Букшований Осип Іванович (1890)

Дата народження: 1 червень 1890 р.
Варіанти ПІБ: О. Іванович
Місце народження: селище Жаб'є Косівського повіту (нині - смт Верховина Івано-Франківської області
Стать: чоловік
Освіта: Коломийська гімназія, Львівська політехніка

Місце смерті: Соловецькі острови

Орган, що засудив: Судова трійка при Колегії ГПУ УРСР
Стаття: ст. 54-10-11 КК УРСР
Вирок: 10 років ВТТ
Місце відбуття: Соловецькі острови

Джерела відомостей: вікіпедія

Біографія

Його біографія — а це життєпис одного з найкращих українських командирів оперативно-тактичної ланки доби початку визвольної боротьби — нагадує пригодницький роман. Немає сумніву, що у США вона могла би стати основою для створення голлівудського блокбастера. Активна участь у Першій світовій на різних командних посадах у Легіоні українських січових стрільців (УСС), у бойових діях на теренах Галичини й центральної України протягом 1918—1920 рр., полони і втечі, робота в Галицькому бюро при РКП(б) у Москві й резидентурі радянської розвідки за кордоном, загибель на Соловках — це далеко не повний перелік життєвих віх цієї людини. Але водночас в її долі — й надто багато загадок і таємниць...

Так деякі дослідники української історії XX століття пишуть про вихідця із сучасної Верховини — Осипа Букшованого (псевдо — О. Іванович), відомого галицького й українського військового і громадсько-політичного діяча, журналіста, видавця. Осип Букшований народився в родині священика 1 червня 1890 року. В 1908-го закінчив Коломийську гімназію, а 1913-го — Львівську політехніку. Служив в австро-угорській армії, з якої демобілізувався незадовго до війни у званні поручника. В УСС — із серпня 1914 р. Пройшов шлях від команданта сотні, бригади до командира ударної групи «Схід» Української Галицької Армії, до якої влилося чимало «усусів».

О. Букшований брав участь чи не в усіх карпатських кампаніях січових стрільців. А поранений у бою 29 травня 1915-го в Лісовичах на Болехівщині, потрапив до російського полону. Опинився в таборі військовополонених у Ташкенті. Та вже в липні 1915 року разом зі своїм другом — лікарем УСС хорунжим Володимиром Свідерським утік з полону. За одними даними, на кордоні з Персією (так до 1935 року офіційно називали Іран) вояків затримали й доставили до в’язниці в Тегерані, звідки їх згодом звільнили завдяки втручанню представників тутешньої німецької місії. Відтак Букшований і Свідерський нібито вступили на контрактну службу до турецької армії, яка, нагадаємо, воювала на боці Німеччини й Австро-Угорщини, і в її складі брали участь у боях проти корпусу російських військ генерала Баратова.

Проте є й інша цікава інформація. Начебто в горах на межі Туркменистану й Ірану Букшований та Свідерський опинилися серед курдів. І українець із Жаб’я навіть очолив кількатисячний загін вояків із цього народу, котрий тоді якраз боровся проти турків, англійців та росіян за створення власної держави. На початку 1916 року Букшований і Свідерський прибули до Туреччини й воювали на тамтешньому Месопотамському фронті на боці держав Центрального Союзу. За виняткову хоробрість їх навіть нагородили орденами Залізного хреста й Півмісяця — найвищими державними відзнаками тодішніх відповідно Німеччини й Туреччини. Восени того ж року в ешелоні турецьких військ, які рухалися через Болгарію та Угорщину, «усуси» повернулися до Відня, де діяли станиця й бойова управа УСС.

А наприкінці 1916 р. О. Букшований нарешті прибився до Галичини й подався до рідної військової формації. Очолив сотню. Брав активну участь в галицько-польській війні 1918-1919 рр., зокрема в Чортківській офензиві, яка тривала з 7 по 28 червня 1919 року. А 19 червня в бою неподалік с. Гиновичів біля Бережан на Тернопіллі знову був поранений.

На початку 1920-го О. Букшований перейшов у складі УГА до Червоної армії. Брав участь у боях проти білополяків. Але того самого року в зв’язку із заколотом у 2-й і 3-й бригадах так званої Червоної УГА його, як старшину галицького війська, заарештували й вивезли до Одеси, потім перевезли до Харкова. В підсумку Букшований опинився у відомому концтаборі в Кожуховому під Москвою, в якому тримали тисячі галичан і в якому він пробув упродовж червня-липня 1920 року. Букшованого, як і багатьох інших, звільнили з того полону завдяки діяльності так званого Галицького бюро при ЦК РКП(б). Галбюро, створене 26 лютого 1920 року ухвалою Політбюро за підписом самого Леніна, за задумом більшовицького керівництва мало вести організаційну і політичну роботу серед вихідців з Галичини, які різними шляхами осіли в Росії.

Якийсь час і сам О. Букшований працював у цьому осередку Галичини під Москвою. Та потім перейшов на роботу до «Всевобучу», як скорочено називали мережу «Всєобщєго воєнного обучєнія», створеного в Росії ще 1918 року. Відтак навчався на дипломатичних курсах у Москві. Вже з наступного року Осип — на нелегальній роботі у різних країнах Європи. Зокрема, у травні 1922 р. очолив Закордонне бюро допомоги Комуністичній партії Східної Галичини (в СРСР її йменували як Компартія Західної України — КПЗУ) у Празі — законспіровану розвідувальну резидентуру. В серпні легалізувався в Берліні як кореспондент з документами чеського громадянина. Від жовтня вже у Відні грав роль кореспондента журналу «Наша правда», рупора ЦК КПЗУ. А з січня 1923 по липень 1924 р. працював у Берліні в комуністичному видавництві «Космос». Відтак повернувся до УРСР і влаштувався на посаду помічника головного редактора Держвидаву в Харкові. Водночас ніби-то був членом Компартії Західної України (КПЗУ) й навіть делегатом її другого з’їзду, що відбувся в 1925 році.

Зрештою, з переїздом у квітні 1925 р. до Києва на роботу в тамтешній структурі того самого Держвидаву життя Букшованого ніби налагодилося. Та 25 липня 1926 року його арештував польський патруль у Заліщиках при спробі перетину кордону з документами на чуже ім’я. Наразі невідомо, з якою метою Осип прямував на захід — утікав від червоних чи, навпаки, виконував завдання головного політичного управління радянських спецслужб. Але достеменно знаємо, що в лютому 1927 р. відбувся суд над ним, під час якого його адвокатом виступав колишній комбриг Золочівської бригади УГА отаман Степан Шухевич із тих самих Серафинців на Городенківщині, що й Роман Шухевич, для котрого він був стрийком.

Звільнили Букшованого з ув’язнення в 1928 році. На якийсь час він осідає у Львові, працює в редакціях газет «Наше слово» та «Сельроб-єдність», часто виступає на політичному подіумі. За участь у КПЗУ і «шпигунство на користь СССР», як свідчать судові вердикти, він кілька разів опинявся у польських в’язницях, з яких, правда, щоразу незабаром виходив. Востаннє польська поліція арештувала його 1932 р. і за ухвалою суду випустила під заставу в 4000 злотих.

Невідомо, хто вніс за нього такі гроші. Але після цього трапунку, рятуючись од переслідування з боку поляків, Букшований виїхав до УРСР. В 1933 р. його, як і більшість галичан, що перейшли до УРСР і працювали там на різних посадах, заарештували «енкаведисти». Букшованого засудили на 10 років ВТТ і заслали на Соловецькі острови. Розстріляний у Ленінграді 8 грудня 1937 року з нагоди 20-ї річниці Жовтневої революції розстріляли. Проте через два десятиліття його посмертно реабілітували.

З розстрільного списку другого соловецького етапу: "Букшованный Осип Иванович, 1890 г. р., уроженец Галиции, украинец, б. член КП Западной Украины, служащий. Судебной тройкой при Коллегии ГПУ УССР 23.09.1933 г. осужден по ст. 54-10-11 УК УССР на 10 лет ИТЛ. Отбывал наказание в Соловецкой тюрьме. Особой тройкой УНКВД ЛО 25.11.1937 г. приговорен по ст. 58-10-11 УК УССР УК РСФСР к высшей мере наказания. Расстрелян в г. Ленинград 8.12.1937 г.".

Хоч як, а дуже незрозуміле оте «на користь СССР», як звинувачувала жаб’євського українця дефензива (польська спецслужба) та пишуть про нього деякі дослідники. Чому переконаний галичанин раптом почав служити Москві? і мова тут не про службу в лавах червоної УГА, а про вступ до КПЗУ й закордонну діяльність на більшовиків. Враження таке, ніби Букшованого завербували, коли його як одного з лідерів УСС протримали на своєрідному засланні в Росії з 1920-го по 1922-й. Але, з другого боку, є свідчення, що на законспіровану роботу на користь Кремля він легко погодився лише тому, що насправді виконував відповідне завдання полковника Євгена Коновальця — інтегруватися в більшовицьку систему, щоб руйнувати її зсередини.

І це правдоподібно, оскільки з провідником ОУН Букшований перетинався кілька разів на різних фронтах. Зокрема, після підписання 28 листопада 1919 року угоди між УНР та Добровольчою армією Денікіна про спільні дії проти більшовицьких військ «отаман Букшований, не хотячи погодитись із сучасним станом речей, віддалився з кількома старшинами і сто людьми кудись на Староконстантинів — правдоподібно, аби сполучитися з відділом отамана Коновальця» — писала тодішня преса.

Зрештою, ось що інкримінували Букшованому на судилищі 1933-го: «За завданням закордонного центру УВО був перекинутий на Україну, де разом з керівництвом УВО на Україні і, зокрема, Коссаком Г., був одним з організаторів військового шпигунства в Червоній армії». Про це ж пише й історик ОУН Петро Мірчук. Зокрема, у своїй праці наводить цитату з доповіді Косіора, опублікованої в «Ізвєстіях» за 2 грудня 1933 р.: «Після приходу до влади Гітлера в Німеччині на Україну був перекинутий один із найповажніших організаторів УВО, колишній отаман Січових Стрільців, Букшований, безпосередньо зв’язаний з Коновальцем».

Чи справді Букшований був агентом Коновальця в УРСР? Сказати складно... Згадки про нього в доступних джерелах з історії ОУН чи УВО обмежуються суто процесом 1933 року, немає жодних підтверджень того, що він справді отримував якісь завдання від Коновальця. Той же П. Мірчук, з одного боку, каже, що «безсумнівним здається організаційне пов’язання з ОУН бодай частини тих, котрі були репресовані большевиками за належність до ОУН». При цьому він прямо називає Букшованого. А далі пояснює: «Осип Букшований як отаман I Бриради Українських Січових Стрільців був знайомий з Коновальцем і зустрічався з ним на чужині перед своїм виїздом на підсовєтську Україну. Отож є цілком правдоподібне, що його виїзд до УССР відбувся з доручення полк. Коновальця — у пляні праці УВО-ОУН на східніх українських землях».

З другого боку, П. Мірчук визнає: «Очевидно, що не всі засуджені тоді большевиками за належність до УВО-ОУН були справжніми членами Організації». Не дає однозначної відповіді на те, був чи не був О. Букшований членом УВО, й український історик, методист архівної справи, один із провідних дослідників українського національно-визвольного руху XX ст. член робочої групи при комісії Кабміну з вивчення діяльності ОУН Анатолій Кентій. До того ж добре відомо, якими майстрами з клепання фальшивих інкримінацій були кати з ГПУ-НКВД. «Звичайно, більшість звинувачень не базувалася на конкретних фактах і доказах антирадянської націоналістичної діяльності, а виходила з вимушених під загрозою і тортурами зізнань заарештованих або ж свідків...» — зауважує той же А. Кентій. Тому цілковито стверджувати те чи інше тут неможливо.