Відмінності між версіями «Вікторовський Іван Леонтійович (1899)»
Kachpa (обговорення • внесок) (→Біографія) |
Kachpa (обговорення • внесок) (→Біографія) |
||
| Рядок 29: | Рядок 29: | ||
[[File:1957.09.04_Wiktorowskyj I.L_Wijskova Kolegia Werhovnogo Sudu SRSR_dovidka pro reabilitaciju.jpg|400px]] | [[File:1957.09.04_Wiktorowskyj I.L_Wijskova Kolegia Werhovnogo Sudu SRSR_dovidka pro reabilitaciju.jpg|400px]] | ||
| + | Між двох вогнів. Історії репресованих поляків | ||
| + | Дата: 06 Липня 2015 Автор: Вікторія Лазаренко | ||
| − | + | "Надія Слісар, до шлюбу – Вікторовська, цитує довідку, яка ілюструє трагедію, що сталася в житті її родини та залишила глибокий слід у пам’яті, долі, характері: “Довідка видана в тому, що після необґрунтованого засудження в 1937-му році Вікторовського Івана Леонтійовича та арешту його дружини, Вікторовської Парасковії Арсеніївни, також згодом необґрунтовано засудженої, їхня дочка, Вікторовська Надія Іванівна, 1930-го року народження, органами НКВС 9 вересня 1937 року була поміщена до дитячого будинку № 4 Дніпропетровська. У 50-і роки Вікторовський Іван Леонтійович і Вікторовська Парасковія Арсеніївна реабілітовані“. | |
| − | Надія Слісар, до шлюбу – Вікторовська, цитує довідку, яка ілюструє трагедію, що сталася в житті її родини та залишила глибокий слід у пам’яті, долі, характері: “Довідка видана в тому, що після необґрунтованого засудження в 1937-му році Вікторовського Івана Леонтійовича та арешту його дружини, Вікторовської Парасковії Арсеніївни, також згодом необґрунтовано засудженої, їхня дочка, Вікторовська Надія Іванівна, 1930-го року народження, органами НКВС 9 вересня 1937 року була поміщена до дитячого будинку № 4 Дніпропетровська. У 50-і роки Вікторовський Іван Леонтійович і Вікторовська Парасковія Арсеніївна реабілітовані“. | ||
Батько Надії працював заступником керівника Дніпропетровського обласного земельного управління. У їхній родині жила також дівчинка Мотя, яку батько в часи Голодомору знайшов під час одного з відряджень в область і не побоявся взяти дівчинку до себе в сім’ю, розповідає Надія. Але раптово в житті родини все змінилося: батькові запропонували підвищення до заступника міністра, викликали до Києва і там арештували. Згодом забрали і матір. Маленька Надія була і в німецькому концтаборі, і в дніпропетровському дитбудинку для дітей ворогів народу. Це місце, каже вона, запам’ятає назавжди: діти репресованих батьків, кожен – з різною долею і досвідом, у місці, з якого не втечеш… | Батько Надії працював заступником керівника Дніпропетровського обласного земельного управління. У їхній родині жила також дівчинка Мотя, яку батько в часи Голодомору знайшов під час одного з відряджень в область і не побоявся взяти дівчинку до себе в сім’ю, розповідає Надія. Але раптово в житті родини все змінилося: батькові запропонували підвищення до заступника міністра, викликали до Києва і там арештували. Згодом забрали і матір. Маленька Надія була і в німецькому концтаборі, і в дніпропетровському дитбудинку для дітей ворогів народу. Це місце, каже вона, запам’ятає назавжди: діти репресованих батьків, кожен – з різною долею і досвідом, у місці, з якого не втечеш… | ||
| − | “Огидні, страшні зелені ковдри… Приблизно 40 людей в одному бараку. Цей дитячий будинок я пронесла крізь усе життя і завжди буду його пам’ятати. Я розповідала про це своїм дітям. Як колишній в’язень і член Європейського конгресу в’язнів – жертв нацизму 20-45-х років, я виступаю на різних міжнародних конференціях. Мені й моїм товаришам доводиться багато виступати в Берліні, Празі, Словенії. І кожен свій виступ ми починаємо з того, що говоримо про шкідливість тоталітарних режимів. І я завжди починаю з того, що якби у Радянському Союзі не було сталінського режиму, можливо, все було би інакше“, – розповідає жінка. | + | “Огидні, страшні зелені ковдри… Приблизно 40 людей в одному бараку. Цей дитячий будинок я пронесла крізь усе життя і завжди буду його пам’ятати. Я розповідала про це своїм дітям. Як колишній в’язень і член Європейського конгресу в’язнів – жертв нацизму 20-45-х років, я виступаю на різних міжнародних конференціях. Мені й моїм товаришам доводиться багато виступати в Берліні, Празі, Словенії. І кожен свій виступ ми починаємо з того, що говоримо про шкідливість тоталітарних режимів. І я завжди починаю з того, що якби у Радянському Союзі не було сталінського режиму, можливо, все було би інакше“, – розповідає жінка." |
Версія за 09:30, 2 листопада 2024
Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.
- Дата народження: 31 серпня 1899 р.
- Місце народження: Катеринославська губернія, Царичанський р-н, с. Могилів №2
- Стать: чоловік
- Соціальне походження: з селян-середняків
- Освіта: Вища сільськогосподарська школа
- Професія / місце роботи: Заступник начальника Обласного земельного управління в м. Дніпропетровську
- Місце проживання: Дніпропетровськ, вул. Карла Лібкнехта 9/1
- Партійність: ВКП(б) з 1927 по 1937
- Дата розстрілу: 17 вересня 1937 р.
- Дата арешту: 7 липень 1937 р.
- Звинувачення: активний учасник контрреволюційної терористичної організації "правих"
- Осуд: вища міра покарання - розстріл з конфіскацією майна
- Орган, що засудив: Військова колегія Верховного суду СРСР
- Стаття: 54-8, 54-11
- Дата припинення справи: 23 липень 1957 р.
- Реабілітуючий орган: Військова колегія Верховного суду СРСР
- Архівна справа: Ф. П-7557
Біографія
Між двох вогнів. Історії репресованих поляків Дата: 06 Липня 2015 Автор: Вікторія Лазаренко
"Надія Слісар, до шлюбу – Вікторовська, цитує довідку, яка ілюструє трагедію, що сталася в житті її родини та залишила глибокий слід у пам’яті, долі, характері: “Довідка видана в тому, що після необґрунтованого засудження в 1937-му році Вікторовського Івана Леонтійовича та арешту його дружини, Вікторовської Парасковії Арсеніївни, також згодом необґрунтовано засудженої, їхня дочка, Вікторовська Надія Іванівна, 1930-го року народження, органами НКВС 9 вересня 1937 року була поміщена до дитячого будинку № 4 Дніпропетровська. У 50-і роки Вікторовський Іван Леонтійович і Вікторовська Парасковія Арсеніївна реабілітовані“.
Батько Надії працював заступником керівника Дніпропетровського обласного земельного управління. У їхній родині жила також дівчинка Мотя, яку батько в часи Голодомору знайшов під час одного з відряджень в область і не побоявся взяти дівчинку до себе в сім’ю, розповідає Надія. Але раптово в житті родини все змінилося: батькові запропонували підвищення до заступника міністра, викликали до Києва і там арештували. Згодом забрали і матір. Маленька Надія була і в німецькому концтаборі, і в дніпропетровському дитбудинку для дітей ворогів народу. Це місце, каже вона, запам’ятає назавжди: діти репресованих батьків, кожен – з різною долею і досвідом, у місці, з якого не втечеш…
“Огидні, страшні зелені ковдри… Приблизно 40 людей в одному бараку. Цей дитячий будинок я пронесла крізь усе життя і завжди буду його пам’ятати. Я розповідала про це своїм дітям. Як колишній в’язень і член Європейського конгресу в’язнів – жертв нацизму 20-45-х років, я виступаю на різних міжнародних конференціях. Мені й моїм товаришам доводиться багато виступати в Берліні, Празі, Словенії. І кожен свій виступ ми починаємо з того, що говоримо про шкідливість тоталітарних режимів. І я завжди починаю з того, що якби у Радянському Союзі не було сталінського режиму, можливо, все було би інакше“, – розповідає жінка."