Відмінності між версіями «Вікторовська Параска Арсентіївна (1902)»

Версія за 14:37, 9 серпня 2024

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Дата народження: 27 жовтня 1902 р.
Варіанти ПІБ: Вікторовська Прасковія Арсентіївна, Вікторовська Прасковія Арсеніївна, Вікторовська Параскева Арсентіївна, дівоче прізвище - Ємельяненко
Місце народження: Катеринославська губернія, с. Могилів №1 Царичанського р-ну
Стать: жінка
Національність: українка
Соціальне походження: з селян-середняків, донька власника поштової станції та сільської вчительки
Освіта: незакінчена вища, останній курс вечірнього вчительського інституту
Професія / місце роботи: / вчителька Дніпропетровської СШ № 62.
Місце проживання: Дніпропетровськ, Київ
Партійність: позапартійна

Дата смерті: 9 квітня 1984 р.
Місце смерті: Київ
Місце поховання: Київ

Де і ким заарештований: Заарешт. 09.09.1937 р., як дружина репресованого (розстріляний)
Дата арешту: 9 вересня 1937 р.
Звинувачення: Є дружиною активного учасника контрреволюційної право-троцкістської терористичної організації й сама веде контрреволюційну діяльність. Провину свою й чоловіка не визнала.
Осуд: 8 р. ВТТ
Орган, що засудив: Особое Совещание при НКВД СССР
Стаття: 54-10, ч.1
Дата припинення справи: 15 травня 1956 р.
Місце відбуття: Сиблаг (ГУЛАГ)
Реабілітуючий орган: Військовий трибунал Київського військового округу

Архівна справа: Ф. П-6478. Оп.2. Спр.707

Біографія

Вікторовська Прасковія Арсентіївна народилася 27 жовтня 1902 року в селі Могилів №1 Царичанського району Катеринославської губернії. Вона була наймолодшою донькою в родині Арсентія Ємельяненка, власника місцевої поштової станції. Її мати працювала сільською вчителькою і була значно молодшою за батька. Три сестри - Олена, Олександра і Прасковія - мали ще старшого брата Григорія, сина Арсентія від першого шлюбу - майже вся його перша сім'я загинула внаслідок отруєння грибами. Родина Ємельяненків була достатньо заможною, щоб дати освіту трьом своїм донькам: Прасковія, як і дві її старші сестри, закінчила в Катеринославі гімназію, диплом якої давав можливість вчителювати. Ще в роки навчання в гімназії дівчата давали приватні уроки, а завдяки заробленим коштам кожна з сестер допомагала здобувати освіту наступній за віком. Прасковія почала вчителювати 18-річною дівчиною, з 1920 року. Батько родини - Арсентій Ємельяненко прожив більше 90 років і помер у 1922 році. Його син Григорій, який мав прекрасний голос й співав у хорі, після жовтневого перевороту 1917 року емігрував з України, за припущеннями сім'ї, до Туреччини.|Наприкінці 1924 року Прасковія вийшла заміж за свого земляка Івана Вікторовського, який після закінчення Вищої сільськогосподарської школи став агрономом. Молода родина проживала в тодішньому Дніпропетровську. 23 вересня 1930 року в подружжя народилася донька Надія, яку називали пестливим іменем Нана. В роки Голодомору Іван Вікторовський привіз із одного з сіл дівчинку на ім'я Мотя, сім'я якої ймовірно загинула від голоду. Мотя стала старшою сестрою Надії. У 1930-і роки Прасковія Вікторовська працювала вчителькою середньої школи № 62 міста Дніпропетровська і водночас началася у вечірньому Вчительському інституті. Її чоловік Іван був призначений на посаду заступника голови Обласного земельного управління. 7 липня 1937 року Іван Леонтійович Вікторовський був заарештований органами НКВД. Його обвинуватили в приналежності до антирадянської терористичної організації "правих" за статтями 54-8 і 54-11. За вироком виїзної Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 16 вересня 1937 р. Іван Вікторовський був засуджений до рострілу. Вирок виконано 17 вересня 1937. Про це родина дізналася через багато років, після реабілітації та відкриття архівів. 9 вересня 1937 року була заарештована також дружина засудженого Прасковія, а його донька Надія відправлена до будинку для дітей "ворогів народу", звідки її врятувала родина рідної тітки Олени. Прасковію Вікторовську обвинуватили в тому, що вона, будучи дружиною активного учасника контрреволюційної терористичної організації, також брала участь в контрреволюційній діяльності. На допиті 19 вересня 1937 р. Прасковія Вікторовська винною себе не визнала і зазначила, що її чоловік, Іван Вікторовський, також невинний. Постановою Особливої наради НКВС СРСР від 2 листопада 1937 р. Прасковія Вікторовська була засуджена до 8 років виправно-трудових таборів Сиблагу (ГУЛАГ). |Із заслання Прасковія Вікторовська повернулася в 40-х роках абсолютно виснаженою, розбитою морально та фізично, хворою на пелагру. Маючи зріст 170 см, вона важила 48 кілограмів. Вона була повністю позбавлена майна і обмежена в правах. Їй дозволено було оселитися в селищі Ігрень (тодішня назва - селище Карла Маркса), в приміській зоні Дніпропетровська. Доля чоловіка та доньки залишалася їй невідомою. На щастя, в 1948 році, завдяки її зусиллям та запитам родини її сестри, їй вдалося зустрітися з донькою Надією, яка повернулася з Польщі - молода дівчина перебувала там разом з прийомними батьками - рідною тіткою Оленою та її чоловіком Марцелем Рейнгардом, поляком за національністю. Після примусового вигнання з України до Німеччини в роки ІІ світової війни ця родина вирішила оселитися на батьківщині Марцеля, в місті Гродзіск-Мазовецький під Варшавою. Прасковія Арсентіївна Вікторовська була реабілітована рішенням Військового трибуналу Київського військового округу від 15 травня 1956 року.

@@ Рядок 34: / Рядок 34: @@
 ==Біографія==
-Вікторовська Прасковія Арсентіївна народилася 27 жовтня 1902 року в селі Могилів №1 Царичанського району Катеринославської губернії. Вона була наймолодшою донькою в родині Арсентія Ємельяненка, власника місцевої поштової станції. Її мати працювала сільською вчителькою і була значно молодшою за батька. Три сестри - Олена, Олександра і Прасковія - мали ще старшого брата Григорія, сина Арсентія від першого шлюбу - майже вся його перша сім'я загинула внаслідок отруєння грибами. Родина Ємельяненків була достатньо заможною, щоб дати освіту трьом своїм донькам: Прасковія, як і дві її старші сестри, закінчила в Катеринославі гімназію, диплом якої давав можливість вчителювати. Ще в роки навчання в гімназії дівчата давали приватні уроки, а завдяки заробленим коштам кожна з сестер допомагала здобувати освіту наступній за віком. Прасковія почала вчителювати 18-річною дівчиною, з 1920 року. Батько родини - Арсентій Ємельяненко прожив більше 90 років і помер у 1922 році. Його син Григорій, який мав прекрасний голос й співав у хорі, після жовтневого перевороту 1917 року емігрував з України, за припущеннями сім'ї, до Туреччини.
+Вікторовська Прасковія Арсентіївна народилася 27 жовтня 1902 року в селі Могилів №1 Царичанського району Катеринославської губернії. Вона була наймолодшою донькою в родині Арсентія Ємельяненка, власника місцевої поштової станції. Її мати працювала сільською вчителькою і була значно молодшою за батька. Три сестри - Олена, Олександра і Прасковія - мали ще старшого брата Григорія, сина Арсентія від першого шлюбу - майже вся його перша сім'я загинула внаслідок отруєння грибами. Родина Ємельяненків була достатньо заможною, щоб дати освіту трьом своїм донькам: Прасковія, як і дві її старші сестри, закінчила в Катеринославі гімназію, диплом якої давав можливість вчителювати. Ще в роки навчання в гімназії дівчата давали приватні уроки, а завдяки заробленим коштам кожна з сестер допомагала здобувати освіту наступній за віком. Прасковія почала вчителювати 18-річною дівчиною, з 1920 року. Батько родини - Арсентій Ємельяненко прожив більше 90 років і помер у 1922 році. Його син Григорій, який мав прекрасний голос й співав у хорі, після жовтневого перевороту 1917 року емігрував з України, за припущеннями сім'ї, до Туреччини.|Наприкінці 1924 року Прасковія вийшла заміж за свого земляка Івана Вікторовського, який після закінчення Вищої сільськогосподарської школи став агрономом. Молода родина проживала в тодішньому Дніпропетровську. 23 вересня 1930 року в подружжя народилася донька Надія, яку називали пестливим іменем Нана. В роки Голодомору Іван Вікторовський привіз із одного з сіл дівчинку на ім'я Мотя, сім'я якої ймовірно загинула від голоду. Мотя стала старшою сестрою Надії. У 1930-і роки Прасковія Вікторовська працювала вчителькою середньої школи № 62 міста Дніпропетровська і водночас началася у вечірньому Вчительському інституті. Її чоловік Іван був призначений на посаду заступника голови Обласного земельного управління. 7 липня 1937 року Іван Леонтійович Вікторовський був заарештований органами НКВД. Його обвинуватили в приналежності до антирадянської терористичної організації "правих" за статтями 54-8 і 54-11. За вироком виїзної Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 16 вересня 1937 р. Іван Вікторовський був засуджений до рострілу. Вирок виконано 17 вересня 1937. Про це родина дізналася через багато років, після реабілітації та відкриття архівів. 9 вересня 1937 року була заарештована також дружина засудженого Прасковія, а його донька Надія відправлена до будинку для дітей "ворогів народу", звідки її врятувала родина рідної тітки Олени. Прасковію Вікторовську обвинуватили в тому, що вона, будучи дружиною активного учасника контрреволюційної терористичної організації, також брала участь в контрреволюційній діяльності. На допиті 19 вересня 1937 р. Прасковія Вікторовська винною себе не визнала і зазначила, що її чоловік, Іван Вікторовський, також невинний. Постановою Особливої наради НКВС СРСР від 2 листопада 1937 р. Прасковія Вікторовська була засуджена до 8 років виправно-трудових таборів Сиблагу (ГУЛАГ).
-Наприкінці 1924 року Прасковія вийшла заміж за свого земляка Івана Вікторовського, який після закінчення Вищої сільськогосподарської школи став агрономом. Молода родина проживала в тодішньому Дніпропетровську. 23 вересня 1930 року в подружжя народилася донька Надія, яку називали пестливим іменем Нана. В роки Голодомору Іван Вікторовський привіз із одного з сіл дівчинку на ім'я Мотя, сім'я якої ймовірно загинула від голоду. Мотя стала старшою сестрою Надії. У 1930-і роки Прасковія Вікторовська працювала вчителькою середньої школи № 62 міста Дніпропетровська і водночас началася у вечірньому Вчительському інституті. Її чоловік Іван був призначений на посаду заступника голови Обласного земельного управління. 7 липня 1937 року Іван Леонтійович Вікторовський був заарештований органами НКВД. Його обвинуватили в приналежності до антирадянської терористичної організації "правих" за статтями 54-8 і 54-11. За вироком виїзної Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 16 вересня 1937 р. Іван Вікторовський був засуджений до рострілу. Вирок виконано 17 вересня 1937. Про це родина дізналася через багато років, після реабілітації та відкриття архівів. 9 вересня 1937 року була заарештована також дружина засудженого Прасковія, а його донька Надія відправлена до будинку для дітей "ворогів народу", звідки її врятувала родина рідної тітки Олени. Прасковію Вікторовську обвинуватили в тому, що вона, будучи дружиною активного учасника контрреволюційної терористичної організації, також брала участь в контрреволюційній діяльності. На допиті 19 вересня 1937 р. Прасковія Вікторовська винною себе не визнала і зазначила, що її чоловік, Іван Вікторовський, також невинний. Постановою Особливої наради НКВС СРСР від 2 листопада 1937 р. Прасковія Вікторовська була засуджена до 8 років виправно-трудових таборів Сиблагу (ГУЛАГ).
+|Із заслання Прасковія Вікторовська повернулася в 40-х роках абсолютно виснаженою, розбитою морально та фізично, хворою на пелагру. Маючи зріст 170 см, вона важила 48 кілограмів. Вона була повністю позбавлена майна і обмежена в правах. Їй дозволено було оселитися в селищі Ігрень (тодішня назва - селище Карла Маркса), в приміській зоні Дніпропетровська. Доля чоловіка та доньки залишалася їй невідомою. На щастя, в 1948 році, завдяки її зусиллям та запитам родини її сестри, їй вдалося зустрітися з донькою Надією, яка повернулася з Польщі - молода дівчина перебувала там разом з прийомними батьками - рідною тіткою Оленою та її чоловіком Марцелем Рейнгардом, поляком за національністю. Після примусового вигнання з України до Німеччини в роки ІІ світової війни ця родина вирішила оселитися на батьківщині Марцеля, в місті Гродзіск-Мазовецький під Варшавою.
-Із заслання Прасковія Вікторовська повернулася в 40-х роках абсолютно виснаженою, розбитою морально та фізично, хворою на пелагру. При рості 170 см вона важила 48 кілограмів. Вона була повністю позбавлена майна і обмежена в правах. Їй дозволено було оселитися в селищі Ігрень (тодішня назва - селище Карла Маркса), в приміській зоні Дніпропетровська. Доля чоловіка та доньки залишалася їй невідомою. На щастя, в 1948 році, завдяки її зусиллям та запитам родини її сестри, їй вдалося зустрітися з донькою Надією, яка повернулася з Польщі - молода дівчина перебувала там разом з прийомними батьками - рідною тіткою Оленою та її чоловіком Марцелем Рейнгардом, поляком за національністю. Після примусового вигнання з України до Німеччини в роки ІІ світової війни ця родина вирішила оселитися на батьківщині Марцеля, в місті Гродзіск-Мазовецький під Варшавою.
 Прасковія Арсентіївна Вікторовська була реабілітована рішенням Військового трибуналу Київського військового округу від 15 травня 1956 року.