Вікторовська Параска Арсентіївна (1902)

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

• Дата народження: 27 жовтня 1902 р.
• Варіанти ПІБ: Вікторовська Прасковія Арсентіївна, Вікторовська Прасковія Арсеніївна, Вікторовська Параскева Арсентіївна, дівоче прізвище - Ємельяненко
• Місце народження: Катеринославська губернія, с. Могилів №1 Царичанського р-ну
• Стать: жінка
• Національність: українка
• Соціальне походження: з селян-середняків, донька власника поштової станції та сільської вчительки
• Освіта: незакінчена вища, останній курс вечірнього вчительського інституту
• Професія / місце роботи: / вчителька Дніпропетровської СШ № 62.
• Місце проживання: Дніпропетровськ, Київ
• Партійність: позапартійна

• Дата смерті: 9 квітня 1984 р.
• Місце смерті: Київ
• Місце поховання: Київ

---

• Де і ким заарештований: Заарешт. 09.09.1937 р., як дружина репресованого (розстріляний)
• Дата арешту: 9 вересня 1937 р.
• Звинувачення: Є дружиною активного учасника контрреволюційної право-троцкістської терористичної організації й сама веде контрреволюційну діяльність. Провину свою й чоловіка не визнала.
• Осуд: 8 р. ВТТ
• Орган, що засудив: Особое Совещание при НКВД СССР
• Стаття: 54-10, ч.1
• Дата припинення справи: 15 травня 1956 р.
• Місце відбуття: Сиблаг (ГУЛАГ)
• Реабілітуючий орган: Військовий трибунал Київського військового округу

---

• Архівна справа: Ф. П-6478. Оп.2. Спр.707

Біографія

Вікторовська Прасковія Арсентіївна народилася 27 жовтня 1902 року в селі Могилів №1 Царичанського району Катеринославської губернії. Вона була наймолодшою донькою в родині Арсентія Ємельяненка, власника місцевої поштової станції. Її мати працювала сільською вчителькою і була значно молодшою за батька. Три сестри - Олена, Олександра і Прасковія - мали ще старшого брата Григорія, сина Арсентія від першого шлюбу - майже вся перша сім'я Арсентія загинула внаслідок отруєння грибами. Родина Ємельяненків була достатньо заможною, щоб дати освіту трьом своїм донькам: після початкової школи Прасковія, як і дві її старші сестри, закінчила в Катеринославі 7-річну гімназію, диплом якої давав можливість вчителювати. Ще в роки навчання в гімназії дівчата давали приватні уроки, а завдяки заробленим коштам кожна з сестер допомагала здобувати освіту наступній за віком. Прасковія почала вчителювати 18-річною дівчиною у 1920 році. Батько родини - Арсентій Ємельяненко прожив більше 90 років і помер у 1922 році. Його старший син Григорій, який мав прекрасний голос й співав у хорі, після жовтневого перевороту 1917 року емігрував з України, за припущеннями сім'ї, до Туреччини.
Наприкінці 1924 року Прасковія вийшла заміж за свого земляка Івана Вікторовського, який після закінчення Вищої сільськогосподарської школи став агрономом. Молода родина проживала в тодішньому Дніпропетровську. 23 вересня 1930 року в подружжя народилася донька Надія, яку називали пестливим іменем Нана. В роки Голодомору Іван Вікторовський привіз із одного з сіл дівчинку на ім'я Мотя, сім'я якої найімовірніше загинула від голоду. Мотя стала старшою сестрою Надії. У 1930-і роки Прасковія Вікторовська працювала вчителькою середньої школи № 62 міста Дніпропетровська і водночас началася у вечірньому Вчительському інституті. Її чоловік Іван був призначений на посаду заступника голови Обласного земельного управління. Однак насичене роботою й маленькими сімейними радощами життя родини було перекреслене в одну мить.
7 липня 1937 року Іван Леонтійович Вікторовський був заарештований органами НКВД. Його обвинуватили в приналежності до антирадянської терористичної організації "правих" за статтями 54-8 і 54-11. Вироком виїзної Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 16 вересня 1937 р. Іван Вікторовський був засуджений до рострілу. Вирок виконано 17 вересня 1937. Про це родина дізналася через багато років, після реабілітації та відкриття Україною архівів спецслужб. 9 вересня 1937 року була заарештована також дружина засудженого Прасковія, а його донька Надія відправлена до будинку для дітей "ворогів народу", звідки її врятувала родина рідної тітки Олени. Прасковії Вікторовській висунули підозру в тому, що вона, будучи дружиною активного учасника контрреволюційної терористичної організації, також брала участь в контрреволюційній діяльності. Під час допиту, який відбувся 19 вересня 1937 р., Прасковія Вікторовська винною себе не визнала і зазначила, що її чоловік, Іван Вікторовський, також невинний. У той момент вона не знала, що два дні тому 38-річний Іван Вікторовський вже був розстріляний енкаведистами. Постановою Особливої наради НКВС СРСР від 2 листопада 1937 р. Прасковія Вікторовська була засуджена до 8 років виправно-трудових таборів Сиблагу (ГУЛАГ).
Із заслання Прасковія Вікторовська повернулася в 40-х роках абсолютно виснаженою, розбитою морально та фізично, хворою на пелагру. Маючи зріст 170 см, вона важила 48 кілограмів. Вона була повністю позбавлена майна і обмежена в правах. Із тавром "дружини ворога народу" Прасковія не мала права проживати у великому промисловому місті, але їй було дозволено оселитися в селищі Ігрень (тодішня назва - селище Карла Маркса), в приміській зоні Дніпропетровська. Доля чоловіка та доньки залишалася їй невідомою. На щастя, в 1948 році, завдяки її зусиллям та запитам родини її сестри, їй вдалося зустрітися з донькою Надією, яка повернулася з Польщі - молода дівчина перебувала там разом з прийомними батьками - рідною тіткою Оленою та її чоловіком Марцелем Рейнгардом, поляком за національністю. Після примусового вигнання з України до Німеччини та завершення ІІ світової війни ця родина вирішила оселитися на батьківщині Марцеля, в місті Гродзіск-Мазовецький під Варшавою.
15 травня 1956 року Прасковія Арсентіївна Вікторовська була реабілітована рішенням Військового трибуналу Київського військового округу за відсутністю складу злочину, а ще через рік, 23 липня 1957 р., постановою Військової Колегіїї Верховного Суду СРСР за відсутністю складу злочину був реабілітований посмертно також її чоловік, Іван Леонтійович Вікторовський.
Історія сім'ї Вікторовських лягла в основу однієї з вистав шкільного документального "Театру спогадів", що працює в Навчально-виховному комплексі №122 міста Дніпра. За дивовижним збігом обставин саме в цій школі після повернення з Польщі закінчувала десятий клас донька Прасковії Надія - на її споминах й побудований спектакль.
Доля родини Вікторовських досить яскраво відображена також у виставі Берлінського документального театру "Nadeschda heißt Hoffnung", створеній в 2019 році і присвяченій Надії - доньці Прасковії та Івана Вікторовських. Її можна переглянути на YouTube за посиланням (вистава йде німецкою мовою): https://youtu.be/rAQ9PCi5saE?si=1zQHtAHB1oNMwNlt