Волжан Антон Пилипович (10.6.1900)

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Дата народження: 10 червень 1900 р.
Місце народження: Дніпропетровська обл. с. Вовніги Солонянського р-ну
Стать: чоловік
Національність: українець
Соціальне походження: селянин
Освіта: малописьменний
Професія / місце роботи: / конюх с/г артілі ім. Калініна Солонянського р-ну.
Партійність: позапартійний
Дата розстрілу: 14 листопада 1938 р.
Місце смерті: м. Дніпропетровськ
Місце поховання: невідомо

Де і ким заарештований: Солонянський РВ НКВС
Дата арешту: 10 березня 1938 р.
Звинувачення: звинувачений як агент іноземної розвідки
Осуд: розстріл
Орган, що засудив: трійка УНКВС по Дніпропетровській обл.
Стаття: 54-6, 54-11
Дата припинення справи: 6 червень 1989 р.
Реабілітуючий орган: УКГБ УРСР по Дніпропетровській області

Архівна справа: П-19908

Біографія

10 червня 1900 року в с. Вовніги Микільського повіту Катеринославської губернії в сім’ї Пилипа Волжана та його дружини Килини Іванівни (у дівоцтві Проценко, родом з Башмачки,) народився хлопчик, якого нарекли Антоном. У новонародженого вже був дворічний братик Кіндрат. Рік потому з'явилася сестричка Пріся, а у 1905 році – Оляна. У 1909 році внаслідок лихого випадку гине батько, захлинувшись дніпровською водою, і Антон після закінчення групи в початковій школі, залишає науку, щоб допомагати матері з братом вести господарство. В 1917 році у Петербурзі стався Жовтневий переворот, а за ним – Громадянська війна в Росії, що призвело до національно-визвольної боротьби українського народу. Сторін в цих змаганнях було декілька, втім більшовики вирізнялися серед усіх невиправданою жорстокістю і лицемірством. Під брехливими закликами вони безцеремонно викачували хліб у населення і переправляли його вагонами до Росії. Отже у 1919 році Антон добровільно долучається до армії Нестора Махна за пропозицією командира Ступака (чи то Ступакова). Скоріше за все це сталося восени. Якраз 27 жовтня 1919 року Махно скликав у м. Олександрівську (Запоріжжі) з'їзд рад селянських, робітничих і повстанських депутатів, який санкціонував добровільну мобілізацію до Повстанської армії двадцяти чоловічих вікових категорій (з 19 до 39 років). Махновці тоді захопили великий район на правому березі Дніпра: П'ятихатки-Кривий Ріг - Катеринослав – Олександрівськ (Запоріжжя). Та у Катеринославі харчуватися особливо було нічим, пішли дощі, а тут ще й спалахнув тиф, внаслідок чого негайно послабшала дисципліна. 21-24 грудня білі росіяни захопили Катеринослав, а 30 грудня 1919 року місто займає Червона армія. Після короткочасного примирення Махна з червоними Повстанська армія впадає в гостру кризу, і десь у цей час Антон повертається до Вовніг та ненадовго, бо звідти його мобілізує Червона армія і доправляє до Полтави.

У першій половині 1920 року на Полтавщині керувало управління тилом Південно-Західного фронту, яке 6 вересня було реорганізоване у війська внутрішньої служби (ВНУС) УСРР. Чим займались більшовики в Полтаві впродовж 1920 року нам розповідає Олександр Несвицький у своєму щоденнику «Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр». А займалися вони тотальними грабунками. Забирали коней з возами, хліб, одяг, білизну, взуття, штори, гардини, килими, посуд, роялі, фісгармонії, скрипки, віолончелі, флейти і т.п., а також музичні ноти. Потім пішли ваги (Беранже) для аптек, папір для письма, кімнатні льодовики і холодильники, фікуси і пальми, машинки для стрижки волосся. Все це – в проміжках між розстрілами і терором цивільного населення. Природно, що перебувати серед терористів людині із здоровою психікою не дуже радісно. А тут іще влітку стали постійно поширюватися чутки про успішні наступи Врангеля. В серпні 1920 р. барон опублікував заклик «Сині України», в якому робив акцент на наявності спільного ворога – комунізму і підкреслював, що не збирається відроджувати старі порядки.

При підготовці матеріалу використані матеріали Дніпропетровського обласного державного архіву, спогади Ганни Антонівни Ключник (Волжан), Миколи Кіндратовича Волжан, Ніни Кузьмівни Брус (Сміюха), Галини Кузьменко ("Нестор і Галина» Віктора Яланського та Лариси Верьовки), Віктора Білаша («Дороги Нестора Махно»), Никифора Авраменка («Спомини Запоріжця»), Гаврила Гордієнко («Під щитом Марса»). Документи - з видань «Нестор Махно і повстанці» Івана Кушніренко та Володимира Жилінського, «Махно та махновці» Льва Яруцького, «За золотом Нестора Махна» Олександра Скрипника. Консультант по фотографії "Махновці у Стшалково. 1922 рік" - дослідник історії махновського руху Юрій Кравець (Запоріжжя). "

Ірина Коновець-Поплавська, краєзнавець https://www.youtube.com/user/Wanderer1205/videos