у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, де вчився у відомого тоді професора Володимира Сладкопевцева разом із В. Строєвим та В. Осєєвою. Попри успіхи в інституті він змушений покинути навчання через туберкульоз.

1923 року одружився з Галиною Коваленко. Дітей не мали. 1943 року Г. Коваленко емігрувала до Львова, згодом до Німеччини і зрештою до США. Написала спогади про поета. Її сестри Марія Юркова та Таїсія Коваленко берегли пам'ять про поета та сприяли його реабілітації і перевиданням його творів.

У 1926 році хвороба загострилася, однак поет вижив («Ти знаєш, якщо дуже захотіти, можна і не вмерти…»). Лікування проходив у Ворзелі. Відтоді двічі на рік — в Криму або на Кавказі. З 1923 року Євген працював у редакціях перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту й писав вірші.

4 грудня 1934 заарештований НКВД. Звинувачений у належності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, М. Кулішем, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув'язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами була фраза «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася.

Реабілітований у серпні 1956 року. Умовна могила — на Байковому кладовищі в Києві, 9 дільниця.

Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х років. Перші твори під власним прізвищем опубліковані 1924 року. У літературу ввійшов завдяки старанням Ю. Меженка, який перший оцінив талант поета і привів його на засідання Аспису. Поезію Є. Плужника високо оцінив М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан.

Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У середині 1920-х років видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927). Поезії Плужника притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова. Входив до літературних об'єднань «АСПИС» (1923—1924), «Ланка» та «МАРС». У «Ланці» опонентом Т. Осьмачки. В тогочасній літературі — В. Сосюри. Працював разом з В. Атаманюком і Ф. Якубовським над «Антологією української поезії» (1930—1932).

Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії» Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.

Плужник — автор збірки поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні — 1966), роману «Недуга» («Сяйво», 1928), п'єс «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршованої п'єси «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Останню мав ставити театр ім. І. Франка (режисер Кость Кошевський) та «Березіль» Леся Курбаса.

Автор вірша в оповіданні Валер'яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв для ВУФКУ, однак фільми не поставлені. Доля сценаріїв невідома. Спільно з Валер'яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927). Заради заробітку робив мовну редакцію «робітничих» письменників, зокрема, редагував «Роман міжгір'я» Івана Ле.

Афоризми Євгена Плужника: Де українців два, там і лінгвістів двоє. Минуло всім, але не всім минулось. Як два по два чотири: лівіють погляди — псуються і маніри. Зміст — справа поглядів і часто… гонорару… Люди часто говорять: «Я вас кохаю» тоді, як треба казати: «Я вас хочу…» Причім дуже часто на місце цього «вас» у другій формулі можна підставляти багатьох… Хай розмовляють ті, кому сказати нічого… Щоб покохати жінку, треба полюбити її як людину. Шукати в жінці людину — це суть кохання; в нім різність статей тільки підкреслює одність єства. Та це ж розмова лиш! — Але розмова довга: почнеш у Києві, кінчиш на Соловках!