Лук'яненко Левко Григорович (1928)

• Дата народження: 24 серпня 1928 р.
• Місце народження: с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа, Українська СРР
• Стать: чоловік
• Освіта: юридичний факультет Московського університету
• Професія / місце роботи: юрист
• Місце проживання: Київ

• Дата смерті: 7 липень 2018 р.
• Місце смерті: Київ
• Місце поховання: Байкове кладовище (Київ)

Арешты

• Де і ким заарештований: КГБ
• Дата арешту: 21 січня 1961 р.
• Звинувачення: "з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму"
• Осуд: травень 1961 р.
• Орган, що засудив: Львівський обласний суд
• Стаття: ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР
• Вирок: розстріл, через 72 доби Верховний Суд замінив 15 роками позбавлення волі
• Місце відбуття: Мордовська АРСР РСФСР, Владимирська тюрма

---

• Дата арешту: 1974 р.
• Звинувачення: організація страйку
• Орган, що засудив: Чусовський районний суд
• Вирок: тюремне ув'язнення
• Місце відбуття: Владимирська тюрма

---

• Де і ким заарештований: КГБ
• Запобіжний захід: арешт
• Дата арешту: 12 грудня 1977 р.
• Осуд: 20 червень 1978 р.
• Орган, що засудив: Чернігівським обласний суд
• Стаття: ст. 62 ч. 2 КК УРСР
• Вирок: 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом
• Місце відбуття: табір особливо суворого режиму в с. Сосновка (Мордовська АРСР, РСФСР), тюрма с. Кучино (Пермська область РСФСР), Пермська пересильна тюрма, Чернігівська пересильна тюрма, заслання в с. Березівка (Парабельський район Томської області РСФСР)

---

• Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Левко Григорович Лук'яненко народився 24 серпня 1928 р. у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків в с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа, Українська СРР, був найстаршим із чотирьох дітей. Від голодної смерті навесні 1933 року їх врятував батько, приховавши трохи картоплі в ямі під стежкою. Буксирна бригада шукала збіжжя на городі, під деревами, а на стежку уваги не звернула. Яму відкрили навесні 1933-го, картопля згнила, стояв страшенний сморід. Однак, її вичерпували у ночви, заливали водою, перетирали і з того відстоювався крохмаль, з якого пекли млинці. Таким чином й врятувалися.

Коли Левку минуло 15 років, його рекрутували в ряди Радянської армії (згодом у паспорті Л. Лук'яненка буде записано як рік його народження «1927»). Служив в Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951—1953 вступив у комсомол, у партію. В 1953 році вступив на юридичний факультет Московського університету. В 1954 році одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 року зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 року орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 року за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 року переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців Івана Кандибу та Олександра Лібовича.

7 листопада 1960 року у Львові відбулася перша організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961 року, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 року були заарештовані Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та Левко Лук'яненко, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький.

У травні 1961 року Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при тому, що статтями 17 і 125 радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.

Кару відбував у Мордовській АРСР, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. В 1966 році в мордовські табори прибула нова генерація політв'язнів — шістдесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у пермські табори. У 1974 році за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976 року, за пропозицією Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ. Лук'яненко пише звернення до Белградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».

12 грудня 1977 року Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати покази та відмовився від громадянства. 17—20 червня 1978 року Левко Лук'яненко засуджений Чернігівським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовській АРСР. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 року всіх в'язнів особливого режиму, у тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.

13 грудня 1986 року Лук'яненка з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КГБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання в село Березівка Парабельського району Томської області.

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діяла як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 року запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні швидко змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом Президії Верховної Ради від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 року повертається до України.

У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко — автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 року склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 року через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну. Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, Волинська область. Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.

У 1998—1999 роках Левко Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.

Народний депутат України IV скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 5 в списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони. У 2006 році разом з прихильниками вийшов з УРП «Собор» і заснував нову партію — Українську республіканську партію Лук'яненка.

Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.

Володів англійською, польською, німецькою мовами.

16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з посади голови Української республіканської партії Лук'яненка, залишившись її почесним головою. Згодом вийшов з партії.

Левко Лук'яненко був прибічником ідеї, що слід продовжувати економічні санкції проти Росії, поки вона економічно не буде знищена, а також підтримувати поневолені Росією народи, щоби стався ще один розпад Росії.

7 липня 2018 року стало відомо, що Левко Лук'яненко потрапив до реанімації клінічної лікарні «Феофанія» з інсультом та запаленням легень. Пізніше того ж дня Левко Лук'яненко помер у лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби спричиненої лейкозом, проблемами з тромбами та лейкоцитами, наслідками інсульту.

У понеділок 9 липня з Левком Лук'яненком попрощались у його рідному селі Хотів, а у вівторок 10 липня відбулась офіційна церемонія прощання у приміщенні Клубу Кабінету Міністрів України, після чого його було відспівано у Володимирському соборі та поховано на Байковому кладовищі поруч з Леонідом Каденюком.