Василенко Микола Прокопович (1866)

Дата народження: 1877 р.
Місце народження: Сумська обл. с-ще Есмань Глухівського р-ну
Національність: українець
Освіта: освіта вища
Професія / місце роботи: / Президент Всеукраїнської Академії Наук
Місце проживання: Київська обл. м. Київ

Де і ким заарештований: Арешт. 24.09.1923.
Дата арешту: 24 вересня 1923 р.
Орган, що засудив: Київським губернським судом 7.04.1924 за участь у Київському обласному контрреволюційному «Центрі дій» засуджений до позбавлення волі на 10 років. Президією ВУЦВК 16.05.1924 покарання пом’якшене до 5 років, 26.05.1924 - до 3 років висилки до м. Оренбург (Росія).
Реабілітуючий орган: Реабілітований 28.06.1991 Верховним Судом УРСР.

Архівна справа: Осадчий Ю.Г. Нарис «Другий Президент Академії Наук України» // Реабілітовані історією. Сумська обл., кн.1.
Джерела відомостей: Національний банк репресованих

Біографія

Микола Прокопович Василенко народився 14 лютого 1866 року в Есмані (нині Глухівського району Сумської області) в родині дрібного службовця. Навчався у Глухівській шестикласній, а згодом у Полтавській гімназіях. У 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Юр'євського (нині Тартуський) університету. За роботу "Критический обзор литературы по истории земских соборов" отримав учений ступінь кандидата історії. Вдосконалював фахові знання в Київському університеті св. Володимира, відвідуючи лекції професорів університету Володимира Антоновича, Володимира Іконникова, Олександра Лазаревського та ін., друкував наукові статті в часописі «Киевская старина».

У 1893–1894 роках з'явились перші ґрунтовні наукові праці Миколи Василенка, зокрема монографія «Сервітути і сервітутне питання в Південно-Західному краї».

Починаючи від 1890-х років Микола Василенко працював у Історичному товаристві Нестора-літописця (від 1919 року — голова товариства), в Архіві давніх актів, був співредактором часопису «Кіевская старина». Також працював викладачем історії в київських гімназіях, протягом 1903–1905 років — співробітник Київського губернського статистичного комітету. Був членом Київської старої громади, інших громадських і культурних товариств. У 1905–1907 років редагував газету «Кіевскіе отклики».

За нелегальний збір коштів на допомогу робітникам Києва й Санкт-Петербурга, підтримку повстання саперів 1905 року в Києві, зв'язки з революційними діячами, публікацію в «Киевских откликах» статей «антидержавного» змісту Василенка засуджено до року тюремного ув'язнення, яке він відбув у в'язниці «Хрести» в Санкт-Петербурзі. Під час перебування у в'язниці вивчав право та екстерном склав іспити за програмою юридичного факультету Новоросійського університету в Одесі (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова).

У 1909 році його обрано приват-доцентом Київського університету. У 1910 році Василенко здобув науковий ступінь магістра права. Проте керівництво університету звинуватило М. Василенка в українофільстві, підтримці ним теорії М. Грушевського і заборонило читати лекції. Працював товаришем присяжного повіреного Одеської судової палати.

Був членом Товариства українських поступовців (ТУП).

Після Лютневої революції в Росії 1917 року за ініціативи Михайла Грушевського Миколу Василенка запрошено до Української Центральної Ради на посаду заступника голови. Та діяльної участі в роботі Центральної Ради він не брав. 24 березня 1917 року Російський тимчасовий уряд призначив Василенка куратором Київської шкільної округи, а 19 серпня 1917 року — товаришем (заступником) міністра освіти Тимчасового уряду. Василенко був прихильником еволюційного шляху формування української системи народної освіти, що не відповідало політиці українізації освіти, виробленій I і II Всеукраїнськими вчительськими з'їздами та здійснюваній Генеральним секретаріатом освіти. Це викликало непорозуміння та гостру критику його дій на посаді куратора Київської шкільної округи з боку Української Центральної Ради.

Після більшовицького перевороту в листопаді (жовтні — за старим стилем) 1917 року Микола Василенко вернувся з Петрограда на Україну. Микола Василенко читав історію України та історію українського права на Вищих жіночих курсах, в Українському народному університеті, брав участь у виданні часопису «Южная копейка». У січні 1918 року обраний членом колегії Генерального суду УНР.

3 травня 1918 року гетьманом Павлом Скоропадським призначений виконувачем обов'язків отамана (голови) Ради Міністрів Української Держави. Організаційні здібності Василенка, його вміння згуртувати навколо себе однодумців, залучити до формування державного апарату висококваліфіковані, досвідчені кадри сприяли певним надбанням уряду у фундації провідних засад державного ладу та управління.

У період від 3 до 20 травня Василенко тимчасово виконував обов'язки міністра закордонних справ Української Держави, а також від 3 травня — міністра освіти. 8 липня очолив створений гетьманом Павлом Скоропадським Державний Сенат, 9 липня увійшов до складу комісії для розроблення проекту Української академії наук. Очолюючи високі державні установи за часів Гетьманату, сприяв відродженню і розвитку науки, культури й освіти в Україні: брав участь у заснуванні Національної бібліотеки, Державного українського архіву, Національного музею, Національної галереї мистецтва, державних українських університетів у Києві й Кам'янці-Подільському. Микола Прокопович активно впроваджував українську мову в школах України. За його участі було відкрито понад 50 українських шкіл, незважаючи на важкі економічні умови тієї пори.

М. Василенко - один з ініціаторів створення Української академії наук. Багато в чому завдяки саме його зусиллям 14 листопада 1918 р. було ухвалено Закон про заснування Української академії наук. У 1920 р. його було обрано академіком Української академії наук.

Після зречення гетьмана й зміни влади Микола Василенко працював у вузах Києва, в Українській академії наук. У липні 1920 року його обрано академіком Української академії наук, головою Соціально-економічного відділу, очолював Постійну комісію з вивчення західноруського та українського права, за рік — головою-президентом академії, але радянським урядом він не був затверджений на цій посаді. Водночас він очолював Товариство правознавців Української СРР, редагував «Записки Соціально-економічного відділу Української академії наук».

Микола Василенко видав низку праць, присвячених розвитку правових установ та інститутів права в Україні. Протягом усього свого життя він досліджував соціальну та економічну історію України.

У квітні 1923 р. Микола Василенко одружився з істориком Наталією Полонською. Проте родинне щастя було недовгим. Вже у вересні Миколу Прокоповича арештовують за безпідставним звинуваченням в участі в сфабрикованій контрреволюційній організації "Київський обласний центр дій". У квітні 1924 р. відбувся суд, який виніс Миколі Василенку вирок - 10 років ув'язнення. Згодом на клопотання дружини та керівництва ВУАН вирок було переглянуто й наприкінці 1924 року вченого звільнено. Але з 1929 р. учений був позбавлений змоги здійснювати керівну працю в Українській академії наук. До того ж у Миколи Прокоповича було підірване здоров'я. За роки роботи Миколи Василенка в Українській академії наук у видавництві ВУАН вийшла низка його праць з історії України, зокрема "Павло Полуботок" (1925), "Як скасовано Літературного Статута" (1926), "Територія України 17 століття" (1927), "Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права 17-18 століття" (український археографічний збірник", І т., 1927), "Правне положення Чернігівщини за польської доби" (1928), "Матеріали до історії українського права", І т. (1929) та ін.

Микола Василенко - один з родоначальників української історико-правничої науки. За його редакцією вийшло 7 випусків "Праць Комісії для виучування західноруського та українського права" (1925-1930) і 6 томів (у 4 кн.) "Записок соціально-економічного відділу" (1923-1930). В 1929 році Микола Василенко опублікував "Конституцію Пилипа Орлика", а також класичну юридичну працю "Генеральні слідства про маєтності українських полків 1729- 1730 рр.".

Науковий доробок - майже 500 наукових та публіцистичних праць - Миколи Василенка присвячено історії держави і права, історії України, біографістиці. Він - автор "Нарисів з історії Західної Русі та України", дослідник оригінальних пам'яток правової культури українського народу. Микола Прокопович Василенко все своє життя активно виступав за державну незалежність України.

Помер 3 жовтня 1935 року, похований на Лук'янівському кладовищі в Києві (ділянка № 21, ряд 7, місце 1).

Реабілітований 28.06.1991 Верховним Судом УРСР.