Руденко Микола Данилович (1920)

• Дата народження: 19 грудня 1920 р.
• Місце народження: с. Юр'ївка, нині Лутугинський район Луганської області
• Стать: чоловік
• Національність: українець
• Освіта: Київський національний університет імені Тараса Шевченка
• Професія / місце роботи: редактор журналу «Україна», секретар парткому Спілки письменників України
• Місце проживання: Київ
• Партійність: КПРС

• Дата смерті: 1 квітня 2004 р.
• Місце смерті: Київ
• Місце поховання: Байкове кладовище

Арешты

• Де і ким заарештований: заарештований за «антирадянську пропаганду»
• Дата арешту: 1975 р.
• Підстави звільнення: з нагоди 30-ї річниці перемоги у німецько-радянській війні амністований як учасник війни

---

• Де і ким заарештований: заарештований у Києві й етапований до Донецька
• Дата арешту: 5 лютого 1977 р.
• Звинувачення: антирадянська агітація і пропаганда
• Осуд: 1 липень 1977 р.
• Вирок: 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання
• Дата звільнення: 1987

---

• Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Микола Данилович Руденко народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр'ївці (Луганський повіт, Донецька губернія, Українська СРР, тепер Лутугинського району, Луганської області, Україна). Батько працював у шахті, мати ж обробляла землю, вирощуючи необхідне для неголодного життя родини. Вибух метану забрав у хлопчика батька, а через деякий час Миколка у грі пошкодив ліве око. Та ні проблеми із зором, ні бідність та голод не відібрали бажання вчитися. У сьомому класі Микола Руденко почав писати вірші, які навіть друкували у газетах. Голодомор припав на дитячі роки Миколи, сім’я врятувалися завдяки продуктовому пайку за загиблого тата. Школярем Руденко почав друкувати перші твори.

Незабаром Руденко взяв участь у загальноукраїнському конкурсі юних поетів і виборов чималу стипендію та право вступати до вищого навчального закладу. Проте відмінника на українську філологію Київського університету не взяли. На той час наркома освіти УРСР Володимира Затонського, який вручав Миколі стипендію, вже репресували, тож обіцянка вступу могла залишитися цяцянкою. Та за Руденка вступився поет Леонід Первомайський і хлопця взяли на російську філологію.

Щоправда, провчився Микола Руденко лише місяць, бо написав заяву і пішов до війська, приховавши, що бачить фактично лише одним оком. Війну Руденко пройшов політруком, мав тяжке поранення. І хоча лікарі казали, що не буде ходити, на ноги встав. А після демобілізації одразу почав писати і швидко здобув усі привілеї письменника-фронтовика. Навіть став парторгом Спілки письменників України.

Але Руденко відмовився давати негативні характеристики на репресованих колег, зокрема, єврейських письменників, звинувачених у «космополітизмі» і тим самим потрапив під пильне око «органів».

Проте крута зміна світогляду відбулася у Миколи Руденка після ХХ з’їзду, на якому «розвінчали культ особи Сталіна». Руденко перечитав усього Маркса, і навіть ті праці, які замовчувалися офіційною радянською ідеологією, та зробив висновки, що СРСР будувався на хибній основі. Микола Руденко зробив висновок, що Маркс помилися щодо походження додаткової вартості, й наголосив, що основою економіки є земля.

Руденко виклав свої погляди у статті і намагався з нею пробитися до партійного керівництва. Закінчилося це тим, що за критику марксизму Руденка у 1974 році виключили з КПРС, а через рік і зі Спілки письменників.

Микола Руденко та його родина перебували під наглядом, але це не завадило йому підтримувати тісні стосунки з московськими правозахисниками Андрієм Сахаровим й Петром Григоренком.

Руденко стає членом радянського відділення «Міжнародної амністії» і 18 квітня 1975 року був заарештований за правозахисну діяльність. Але цього разу у зв’язку з 30-річчям перемоги Миколу Руденка амністували як учасника війни.

Проте працювати Руденкові не давали, і коли він домагався відновити пенсію як інвалід війни, його в лютому-березні 1976 року, ввівши в оману, піддали психіатричній експертизі. Однак знайшлися порядні лікарі, які не дали закрити письменника у психлікарні.

Вимушене визнання Радянським Союзом Гельсінського акту – міжнародно-правового документа, підписаного у 1975 році у Гельсінкі главами держав і урядів 33 європейських держав, а також США і СРСР, наштовхнуло Миколу Руденка на думку про проголошення легальної правозахисної діяльності.

І оскільки в Україні не мали дозволу працювати іноземні журналісти, то Микола Руденко зібрав прес-конференцію на квартирі Олександра Ґінзбурґа в Москві. 9 листопада 1976 року Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської групи.

Реакція режиму не забарилася. Через дві години після цього невідомі закидали камінням помешкання, де була дружина Миколи Руденка – Раїса разом із відомою дисиденткою Оксаною Мешко.

Певний час КДБ вирішувало, як реагувати на новий «легальний» спротив, але вже у лютому 1977 року Руденка заарештовують і щоб вивести справу з Києва, об’єднують провадження із справою Олекси Тихого та влаштовують «судилище» у Дружківці на Донбасі.

За «антирадянську агітацію і пропаганду» інваліду-фронтовику Руденку дали 7 років таборів суворого режиму, а Тихому – 10 років особливого режиму як «особливо небезпечному рецидивісту».

Процес у справі Руденка-Тихого, попри його повну закритість, все ж висвітили на Радіо Свобода. Інші члени Української Гельсінської групи розуміли, що репресії будуть і до них.

Про те, що членів Української Гельсінської спілки переслідують, знали у світі. Їх намагалися підтримувати. Зокрема, Артур Кларк – автор блокбастера «Космічна одіссея», назвав своїх героїв на честь радянських дисидентів, зокрема і Руденка.

1987 — під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон — спочатку до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода», «Голос Америки». 1988 — позбавлений громадянства СРСР.

7 вересня 1990 — повернувся в Україну. Відновлений у громадянстві, реабілітований. 1993 — за роман «Орлова балка» йому присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури.

Після повернення в Україну мешкав у Києві в будинку письменників «Роліті». Помер 1 квітня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).

Три десятиліття твори Миколи Руденка були заборонені до друку. Його футурологічні романи спочатку читали із захопленням, а потім вони зникли з усіх бібліотек. Їх вилучили. Навіть згадки про поезію та прозу Руденка ретельно «вичищалися» цензорами. І тільки зі здобуттям Україною незалежності твори письменника й ученого повернулися до читача.

Однак, коли президентом України став Віктор Янукович, а міністром освіти Дмитро Табачник, то заплановане на 2010-й рік видання повного зібрання творів Миколи Руденка було вилучене з державної програми «Українська книга».

Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до проекту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе. «Пригадую пізню осінь тридцять другого. Сіявся перший сніг. Я йшов на Шидлівку по рятівну пайку. Саме на цій дорозі колись я зустрічав батька з його гостинцями «від зайчика». «Зайчик» був щедрий – не шкодував для мене ні ковбаси, ні цукерків. Спогад про смак його частувань був такий болісний, що я заплакав. Я відчув велику слабість у ногах. Далі йти не було сил – я сів у засніженій ямі край дороги. Свідомість потьмарилась, я провалився в морок непритомності».

Народжений на Донбасі, у шахтарській родині, тяжко поранений у війні з гітлерівським нацизмом, засуджений радянським судом до 12 років неволі за відстоювання свободи і прав людини, футуролог Микола Руденко навіть після смерті є небезпечним для головних тез інформаційної війни «Донбасс – это русская земля», «украинцы – фашисты», «украинской культуры – нет» і путінської лінії нівелювання незалежності України та витворення новітнього аналога СРСР.