Верховинець (Костів) Василь Миколайович (1880)

Портрет 1936 р.

Дата народження: 5 січня 1880 р.
Варіанти ПІБ: Костів
Місце народження: село Мізунь (нині - Старий Мізунь) Долинського району Івано-Франківської області.
Стать: чоловік
Соціальне походження: селянин-бідняк
Освіта: бурса при Ставропігійському інституті (Львів), учительська семінарія (Самбір)
Професія / місце роботи: хоровий диригент, співак, хормейстер, хореограф
Місце проживання: Київ
Дата розстрілу: 11 квітня 1938 р.
Місце смерті: Полтава, Київ

Арешты

Де і ким заарештований: Полтава
Дата арешту: 1927 р.
Звинувачення: належність до Спілки визволення України
Вирок: звільнений за відсутністю доказів

Де і ким заарештований: Полтава
Дата арешту: 1932 р.
Звинувачення: належність до Спілки визволення України
Вирок: звільнений за відсутністю доказів

Де і ким заарештований: НКВД
Дата арешту: 23 грудня 1937 р.
Звинувачення: участь у контрреволюційній націоналістичній організації, шпигунська діяльність на користь Польщі
Осуд: 10 квітня 1938 р.
Орган, що засудив: Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР
Вирок: розстріл
Дата реабілітаціi: 25 квітня 1958 р.
Реабілітуючий орган: Верховний суд СРСР

Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Верховинець Василь Миколайович (справжнє прізвище Костів) народився в с. Мізунь (нині Старий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області) 5 січня 1880 р. в родині селянина-бідняка.

У 12 років успішно закінчив сільську школу і поїхав вчитися у бурсу при Ставропігійському інституті (Львів), де готували слухачів для духовної та учительської семінарій.

1899 року Василь Верховинець закінчує учительську семінарію в Самборі з дипломом «Городського народного вчителя» і починає педагогічну діяльність на посаді викладача співів у народних школах села Бережниці, а згодом в Угринові Калуського повіту.

Василь Верховинець виявляє себе як неабиякий хормейстер і актор. Перейшовши до «Русько-народного театру» виступає на сцені з провідними партіями в музичних постановках. Василь Верховинець мав непоганий, поставлений голос — лірично-драматичний тенор.

У 1906 році Микола Садовський організовує театр і запрошує для роботи у ньому як визначних майстрів старшого покоління, так і аматорів, серед яких був і Василь Верховинець, якому доводиться переїхати з Галичини до Києва. 1907 р. до трупи Садовського серед інших акторів було запрошено Є. Долю — майбутню дружину Верховинця, прекрасну актрису, що виконувала ролі травестів.

У театрі Садовського Верховинець працює над створенням сценічних образів. Киян чарували його тенор і майстерна гра в ролях Петра («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Андрія («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Левка («Майська ніч» М. Лисенка), Йонтека («Галька» Монюшка), Вашека («Продана наречена» Б. Сметани), Андрія («Катерина» М. Аркаса).

Згодом переходить на хормейстерську та диригентську роботу. Одночасно успішно закінчує теоретичний клас школи М. Лисенка під керівництвом професора Г. Любомирського. Певний час він працює разом із відомим хормейстером-диригентом О. Кошицем. Ним була написана велика кількість хорів, революційних маршів та романсів на слова Лесі Українки, І. Франка, Олександра Олеся, М. Рильського, П. Тичини та інших українських поетів.

23 листопада 1910 року у театрі Садовського відбулася прем'єра комічної опери Лисенка «Енеїда». Особливо цікавими були веснянки карфагенянок і гопак на Олімпі у постановці Верховинця. Цікавим був танець молоді біля корчми, поставлений ним же для драми І. Франка «Украдене щастя» (прем'єра 7 березня 1912 р.). Винахідливо скомпоновані і поставлені Василем Верховинцем обрядові «хори веснянок» в п'єсі «Маруся Богуславка» мали винятковий успіх у глядачів.

Навесні 1915 року Верховинець виходить із трупи Садовського і переходить до театру під керівництвом І. Мар'яненка, де працює хормейстером-диригентом і хореографом.

Користуючись змогою бувати у різних куточках України завдяки гастролям театру, Верховинець глибоко вивчає побут і творчість українського народу. Він багато часу досліджував українські народні танці, проводив етнографічні дослідження, записував традиційні танці та танцювальні кроки в українських селах, ним записані танці «Роман», «Гопак», «Василиха», «Шевчик», «Рибка». Також Василь Верховинець записав українське весілля. Книга «Українське весілля» у 1912 р. стала його першою науковою працею. Друга праця «Українські танці» (1913 р.) стала результатом наполегливих пошуків у царині народних танців.

На той час становище в галузі хореографії було не найкращим. Василь Верховинець говорить: «Українського балету ще не було і нема, він ще в народі як матеріал. Те, що ми до цього часу бачили на сценах, на забавах та вечірках,- це тільки слабка або погана імітація, а здебільшого еквілібристика в українській одежі під неможливо швидкий темп українського козачка».

З метою створення міцної теоретичної бази для дальшого розвитку національної хореографії Верховинець пише книгу «Теорія українського народного танцю» (1919). Це було перше в Україні ґрунтовне дослідження характеру і принципу побудови української народної хореографії, дослідження, яке мало на меті створення на народній основі національного фахового балету. «Теорія українського народного танцю» витримала 5 перевидань. У 1923 р. публікується ще одна праця В. Верховинця — збірка дитячих ігор з піснями «Весняночка», в якій викладається методологія роботи з дітьми.

У 1918 р. очолив Український національний хор у Полтаві. У 1919 — 1920 роках Василь Верховинець викладав у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. У 1920—1932 рр. — керував кафедрою мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, хоровою студією ім. Стеценка при Музичному товаристві ім. Леонтовича (Київ), 1927—1928 рр. — був керівником хору Харківського драматичного театру.

Засновник та головний хормейстер Першої української державної музичної комедії (1929—1931). Постановки: «Орфей у пеклі», «Циган барон», «Гейша», «Запорожець за Дунаєм» та хорової вистави «Вечорниці».

1930 року Харківський оперний театр здійснив постановку першого українського балетного спектаклю «Пан Каньовський» (муз. М. Вериківського та Ю. Ткаченка). В. Верховинець був запрошений як співпостановник цього спектаклю. У цьому ж році Василь Верховинець у Полтаві створює «Жінхоранс» — жіночий колектив театралізованого співу. Ансамбль подавав пісню, супроводжуючи її ритмічними рухами, що відтворюють певний образ, підказаний змістом твору. Це був новий оригінальний жанр театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень, танців.

У 1933—1934 рр. на Одеській кіностудії Іван Кавалерідзе працював над картиною «Коліївщина», сюди було запрошено і Василя Верховинця, який керував хором, що знімався у цьому кінофільмі. Одночасно він також брав участь у зніманнях фільму і як актор.

У 1927 і 1932 рр. його двічі заарештовували у Полтаві по звинуваченню у належності до СВУ, але за відсутністю доказів він був звільнений. 23 грудня 1937 року його знову заарештували. Верховинець звинувачувався у злочинах, як активний учасник контрреволюційної націоналістичної організації. Після нещадних багаточасових допитів Верховинець визнає себе винним і стверджує, що у 1919 р. в Полтаві брав безпосередню участь в організації повстанського виступу проти Радянської влади. Слідчі не зупинялися ні перед чим, щоб довести неіснуючу вину допитуваного. Наголошувалось на тому, що Верховинець займався активною боротьбою проти Радянської влади протягом 20 років її існування. Василя Верховинця звинувачували у шпигунській діяльності на користь Польщі, у тому, що він нібито протягом 1928—1930 рр. відновив повстанську організацію у Полтаві й одночасно встановив зв'язок з активістами націоналістичної організації в Харкові.

У 1938 році був арештований. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 10 квітня 1938 року в місті Києві засудила Василя Верховинця до розстрілу. Вирок приведений у виконання у Києві 11 квітня 1938 року.

Лише через 19 років, 7 липня 1957 року Спілка композиторів України звернулася до військового прокурора з проханням реабілітації композитора. 25 квітня 1958 року Василь Верховинець був реабілітований Верховним судом СРСР.