Плахотник Омелян Федорович (1879)

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

• Дата народження: 18 липень 1879 р.
• Варіанти ПІБ: Мілентій, Міліян, Ємельян, Їмелян, Гомелян
• Місце народження: Вінницька обл. с. Голики Іллінецького р-ну
• Стать: чоловік
• Національність: українець
• Соціальне походження: із селян
• Освіта: вища
• Професія / місце роботи: бухгалтер, службовець, учитель

---

• Дата арешту: 5 квітня 1938 р.
• Орган, що засудив: Вінницьким облсудом
• Стаття: 54-10 КК УРСР
• Вирок: 5 р. ВТТ; Дата вироку: 26.05.1939;
• Реабілітуючий орган: Вінницьким облпрокурором; Дата: 31.07.1991; [№: 2236];

---

• Джерела відомостей: Національний банк репресованих

Біографія

Батьки Федір та Ганна Захарівна (1837 р.н.) Плахотники мешкали в с. Голики - передмісті містечка Іллінці (Лінець). З майна до 1917 року мали хату, клуню, корову, 2 коней, шопу, садибної та польової землі - 9,8 га. Сім'я складалася з 7-ми осіб (згідно з довідкою сільради, виданою в березні 1939 року на вимогу органів НКВС).

Омелян навчався в двокласовій школі. Після закінчення школи поступив на службу в Іллінецьку волость помічником волосного секретаря. Згідно з атестатом, виданим Іллінецьким волосним правлінням Липовецького повіту Київської губернії від 27 липня 1900 року, Омелян Федорович працював помічником волосного писаря з вересня 1894 року до серпня 1900 року.

"...Плахотникъ исполнялъ обязанности помощника волостного писаря въ семъ волостномъ Правленіи; возлагаемыя на него обязанности по письмоводству, при отличномъ поведеніи, знаніи дѣла и безукоризненной честности, исполнялъ добросовѣстно и аккуратно, что засвидѣтельствовать волостное Правленіе долгомъ своимъ считаетъ" (Підпис і печатка: Илинецкій волост. старшина - Ксенофонтъ Швецъ)

Під час служби у волості вчився у вчителя Березного на "вольнооприділяющого", завдяки чому в м. Немирів склав іспит за знання 4 класи гімназії.

Тимчасовий Паспорт "вольноопределяющегося"

Військова кар'єра

Здобута початкова освіта дала змогу вступити в Чугуївське піхотне юнкерське училище 08.08.1900 року.

Як згодом писав сам Омелян Федорович, "прагнучи увесь час набути освіту, - можливість до чого давала військова служба, і якої в інших умовах того часу я набути не міг би, - я на військовій службі залишився, скінчивши військову школу в 1904 та військову академію в 1911 р."

Випущений підпоручиком (ст. 09.08.1904) у 57-й Піхотний Модлінський полк. Учасник російсько-японської війни 1904-1905 роки. Поручик (ст. 10.08.1907). Штабс-капітан (ст. 07.05.1911). Закінчив у Петербурзі Імператорську Миколаївську військову академію (1911; по 1-му розряду).

Отже, й цензове командування ротою відбував ув Одесі у 59-му Піх. Люблінському полку (05.11.1911-22.05.1913). Мешкав у цей час у будинку Давида Шполянського на вулиці Ришельєвській, 58.

Ст. ад'ютант штабу 11-ї Піх. дивізії (з 06.04.1913). Капітан (ст. 06.12.1913).

Поранення

Учасник Першої світової війни. Був був поранений у стегно лівої ноги з роздробленням кістки і сухожиль у бою під с. Заборже (нині - Забір'я - бл. 7 км. на пн.-сх. від Рави Руської) 25.08.1914.

Як пише російський дослідник Першої світової війни Алєксєй Олєйніков, штаб 11-ї піхотної дивізії (де служив старшим ад'ютантом штабс-капітан Плахотник) був захоплений у полон раптовим нападом з тилу автрійської 3-ї піхотної дивізії.

''Поздно вечером 24 августа австрийская 3-я пехотная дивизия (14-й армейский корпус 3-й армии) в районе Заборже неожиданно напала с тыла на бивак частей русской 11-й пехотной дивизии (11-й армейский корпус 3-й армии), захватив в плен штаб 11-й дивизии, до 1 тыс. пленных и 10 орудий. Авангард австрийцев — 2-й Тирольский стрелковый полк. Именно он атаковал бивак штаба русской дивизии и 42-го пехотного Якутского полка, выведя из строя 7 орудий и пленив несколько сотен человек.

Ймовірно, саме тоді й отримав поранення Омелян Федорович, одночасно потрапивши у полон. Проте, невдовзі завдяки багнетній атаці 3-х батальйонів 11-ї піхотної дивізії австрійський 2-й тірольський полк (який взяв у полон штаб російської дивізії) був відрізаний від своїх і відступив на південь від Заборже, де частково був знищений вогнем 2-ї бригади 11-ї дивізії, а частково сам потрапив у полон (кілька офіцерів, 160 вояків і бойовий прапор). При цьому всіх полонених 11-ї дивізії було звільнено.

"...В дальнейшем тирольцы штыковой контратакой батальонов русской 11-й дивизии были отрезаны от остальных полков австрийской 3-й дивизии. С рассветом 2-й Тирольский полк был частично уничтожен огнем 2-й бригады 11-й дивизии, частично же со знаменем в составе нескольких офицеров и 500 солдат пленен. Были освобождены все русские пленные."

У свідоцтві військово-лікарської комісії, виданому Омеляну Плахотнику, чітко зафіксовані травми, отримані в тому бою.

"Изъ доставленныхъ свѣденiй видно, что офицеръ этотъ, находясь при штабѣ 11 пѣхотной дивизiи, въ Галицiи, 25 августа 1914 года, въ бою у деревни Заборже (Дворже), раненъ былъ ружейною непрiятельскою пулею въ верхней трети бедра, возлѣ паховой складки, прошла насквозь, раздробивъ бедренную кость. Выходное отверствие на задней поверхности бедра. Свѣдѣнія эти обозначены какъ въ свидѣтельствѣ, выданномъ на перевязочномъ пунктѣ за №6, такъ и въ послужномъ спискѣ."

Станом на 26.09.1914 перебував на лікуванні в котромусь із місцевих лазаретів у Києві, про що було двічі опубліковано в газеті "Русское слово" (24.09.1914 і 26.09.1914).

Унаслідок поранення ліва нога стала коротшою на 5,25 см і через пошкоджені сухожилля погано згиналася й завдавала болю.

Викладання військової справи

Станом на 02.1915 у тому ж чині і посаді. Після поранення штабс-капітан Плахотник уже не брав участі в бойових діях, але викладав у військових навчальних закладах до 1918 року.

"Після довгого лікування мене залишено було преподавателем І військової школи, в Київі, де я й пробув до Жовтневої Революції, маючи останній чин підполковника. З першими днями Жовтневої Революції я вибув на місце свого народження, - с. Голики, де безвиїздно проживав до дня арешту", - так пізніше напише про себе в касаційній скарзі Омелян Федорович у 1939 році у Вінницькій тюрмі НКВС.

Скоріше за все він не все розповідав НКВДистам, оскільки перебував також при Одеському військовому училищі для викладання військових наук (з 20.10.1915; за Списком Генерального штабу 1917 з 15.04.1916). Справді отримав звання підполковника (доп. до пр. 15.08.1916; ст. 22.03.1915; на підставі наказу по військовому відомству 1916 р. №№379, 483 і 535). Також отримав чин полковника (пр. 15.08.1917).

Полковник Омелян Плахотник за свою військову кар'єру мав відзнаки й нагороди.

Відзнаки й нагороди полковника О.Плахотника

Так, 1905 року був нагороджений орденом Св.Анни 4 ступеня, яким нагороджували нижчий офіцерський склад виключно за бойові заслуги. Орден носився на руків'ї шаблі.

Як пише історик і краєзнавець з с. Паріївки Ольга Рудник, шабля з орденом якийсь час перебували в місцевому краєзнавчому музеї.

"Старожили Іллінців пам'ятають його іменну шаблю, отриману за бойові заслуги. В минулому вона була експонатом краєзнавчого музею". ( Рудник О.Г., "Імперіалістична війна 1914-1918 рр. та її події на території Іллінеччини"//Усна історія як важлива складова краєзнавчої діяльності: Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції 21-22 жовтня 2014 року. - Вінниця, 2015 - С. 176)

У 1907 році поручник Плахотник був нагороджений Орденом Св. Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом. Мечі й бант до ордена означають бойові заслуги. За даними Вікіпедії, це один із найпоширеніших орденів часів Російсько-Японської війни (1904-1905).

26 грудня 1914 року штабс-капітан Плахотник, перебуваючи на лікуванні після поранення, отримав Орден Св.Анни 3-го ступеня з мечами й бантом, які означали нагородження за військову звитягу.

7 лютого 1915 року нагороджений Орденом Св.Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом.

11 грудня 1916 року нагороджений Орденом Св. Станіслава 2-го ступеня.

27 травня 1918 року полковник Омелян Плахотник - викладач військових наук Олексіївського інженерного училища - бере відпустку на 2 місяці до 1 серпня 1918 року.

На жаль, не вдалося знайти відомості, чи брав участь офіцер у боях за Київ 8-9 лютого 1918 року проти більшовицького війська Михайла Муравйова, і як перебув більшовицьку окупацію в цей період до 1 березня 1918 року, коли після берестейських домовленостей до Києва повернулася Центральна Рада, підтримана півмільйонним угрупованням кайзерівсько-цісарської армії.

Повернення додому

Достеменно відомо, що деякі свої документи він втратив або знищив, бо коли на Різдво він побував у рідному селі, то у волості ще 10 січня 1918 року отримав довідку - посвідку особи, в якій було зазначено про селянське походження особи. Це був час, коли "не така" посвідка могла поставити під загрозу життя. Документ, виписаний російською мовою про селянське походження, міг придатися в окупованому більшовиками Києві.

"Симъ удостовѣряется, что гражданинъ Емельянъ Феодоровъ Плахотник есть дѣйствительно уроженецъ м. Ильинецъ, сей волости - и происходитъ изъ крестьянъ названного мѣстечка."

Зауважимо, що медичне свідоцтво про непридатність до стройової служби Омелян Плахотник отримав 27 березня 1918 року у Липовецькій лікарні, тобто в цей час він фізично перебував у Липовці.

26 вересня 1919 року Омелян Федорович Плахотник отримав паспорт за місцем проживання. Документ виданий на старому царському бланку за № 235 Іллінецькою (Лінецькою) волосною народньою управою Липовецького повіту як громадянину Української Народної Республіки.

Цікаво, що у графі "Рід занять" вказано, що власник паспорту - Завідуючий Реальної школи товариства преподавателів (виклад.). У паспорті вже зазначено, що згідно з посвідченням Липовецького військового начальника від 1 вересня 1919 року, Омелян Плахотник до військової служби нездатний. Це гарантувало йому спокійне життя і неможливість мобілізації в лави Денікіна або РСЧА.

Паспорт на старому царському бланку, виданий 1919 року, з печаткою УНР - "Українська Народньа Республіка"

Значиться в Книзі обліку осіб, які перебували на особливому обліку колишніх білих офіцерів в органах ГПУ України - т. 3, № 14078 як особа, яка проживала на території, зайнятій військами Денікіна (взятий на облік 19.04.1923 Бердичівським ГПУ, знятий з обліку 14.05.1924 Бердичівським ГПУ за власним проханням, довівши, що не брав участі в білогвардійському русі).

"Ні на якій службі (цівільній і військовій) у властях петлюрівських, гетьманських, денікінських, німецьких, польських я не був (документи про це партійних, радянських та професійних організацій взято при моєму арешті), ні в чому антирадянському, - як свідчить ряд документів, - ні в чому я замічений не був, будучи цілком лояльним. Коли взято було на окремий облік бувших чиновників та офіцерів, як проживавших на терені, зайнятому білими, мене одного з усього району з цього обліку знято після мого про це хлопотання", - пише в своїй касації Омелян Плахотник.

Довідка про проходження чистки радапарату

За інформацією з тієї ж касаційної скарги, був активним фундатором ПрофМехШколи, де й викладав; з 1919 до 1929 року працював учителем трудової школи. При цьому з 1922 до 1929 року одночасно працював головбухом місцевого Робкоопу.

У 1929 році пройшов чистку радянського апарату і визнаний перевіреним. У радянські часи офіцер старої царської армії мав би бути позбавлений виборчого права, але Омелян Плахотник у радвлади рахувався як учитель, тому отримав виборчу картку і право голосу.

З 1932 року Плахотник працював бухгалтером-контролером ув Іллінецькій районовій філії Держбанку.

З 1936 року до арешту в 1938 році працював учителем початкової і середньої школи у с. Джупинівка (нині - як і с. Голики - це вже Іллінці).

Мисливський квиток і дозвіл на зброю

За довідкою-характеристикою Омеляна Плахотника, виданою Голицькою сільрадою на вимогу НКВС у 1939 році, Омелян у 1936 році цілий рік ніде не працював, присвячуючи весь свій час своїй пасіці.

"...цілий рік був вдома ніде не працював виключно займався пасікой котрої він маєть 26 вуликів... а більше всього він товаришував з Біликом Тимком та Біликом Євгеном... в нас ловлі риби в річці. в 1937 році він мав садибної землі 0,62 га та пасіки вуликов 26 сімей"

Крім вуликів і рибальства Омелян Плахотник полюбляв полювати і мав мисливську рушницю 12 калібру центрального бою.

Арешт і репресії

Проживав: м. Іллінці Бердичівського округу. Працював учителем трудшколи № 1. 05.04.1938 заарештований органами НКВС. 26.05.1939 засуджений за ст. 54-10 до 5-ти років ув'язнення. Розстріляний у в'язниці м.Вінниці разом з іншими ув'язненими (після початку війни). Нагороди: ордени Св. Анни 4-го ст. (1905); Св. Станіслава 3-го ст. з мечами та бантом (1907); Св. Анни 3-го ст. з мечами та бантом (ВП 26.12.1914); Св. Володимира 4-го ст. з мечами та бантом (ВП 07.02.1915); Св. Станіслава 2-й ст. (Затв. ВП 11.12.1916).

Родина

Склад сім'ї (імена, роки народження членів сім'ї): неодружений