Відмінності між версіями «Кликов Єпіфан Пимонович (1896)»

Поточна версія на 18:24, 21 листопада 2024

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Дата народження: 1896 р.
Місце народження: Луганська обл. с. Павленкове Новопсковського р-ну
Стать: чоловік
Національність: українець
Освіта: початкова
Професія / місце роботи: / селянин-одноосібник
Місце проживання: Луганська обл. с. Павленкове Новопсковського р-ну

Орган, що засудив: Донецьким обласним судом 23 жовтня 1936 р. засуджений до 4 р. позбавлення волі.
Реабілітуючий орган: Реабілітований у 1990 р.

Відлуння пам’яті про Кликова Єпіфана Пимовича

Моя мама часто розповідала про нашого прадідуся, Кликова Єпіфана Пимовича, як про людину неймовірної працьовитості, таланту і сили духу. Разом із дружиною, Матрьоною Василівною, вони створили справжню маленьку оазу на своєму великому земельному наділі. Земля годувала їх і надихала: на ділянці був розкішний сад із фруктовими деревами, а також інші сільськогосподарські культури. Господарство трималося на їхніх невтомних руках – у них були корови, коні, і все, що потрібно для життя.

Єпіфан був майстром на всі руки. У ті часи його вміння шити одяг вважалося справжнім даром. Він мав швейну машинку і власноруч створював кожухи та інший теплий одяг, який слугував його сім’ї й сусідам. Люди говорили, що все, до чого торкалися його руки, ставало досконалим. Його працьовитість і наполегливість дали родині багато – сад, худобу, добробут. Але в ті часи це багатство вважали розкішшю.

Коли настали жахливі роки розкуркулення, Єпіфан не міг змиритися з тим, що все, що він здобув тяжкою працею, забирають. Він боровся за своє – за землю, за сад, за добробут своєї родини. Його спротив став фатальним. Його забрали, оголосивши “ворогом народу”. Із того часу сім’я більше його не бачила. Він пропав безвісти, залишивши після себе біль, але також і пам’ять про мужність.

Мама згадувала, що коли його сину Тимофію, моєму дідусеві, виповнилося 10 років, сім’я отримала несподіваного листа. У ньому було сказано, що Єпіфан не був винним у тому, в чому його звинувачували. Але цей лист не повернув його додому, не зміг стерти роки втрат і болю.

Попри все, пам’ять про Єпіфана жива. Його працьовитість, сила волі та любов до своєї сім’ї – це те, що передалося нам через покоління. Його сад, його золоті руки і його дух залишаються частиною нашої історії, якою ми пишаємося.

@@ Рядок 6: / Рядок 6: @@
 |професія / місце роботи= / селянин-одноосібник
 |місце проживання=Луганська обл. с. Павленкове Новопсковського р-ну
+|стать=чоловік
+|джерела даних=Родинні исторії
 |орган, що засудив 1=Донецьким обласним судом 23 жовтня 1936 р. засуджений до 4 р. позбавлення волі.
 |реабілітуючий орган 1=Реабілітований у 1990 р.
-|джерела відомостей=[http://www.reabit.org.ua/ Національний банк репресованих]
-|дата реабілітаціi 1=1990
 |статус=Змінено користувачем
 }}
@@ Рядок 16: / Рядок 16: @@
 [[Категорія:Відкритий список]]
-==Біографія==
+Відлуння пам’яті про Кликова Єпіфана Пимовича
+Моя мама часто розповідала про нашого прадідуся, Кликова Єпіфана Пимовича, як про людину неймовірної працьовитості, таланту і сили духу. Разом із дружиною, Матрьоною Василівною, вони створили справжню маленьку оазу на своєму великому земельному наділі. Земля годувала їх і надихала: на ділянці був розкішний сад із фруктовими деревами, а також інші сільськогосподарські культури. Господарство трималося на їхніх невтомних руках – у них були корови, коні, і все, що потрібно для життя.
+Єпіфан був майстром на всі руки. У ті часи його вміння шити одяг вважалося справжнім даром. Він мав швейну машинку і власноруч створював кожухи та інший теплий одяг, який слугував його сім’ї й сусідам. Люди говорили, що все, до чого торкалися його руки, ставало досконалим. Його працьовитість і наполегливість дали родині багато – сад, худобу, добробут. Але в ті часи це багатство вважали розкішшю.
+Коли настали жахливі роки розкуркулення, Єпіфан не міг змиритися з тим, що все, що він здобув тяжкою працею, забирають. Він боровся за своє – за землю, за сад, за добробут своєї родини. Його спротив став фатальним. Його забрали, оголосивши “ворогом народу”. Із того часу сім’я більше його не бачила. Він пропав безвісти, залишивши після себе біль, але також і пам’ять про мужність.
+Мама згадувала, що коли його сину Тимофію, моєму дідусеві, виповнилося 10 років, сім’я отримала несподіваного листа. У ньому було сказано, що Єпіфан не був винним у тому, в чому його звинувачували. Але цей лист не повернув його додому, не зміг стерти роки втрат і болю.
+Попри все, пам’ять про Єпіфана жива. Його працьовитість, сила волі та любов до своєї сім’ї – це те, що передалося нам через покоління. Його сад, його золоті руки і його дух залишаються частиною нашої історії, якою ми пишаємося.