Куліш Микола Гурович (1892)

• Дата народження: 18 грудня 1892 р.
• Місце народження: смт Чаплинка, Дніпровський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія (нині - Херсонська область)
• Стать: чоловік
• Національність: українець
• Соціальне походження: з селян
• Освіта: Олешківське восьмикласне училище, Одеська школа прапорщиків
• Професія / місце роботи: письменник
• Місце проживання: Одеса, Харків
• Дата розстрілу: 3 листопада 1937 р.
• Місце смерті: ур. Сандармох, Карельська АРСР, РРФСР

---

• Де і ким заарештований: органами НКВС
• Дата арешту: грудень 1934 р.
• Звинувачення: у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв'язках з ОУН
• Осуд: березень 1935 р.
• Орган, що засудив: виїзна Військова колегія Верховного суду засудила разом з Г. Епіком, Є. Плужником, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими в «Справі боротьбистів»
• Вирок: 10 років Соловецьких таборів
• Місце відбуття: урочищі Сандармох Медвеж'єгорського району, Карелія
• Дата реабілітаціi: 4 серпня 1956 р.

---

• Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Куліш Микола Гурович народився 18 грудня 1892 року в смт Чаплинка Херсонської області у родині корінного селянина Гурія Куліша та матері — станової козачки з Полтавщини.

З 9 років навчався у церковно-парафіальній школі, де виявився здібним учнем. З 1905 року навчався в Олешківському (тепер Олешки Херсонської області) міському восьмикласному училищі. Саме в Олешках Куліш і знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про Куліша. Проте через свою різку вдачу і здатність групувати навколо себе критично мислячих учнів, він мав погані стосунки з керівництвом. Через це Куліша декілька разів відраховували з училища, як він писав з автобіографії «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству».

Але не зважаючи на це, Кулішеві вдалося 1908 року вступити до Олешківської прогімназії. Тут він навчання не закінчив, оскільки заклад закрили у часі, коли до закінчення її Кулішеві залишалося зовсім небагато.

Мешкав на квартирі свого гімназійного приятеля Всеволода Невелля, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.

Загалом у літературному розвитку Миколи Куліша містечко Олешки посідає особливе місце, адже тут він починає писати. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з'являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Інші, недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді і згодом мали значний вплив на них.

В Олешках також з'являються перші драматичні спроби Куліша — колоритні малюнки з колишнього життя. 1913 року він пише першу п'єсу «На рыбной ловле» російською мовою, що згодом лягла в основу комедії «Отак загинув Гуска».

Коли Миколі Кулішеві було 22 роки, він надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, де його навіть зарахували на перший курс. Проте ці плани перервав початок Першої світової війни, коли у серпні 1914 року його мобілізували до війська.

В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру. Спочатку він служив рядовим у запасному батальйоні і перед відправкою на фронт захотів побачити свою наречену Антоніну, яка була вчителькою у селі за 72 версти від казарми. Тому він самочинно залишив казарму, через що отримав покарання від полковника, хоча й не дуже суворе.

У 1914 році полковник відправив його до Одеської школи прапорщиків, після закінчення якої він вирушає на фронт. 1915—1917 роки проводить на передовій. І тут продовжує писати твори. Здебільшого це були вірші й невеличкі драматичні сцени. Деякі його поезії друкувалися у армійській газеті, а одноактні п'єси розігрували солдати.

Перша світова війна погано відбилася на здоров'ї Миколи Куліша: у нього поранення, контузія, посилення критичних настроїв.

Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Кропивницькому. В цей період складає першу українську абетку для дорослих — «Первинка», в якій використав твори класичної української літератури, а також деякі власні. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921—1922 років Куліш усіляко намагався допомогти школярам і учням. Події цього періоду життя він зображує у документально-нарисовій повісті російською мовою «По весям и селам».

У 1922 працював у губернському відділі народної освіти в Одесі на посаді інспектора шкіл. В 1924 написав п'єсу «97», в якій розповів про голод 1921–1922 років на Херсонщині. Постановки цього твору та п'єси «Комуна в степах» (1925) на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання.

В Одесі письменник стає членом письменницької спілки «Гарт». Цікавиться культурним, літературним і мистецьким життям України свого часу.

1925 року переїжджає до Харкова, де знайомиться із такими визначними діячами української літератури як Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Григорій Епік та інші. У цей період входить до літературної організації «ВАПЛІТЕ». Веде багаторічну плідну співпрацю з трупою театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом, з яким познайомився 1925 року.

З середини 1920-х років Микола Куліш поступово стає однією з центральних постатей українського літературного, громадського і мистецького життя, а також центральною постаттю тодішньої української драматургії. Через це у листопаді 1926 року його було обрано президентом «ВАПЛІТЕ» і до січня 1928 року він обіймав цю посаду. У 1926—1928 роках входить до складу редакційної колегії журналу «Червоний Шлях», друкується в альманасі «Літературний ярмарок», пише статтю «Критика чи прокурорський допит», де захищає право митця на самобутність та внутрішню незалежність.

З кінця 1929 — член президії нового літературного об'єднання «Пролітфронт».

Проте з початком 1930-х років у житті Миколи Куліша настають трагічні сторінки: більшість його творів, що доти були досить популярними, зазнають великої політичної та естетичної критики. За допомогою пробільшовицьких літературних критиків та літературознавців творчість Миколи Куліша стає однією із негативних тенденцій у тогочасній українській літературі. Публіка та вищі ешелони влади категорично не сприйняли драму «Маклена Граса».

Після того як Микола Куліш на недовгий час покидає Харків і мандрує Херсонщиною, бачачи Голодомор 1933 року, він починає розчаровуватися у революційних ідеях. У цей час проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої затверджується, що п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди.

На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, що відбувся 17 серпня — 1 вересня 1934 року Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. 19 серпня на ранковому засіданні І. Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури схарактеризував Миколу Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії, та як художника, «більшість п'єс якого є відверто націоналістичними і ворожими нам» і зазначив, що на них базувалася робота театру «Березіль», коли ним керував Лесь Курбас.

У грудні 1934 року, після похорону свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу у «Справі боротьбистів» в березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, Є. Плужником, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до 10 років Соловецьких таборів.

На Соловках утримувався в суворій ізоляції. Хворого на туберкульоз, позбавленого права на прогулянки і медичну допомогу, в листопаді 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох Медвеж'єгорського району, Карелія, у складі т. зв. «Соловецького етапу» у кількості 1111 осіб, разом із Валер'яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком та Григорієм Епіком.

Реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.

Микола Куліш вважав Леся Курбаса видатним режисером і мислителем. Куліш цінував Курбаса як аналітика мистецтва і літератури, як людину широкої гуманітарної освіти, одного з теоретиків української культури.

Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.

Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі «Березіль» найчастіше. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса», а за його підтримки ставили п'єси «Комуни в степах» і «97». Якби не заборони реперткому, у цьому театрі також було би поставлено комедії «Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», драми «Зона», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната» — це було в намірах театру «Березіль».

Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях. Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона «романтична в реалістичному».

Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микола Куліш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першого («На рыбной ловле») та останнього («Такі») твору були вилучені у письменника під час арешту, і тому вважаються втраченими.

Перші п'єси «97» (1924), «Комуна в степах» (1925) переважно реалістично-побутового характеру; комедія-фарс «Хулій Хурина» (1926) має експресіоністичні риси; «Зона» (1926) — гостра сатира на партійних кар'єристів, комедія «Отак загинув Гуска» (1925) має елементи символізму. Творчою вершиною стали п'єси «Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1929). Тема цих п'єс — облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. «Патетична соната» (1929) показує боротьбу трьох сил — комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18 рр. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп).

У 1930-х рр. Куліш написав п'єси «Маклена Граса» (1933), «Прощай, село» (1933), «Поворот Марка» (1934), «Вічний бунт» та ін. Твори Куліша гостро критикувала офіційна критика. Більшість його творів були поставлені на сцені театру «Березіль» Л. Курбаса.

Цитати з творів Миколи Куліша:

На московському кумачі України самостійної не вишити!

Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!

Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей…

Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить. «Патетична соната»

Без грошей і при сонці темно. Бо головне ж тепер — реформа людини… «Народний Малахій»