Відмінності між версіями «Гребенчук Іоїль Маркіянович (1888)»

 
(Не показані 9 проміжних версій 2 користувачів)
Рядок 16: Рядок 16:
 
|розстріл=10.04.1938
 
|розстріл=10.04.1938
 
|місце смерті=м. Київ
 
|місце смерті=м. Київ
|місце поховання=Биківнянські могили (Київ)
+
|місце поховання=Биківнянський ліс (Київ)
 
|архівна справа=ЦДАГО, справа № 46052 («Ніцкевич, Гребенчук та інші»)
 
|архівна справа=ЦДАГО, справа № 46052 («Ніцкевич, Гребенчук та інші»)
 
|джерела відомостей=ЦДАГО, справа № 46052
 
|джерела відомостей=ЦДАГО, справа № 46052
Рядок 31: Рядок 31:
 
|реабілітуючий орган 1=Київський обласний суд
 
|реабілітуючий орган 1=Київський обласний суд
 
|підстави реабілітації 1=Подання прокурора Київської області
 
|підстави реабілітації 1=Подання прокурора Київської області
|статус=Створено користувачем
+
|статус=Змінено користувачем
 
}}
 
}}
 +
 +
[[Категорія:Фотографии]]
 
[[Категорія:Створено користувачем]]
 
[[Категорія:Створено користувачем]]
 
[[Категорія:Відкритий список]]
 
[[Категорія:Відкритий список]]
 +
[[Категорія:Фотографії]]
 +
[[Категорія:Документи]]
 +
[[Категорія:Фотографії‏‎]]
  
 
==Біографія==
 
==Біографія==
  
Іоїль Маркіянович Гребенчук народився 1 листопада (за старим стилем – 18 жовтня) 1888 року в с. Оробії (Горобії) Лубенського повіту Полтавської губернії. Українець. Батьки – «державні селяни» Маркіян Пилипович та Парасковія Петрівна – до революції 1917 року мали 19-20 гектарів землі. За спогадами Іоїля Маркіяновича, родина складалася з 8 чоловік: батьки, дві доньки, четверо синів. У церковних книгах зафіксовані факти народження і охрещення його братів і сестер (дати за старим стилем): Івана (нар. 19 серпня, охрещений 20 серпня 1883 р.; мав дружину Наталію Тихонівну, 14 грудня 1915 року в них народився син Микола), Олени (нар. і охрещена 16 травня 1886 р.), Якова (нар. і охрещений 22 жовтня 1892 р.), Пимена (нар. і охрещений 27 серпня 1895 р.). За переказами, в родині також була сестра Мелашка (Меланія); в метриках її ім’я не згадане. Прізвище роду могло бути записане як «Гребенюк», «Гребинюк», «Гребінчук».
+
[[Файл:Іоїль Гребенчук. Орієнтовно 1930-ті рр..jpg|міні|Іоїль Гребенчук. Орієнтовно 1920-ті рр.]]
 +
 
 +
Іоїль Маркіянович Гребенчук народився 1 листопада (за старим стилем – 18 жовтня) 1888 року в с. Оробії (Горобії) Лубенського повіту Полтавської губернії. Українець. Батьки – «державні селяни» Маркіян Пилипович та Парасковія Петрівна – до революції 1917 року мали 19-20 гектарів землі. За спогадами Іоїля Маркіяновича, родина складалася з 8 чоловік: батьки, дві доньки, четверо синів. У церковних книгах зафіксовані факти народження і охрещення його братів і сестер (дати за старим стилем): Івана (нар. 19 серпня, охрещений 20 серпня 1883 р.; мав дружину Наталію Тихонівну, 14 грудня 1915 року в них народився син Микола), Олени (нар. і охрещена 16 травня 1886 р.), Якова (нар. і охрещений 22 жовтня 1892 р.), [[Гребенчук Пимен Маркіянович (1895)|Пимена]] (нар. і охрещений 27 серпня 1895 р., мешкав в Архангельську, був засуджений у 1931 р. до 5 років таборів). За переказами, в родині також була сестра Мелашка (Меланія); в метриках її ім’я не згадане. За спогадами нащадків, родина була вчительською (зокрема, Маркіян Гребенчук був шкільним інспектором). Прізвище роду могло бути записане як «Гребенюк», «Гребинюк», «Гребінчук».
  
 
В 1902 році скінчив чотирирічну церковну школу, самотужки навчався екстерном, готуючись на звання вчителя церковної школи. Іспит склав у 1910 році.
 
В 1902 році скінчив чотирирічну церковну школу, самотужки навчався екстерном, готуючись на звання вчителя церковної школи. Іспит склав у 1910 році.
  
Незважаючи на те, що вчителі за фахом не підлягали військовому призову, був мобілізований з відтермінуванням 1,5 місяці. У грудні 1910 року був направлений до 2-го стрілкового полку, де пробув до весни 1914 року. Від початку служби рік був у званні стрільця, близько двох років – єфрейтора, до кінця служби в полку – молодшого унтер-офіцера. Після демобілізації у 1914 році перебував у с. Оробії до літа. В липні був мобілізований до 131-го Тираспольського полку. 13 серпня (за старим стилем) отримав поранення , лікувався до середини 1915 року. Після лікування спрямований до Бахмута у роту евакуйованих резервного батальйону, після чого був переведений до 5-ї роти. Як людина з освітою був спрямований до школи прапорщиків у Москві, після закінчення якої був відправлений до 24 запасного батальйону в Маріуполі. У липні 1917 року був направлений у розпорядження на фронті, з тимчасовою відпусткою на 10 днів. На початку серпня 1917 року був направлений до українського резервного батальйону в Кременчуці, з якого виділили роту і направили на фронт. Обіймав посаду півротного командира, у жовтні 1917 року виконував обов’язки ротного командира. До кінця листопада 1917 року пробув у тилу, після чого виїхав у відпустку.
+
Незважаючи на те, що вчителі за фахом не підлягали військовому призову, був мобілізований з відтермінуванням 1,5 місяці. У грудні 1910 року був направлений до 2-го стрілкового полку, де пробув до весни 1914 року. Від початку служби рік був у званні стрільця, близько двох років – єфрейтора, до кінця служби в полку – молодшого унтер-офіцера. Після демобілізації у 1914 році перебував у с. Оробії до літа. В липні був мобілізований до 131-го Тираспольського полку. 13 серпня (за старим стилем) отримав поранення, лікувався до середини 1915 року. Після лікування спрямований до Бахмута у роту евакуйованих резервного батальйону, після чого був переведений до 5-ї роти. Як людина з освітою був спрямований до школи прапорщиків у Москві, після закінчення якої був відправлений до 24 запасного батальйону в Маріуполі. У липні 1917 року був направлений у розпорядження на фронті, з тимчасовою відпусткою на 10 днів. На початку серпня 1917 року був направлений до українського резервного батальйону в Кременчуці, з якого виділили роту і направили на фронт. Займав посаду півротного командира, у жовтні 1917 року виконував обов’язки ротного командира. До кінця листопада 1917 року пробув у тилу, після чого виїхав у відпустку.
  
У липні-серпні 1918 року навчався на курсах вивчення української мови в Києві. За заявою отримав призначення на посаду вчителя в селі Андріївка Макарівського району Київської області, де жив з 1920 року. З кінця липня місяця 1920 по кінець березня 1922 рр. був службовцем Київського губвоєнпродснабу. Працював у громадських організаціях.
+
У липні-серпні 1918 року навчався на курсах вивчення української мови в Києві. За заявою отримав призначення на посаду вчителя в селі Андріївка Макарівського району Київської області, де жив з 1920 року. З кінця липня 1920 р. по кінець березня 1922 р. був службовцем Київського губвоєнпродснабу. Працював у громадських організаціях.
  
У 1920 році в Андріївці, крім початкової школи, з’явилися вечірні класи для молоді та дорослих. До ліквідації неписемності були залучені комсомольці, актив колгоспу та бодай трохи грамотні люди. Разом зі вчителями Марією Мудрицькою, Гнатом Богачуком, Василем Цимбалюком та комсомольцями-активістами Федором Юркевичем, Семеном Клименком, Петром Олексієнком, Гнатом Самусенком, Олександром Ващенком ентузіастом цієї справи одним з перших став Іоїль Гребенчук. Вчителем в Андріївській школі він працював з 1922 до 1931 року з перервами: з 1923 по 1925 рр. обіймав посаду завідувача школи села Гавронщина Макарівського району, в якій вчителював. З кінця 1931 року до 17.01.1932 року був вчителем у школі села Леляки Березанського району. З 1 вересня 1932 року по 17 березня 1938 року обіймав посаду директора Хмельовицької неповної середньої школи.
+
У 1920 році в Андріївці, крім початкової школи, з’явилися вечірні класи для молоді та дорослих. До ліквідації неписемності були залучені комсомольці, актив колгоспу та бодай трохи грамотні люди. Разом зі вчителями Марією Мудрицькою, Гнатом Богачуком, Василем Цимбалюком та комсомольцями-активістами Федором Юркевичем, Семеном Клименком, Петром Олексієнком, Гнатом Самусенком, Олександром Ващенком ентузіастом цієї справи одним з перших став Іоїль Гребенчук. Вчителем в Андріївській школі він працював з 1922 до 1931 року з перервами: з 1923 по 1925 рр. займав посаду завідувача школи села Гавронщина Макарівського району, в якій вчителював. З кінця 1931 року до 17.01.1932 року був вчителем у школі села Леляки Березанського району. З 1 вересня 1932 року по 17 березня 1938 року займав посаду директора Хмельовицької неповної середньої школи.
  
Майже всі ці факти Іоїль Гребенчук власноруч виклав в автобіографії, написаній у березні 1938 року під час арешту карально-репресивними органами . Втім, є підстави вважати деякі з цих даних такими, що не відповідають істині.
+
Майже всі ці факти Іоїль Гребенчук власноруч виклав в автобіографії, написаній у березні 1938 року під час арешту карально-репресивними органами. Втім, є підстави вважати деякі з цих даних такими, що не відповідають істині.
  
 
[[Файл:Гребенчук І М автобіографія.jpg|міні|Аркуш з автобіографії Іоїля Гребенчука]]
 
[[Файл:Гребенчук І М автобіографія.jpg|міні|Аркуш з автобіографії Іоїля Гребенчука]]
Рядок 54: Рядок 61:
 
Судячи з даних метричної книги Івано-Богословської православної церкви села Горобії, рід Іоїля Гребенчука був не лише козацьким, а й військовим. Його дід, Пилип Родіонович, у записах зазначений як кантоніст, відповідно Маркіян Пилипович був записаний «солдатським сином». Хрещеним батьком Пимена Гребенчука (1895 р.н.) був записаний запасний феєрверкер Євсевій Пилипович Гребенчук – вочевидь, брат Маркіяна Пилиповича (хрещена матір – козачка Парасковія Пилипівна, дружина Артемія Кондратенка). Загалом же кумами роду Гребенчуків були переважно військові, козаки та дворяни. Так, Івана, Олену та Якова Гребенчуків до хреста тримав козак Савелій (Сава) Єлисейович Журман; хрещеними матерями відповідно були козачки Наталія Пилипівна Василенко та дружина Захарія Гребенчука Марина (Мар’яна) Трохимівна. Хрещеними батьками Іоїля Гребенчука були козак Сильвестр Пилипович Рибка та Наталія Василенко. Хрещеними батьками Маркіяна Гребенчука, який народився 24 жовтня (за старим стилем) 1863 року, записані відставний солдат Климентій Михайлович Балицький та козачка Тетяна Андріївна Михайленко. А вже його онука, Миколу Івановича, який народився 14 грудня 1915 року, охрестили дворянин Петро Олексійович Мельник та дружина дворянина Ганна Корниліївна Букшована. Отже, цілком правдивими можуть бути родинні перекази про те, що Гребенчуки походили зі збіднілих дворян.
 
Судячи з даних метричної книги Івано-Богословської православної церкви села Горобії, рід Іоїля Гребенчука був не лише козацьким, а й військовим. Його дід, Пилип Родіонович, у записах зазначений як кантоніст, відповідно Маркіян Пилипович був записаний «солдатським сином». Хрещеним батьком Пимена Гребенчука (1895 р.н.) був записаний запасний феєрверкер Євсевій Пилипович Гребенчук – вочевидь, брат Маркіяна Пилиповича (хрещена матір – козачка Парасковія Пилипівна, дружина Артемія Кондратенка). Загалом же кумами роду Гребенчуків були переважно військові, козаки та дворяни. Так, Івана, Олену та Якова Гребенчуків до хреста тримав козак Савелій (Сава) Єлисейович Журман; хрещеними матерями відповідно були козачки Наталія Пилипівна Василенко та дружина Захарія Гребенчука Марина (Мар’яна) Трохимівна. Хрещеними батьками Іоїля Гребенчука були козак Сильвестр Пилипович Рибка та Наталія Василенко. Хрещеними батьками Маркіяна Гребенчука, який народився 24 жовтня (за старим стилем) 1863 року, записані відставний солдат Климентій Михайлович Балицький та козачка Тетяна Андріївна Михайленко. А вже його онука, Миколу Івановича, який народився 14 грудня 1915 року, охрестили дворянин Петро Олексійович Мельник та дружина дворянина Ганна Корниліївна Букшована. Отже, цілком правдивими можуть бути родинні перекази про те, що Гребенчуки походили зі збіднілих дворян.
  
Нащадки роду Гребенчуків, що пережили сталінське лихоліття, – Яків і Меланія Гребенчуки та Олексій Сидоренко (син Олени Гребенчук-старшої), – змогли зібратись разом лише у 1972 році. Зокрема, Яків Гребенчук, змушений свого часу з міркувань безпеки переселитись до Ростовської області, згадував, що їхні батьки мали чималий маєток із садом, вчителювали, своїм коштом навчали бажаючих дітей. За його словами, в юнацькому віці його брат Іоїль навчався у кадетському училищі в Санкт-Петербурзі і давав військову присягу особисто цареві Миколі ІІ. Втім, Яків Маркіянович втішався тим, що дворянське походження родини довести неможливо. За спогадами рідних, за фахом Іоїль Гребенчук був фізиком-математиком, зокрема викладав ці предмети за своїм останнім місцем роботи – у Хмельовицькій школі на Київщині. Був прогресивною на свій час людиною, мав фотоапарат, радіоприймач, велосипед – речі, зазвичай селянам його часу не доступні і ними не використовувані. На початку 1930-х років молоду неписьменну сироту Ганну Петриченко, яка стала його другою дружиною, він фактично викрав від червоного комісара, заміж за якого її з меркантильних міркувань силоміць видали брати; за спогадами, той пиячив і ставився до неї негідно. Пізніше Ганна Антонівна розповідала, як Іоїль Маркіянович вчив її готувати страви, типів і способів приготування яких на селі не знали, а також згадувала військову поставу й ходу чоловіка, що в поєднанні з високим зростом справляла впливове враження. З собою він вивіз свою доньку від першого шлюбу Майю, яка через хворобу померла в 5-річному віці. У другому шлюбі в нього народилася донька, яка на честь його сестри була названа Оленою і померла немовлям; це ж ім’я він дасть своїй іншій доньці, яка народиться за 3 тижні до його арешту і яку розлучать з батьком навіки.  
+
8 липня 1931 року в Архангельську був заарештований Пимен Гребенчук, який працював перебиральником дощок. 30 серпня того ж року Трійка ПП ОДПУ Північного Краю засудила його до позбавлення волі на 5 років; подальша доля невідома (дата реабілітаціi - 26 вересня 1989 року). Нащадки роду Гребенчуків, що пережили сталінське лихоліття, – Яків і Меланія Гребенчуки та Олексій Сидоренко (син Олени Гребенчук-старшої), – змогли зібратись разом лише у 1972 році. Яків Гребенчук, як і його старший брат, також брав участь у подіях I світової війни у складі 436 Полтавської дружини, влітку 1915 року був доправлений з Москви на лікування анемії до Казанської міської лікарні №14. Свого часу він був змушений з міркувань безпеки переселитись до Ростовської області, де мешкали родичі дружини. За його спогадами, батьки мали чималий маєток із садом, вчителювали, своїм коштом навчали бажаючих дітей. У юнацькому віці його брат Іоїль навчався у кадетському училищі в Санкт-Петербурзі і давав військову присягу особисто цареві Миколі ІІ. Втім, Яків Маркіянович втішався тим, що дворянське походження родини довести неможливо. За спогадами рідних, за фахом Іоїль Гребенчук був фізиком-математиком, зокрема викладав ці предмети за своїм останнім місцем роботи – у Хмельовицькій школі на Київщині. Був прогресивною на свій час людиною, мав фотоапарат, радіоприймач, велосипед – речі, зазвичай селянам його часу не доступні і ними не використовувані. На початку 1930-х років Ганну Петриченко, яка стала його другою дружиною, він фактично викрав від чоловіка - червоного комісара, який пиячив і ставився до дружини негідно. Ганна Антонівна стала рано сиротою, брати випровадили її і вона ходила по наймах до одруження; була неписьменною. Свого часу вона розповідала, як Іоїль Маркіянович вчив її готувати страви, типів і способів приготування яких на селі не знали, а також згадувала військову поставу й ходу чоловіка, що в поєднанні з високим зростом справляла впливове враження. З собою він вивіз свою доньку від першого шлюбу Майю, яка через хворобу померла в 5-річному віці. У другому шлюбі в нього народилася донька, яка на честь його сестри була названа Оленою і померла немовлям; це ж ім’я він дасть своїй іншій доньці, яка народиться за 3 тижні до його арешту і яку розлучать з батьком навіки.  
  
 
Потрапивши у хвилю репресій проти освітян, яка прокотилася Київщиною, 17 березня 1938 року (в архівній справі деінде помилково вказаний лютий місяць) Іоїль Гребенчук був заарештований Переяславською оперативною слідчою групою Березанського РВ НКВС за статтями 54-10 та 54-11 Кримінального Кодексу УРСР («антирадянська пропаганда і агітація» та «участь у контрреволюційних організаціях»). Обшук і арешт відбулися у день видачі ордеру на них. Під час обшуку були вилучені облігації на суму 905 рублів, альбом з фотокартками, членські книжки мисливського товариства, курортна книжка, а також патронташ і 127 набоїв. Пізніше на допитах Іоїль Гребенчук свідчитиме про наявність в нього мисливської рушниці, забраної напередодні обшуку дільничним інспектором. У 1950-х роках син репресованого освітянина Анатолій клопотатиме про повернення батькової рушниці марки «Зауер – три кільця» або відшкодування її вартості; за спогадами, вона була оздоблена коштовним камінням і зберігалася в шматі оксамиту. Рідні розповідали, що під час обшуку також було забрано чимало золотих прикрас, які Іоїль Маркіянович купував у Києві для дружини Ганни. У якості запобіжного заходу затриманому було обрано утримання під вартою в Переяславському арештантському будинку, згодом – у київській в’язниці з зарахуванням за Березанським РВ НКВС до завершення слідства.
 
Потрапивши у хвилю репресій проти освітян, яка прокотилася Київщиною, 17 березня 1938 року (в архівній справі деінде помилково вказаний лютий місяць) Іоїль Гребенчук був заарештований Переяславською оперативною слідчою групою Березанського РВ НКВС за статтями 54-10 та 54-11 Кримінального Кодексу УРСР («антирадянська пропаганда і агітація» та «участь у контрреволюційних організаціях»). Обшук і арешт відбулися у день видачі ордеру на них. Під час обшуку були вилучені облігації на суму 905 рублів, альбом з фотокартками, членські книжки мисливського товариства, курортна книжка, а також патронташ і 127 набоїв. Пізніше на допитах Іоїль Гребенчук свідчитиме про наявність в нього мисливської рушниці, забраної напередодні обшуку дільничним інспектором. У 1950-х роках син репресованого освітянина Анатолій клопотатиме про повернення батькової рушниці марки «Зауер – три кільця» або відшкодування її вартості; за спогадами, вона була оздоблена коштовним камінням і зберігалася в шматі оксамиту. Рідні розповідали, що під час обшуку також було забрано чимало золотих прикрас, які Іоїль Маркіянович купував у Києві для дружини Ганни. У якості запобіжного заходу затриманому було обрано утримання під вартою в Переяславському арештантському будинку, згодом – у київській в’язниці з зарахуванням за Березанським РВ НКВС до завершення слідства.
Рядок 64: Рядок 71:
 
На запит слідства органи місцевої влади видали щодо Іоїля Гребенчука довідки, які ганьбили його честь як освітянина, так і особистості взагалі. Так, у довідці від Хмельовицької сільради, відданій у день арешту, зазначалося, що Іоїль Маркіянович за час свого перебування у селі у 1930-1931 роках «проводив серед колгоспників конспіративну провокаційну роботу щодо повалення радянської влади та війни, яка станеться незабаром, на колгоспних та загальних зібраннях користувався авторитетом, за рахунок якого проводив свою антирадянську політику, спрямовану на зрив виконання державних політичних кампаній та зміцнення колгоспного раду». В свою чергу, Березанський виконком у довідці, виданій 1 квітня 1938 року і підписаній головою РВК та завідувачем РВНО, заявив, що Іоїль Маркіянович на посаді директора Хмельовицької школи «своєю шкідницькою роботою довів до розвалу дисципліну учнів», які «вживають спиртні напої», і «навмисне зірвав забезпечення школи підручниками», а також «свідомо не займався контролем роботи вчителів школи, затримував підвищення їхньої кваліфікації, довів до провалу успішність по школі». Прикметно, що активіста лікнепу 1920-х років на Київщині звинуватили у тому, що він вже наприкінці 1930-х років навіщось «навмисно зривав ліквідацію неписьменності, подаючи брехливі відомості, що неписьменних і малописьменних по селу немає жодного».
 
На запит слідства органи місцевої влади видали щодо Іоїля Гребенчука довідки, які ганьбили його честь як освітянина, так і особистості взагалі. Так, у довідці від Хмельовицької сільради, відданій у день арешту, зазначалося, що Іоїль Маркіянович за час свого перебування у селі у 1930-1931 роках «проводив серед колгоспників конспіративну провокаційну роботу щодо повалення радянської влади та війни, яка станеться незабаром, на колгоспних та загальних зібраннях користувався авторитетом, за рахунок якого проводив свою антирадянську політику, спрямовану на зрив виконання державних політичних кампаній та зміцнення колгоспного раду». В свою чергу, Березанський виконком у довідці, виданій 1 квітня 1938 року і підписаній головою РВК та завідувачем РВНО, заявив, що Іоїль Маркіянович на посаді директора Хмельовицької школи «своєю шкідницькою роботою довів до розвалу дисципліну учнів», які «вживають спиртні напої», і «навмисне зірвав забезпечення школи підручниками», а також «свідомо не займався контролем роботи вчителів школи, затримував підвищення їхньої кваліфікації, довів до провалу успішність по школі». Прикметно, що активіста лікнепу 1920-х років на Київщині звинуватили у тому, що він вже наприкінці 1930-х років навіщось «навмисно зривав ліквідацію неписьменності, подаючи брехливі відомості, що неписьменних і малописьменних по селу немає жодного».
  
Згідно з обвинувальним висновком слідчого Переяславської оперативної групи від 2 квітня 1938 року «березанські вчителі» були передані під нагляд Трійки Київського обласного управління НКВС. За протоколом № 211 засідання Трійки УНКВС Київської області від 3 квітня 1938 року , Іоїль Гребенчук був звинувачений в «участі у контрреволюційній повстанській націоналістичній організації», «проведенні серед населення антирадянської, підривної, провокаційної роботи, направленої на зрив заходів партії і радянської влади, що проводяться на селі», а також у закликах не вступати до колгоспів, і разом з іншими «березанськими вчителями» засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виніс секретар київської трійки Соломон Альтзіцер, який за деякий час був призначений начальником 1-го спецвідділу УНКВС УРСР по Київській області. 10 квітня 1938 року о 23-й годині вирок над усіма шістьма «березанськими вчителями» було виконано.
+
Згідно з обвинувальним висновком слідчого Переяславської оперативної групи від 2 квітня 1938 року «березанські вчителі» були передані під нагляд Трійки Київського обласного управління НКВС. За протоколом № 211 засідання Трійки УНКВС Київської області від 3 квітня 1938 року, Іоїль Гребенчук був звинувачений в «участі у контрреволюційній повстанській націоналістичній організації», «проведенні серед населення антирадянської, підривної, провокаційної роботи, направленої на зрив заходів партії і радянської влади, що проводяться на селі», а також у закликах не вступати до колгоспів, і разом з іншими «березанськими вчителями» засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виніс секретар київської трійки Соломон Альтзіцер, який за деякий час був призначений начальником 1-го спецвідділу УНКВС УРСР по Київській області. 10 квітня 1938 року о 23-й годині вирок над усіма шістьма «березанськими вчителями» було виконано.
  
 
[[Файл:Гребенчук І М протокол.jpg|міні|Виписка з протоколу № 211 засідання Трійки УНКВС по Київській області]]
 
[[Файл:Гребенчук І М протокол.jpg|міні|Виписка з протоколу № 211 засідання Трійки УНКВС по Київській області]]
Рядок 70: Рядок 77:
 
[[Файл:Гребенчук І М розстріл.jpg|міні|Довідка про виконння смертного вироку над Іоїлем Гребенчуком]]
 
[[Файл:Гребенчук І М розстріл.jpg|міні|Довідка про виконння смертного вироку над Іоїлем Гребенчуком]]
  
28-річна Ганна Гребенчук залишилась удовою, а її п’ятирічний син Анатолій та донечка Олена, якій на момент арешту батька було лише три тижні від народження, – сиротами. Після арешту Іоїля Маркіяновича його родичі відмовилися від його дружини та дітей. Сталінську чорну ніч вони пережили не лише у скруті та злиднях, а і з тавром «родини ворога народу». Олена Гребенчук згадувала, що після погроз з боку представників місцевого комуністичного осередку, котрі називали її вже заарештованого батька «троцькістом», Ганна Антонівна кілька діб палила в печі бібліотеку, яку Іоїль Маркіянович, бувши високоінтелектуальною людиною, збирав тривалий час (книги займали три скрині). Рідні згадували, що він був непересічною особистістю, засвідчуючи його передбачливість, яка межувала з пророчим даром. Так, коли у домівці Ганни Антонівни з’явився телевізор, вона згадала дивні слова свого чоловіка, сказані їй за кілька десятиліть до того: «Незабаром настане час, коли ти за допомогою спеціального пристрою бачитимеш цілий світ, не виходячи з кімнати».
+
28-річна Ганна Гребенчук залишилась удовою, а її п’ятирічний син Анатолій та донечка Олена, якій на момент арешту батька було лише три тижні від народження, – сиротами. Після арешту Іоїля Маркіяновича його родичі відмовилися від його дружини та дітей. Сталінську чорну ніч вони пережили не лише у скруті та злиднях, а і з тавром «родини ворога народу». Ганну Антонівну з двома маленькими дітьми вигнали з помешкання, яке було власністю школи, після чого родина була змушена жити в неопалюваній дірявій хижці з очерету. До того ж, на початку війни удова дивом уникла розстрілу з боку місцевих комуністів, які боялися що вона з помсти викаже їх німцям. Як від комуністів, так і згодом від німців, що могли забрати на примусові роботи до Німеччини, жінка була змушена переховуватися в холодній озерній воді. Після цього її здоров’я зазнало непоправної шкоди.
 +
 
 +
Олена Гребенчук згадувала, що її матір з остраху дві доби палила в печі разом з фотографіями бібліотеку, яка була неоціненною: книги передавалися з покоління в покоління. Книжки займали три скрині.
 +
 
 +
[[Файл:Олена Гребенчук.jpg|міні|Олена Гребенчук (у заміжжі Глушко) у молодості]]
 +
 
 +
За свідченнями рідних Іоїля Маркіяновича, він був непересічною особистістю: його передбачливість межувала з пророчим даром. Так, коли у домівці Ганни Антонівни з’явився телевізор, вона згадала дивні слова свого чоловіка, сказані їй за кілька десятиліть до того: «Незабаром настане час, коли ти за допомогою спеціального пристрою бачитимеш цілий світ, не виходячи з кімнати».
  
Мабуть, недаремно Іоїль Маркіянович при народженні отримав ім’я біблійного пророка. Саме дар далекоглядності дозволив йому передбачити страшний голод 1932-1933 року. Постійно буваючи у справах у Києві і спілкуючись з обізнаними людьми, він доходив висновку, що побічні ефекти індустріалізації та колективізації завдадуть нищівного удару по українцях, зокрема мешканцях села. Він неприховано, прямим текстом повідомляв односельцям, що сталінська політика має на меті знищення українців, і це ставить на порядку денному потребу згуртуватись і вижити за будь-яку ціну. На додачу він під час шкільних і загальних зборів наполегливо, енергійно, емоційно рекомендував мешканцям Хмельовика заздалегідь на чорний день сушити рибу (село мало великі рибні ставки), фрукти, ягоди, гриби, навіть картопляне лушпиння. Вже в голодні роки зусиллями Іоїля Маркіяновича та Ганни Антонівни на учнів, які взимку діставалися на навчання за кілька кілометрів, у їхньому домі чекали гаряча страва та натоплена піч, біля якої можна було просушити одяг і переночувати. Рідні, близькі та знайомі у своїх спогадах зазначали: «Село, можна сказати, вижило на його юшках». Під час Голодомору до його дому часто приходили люди, які не мали що їсти, знаючи, що ця людина їм допоможе.
+
Мабуть, недаремно Іоїль Маркіянович при народженні отримав ім’я біблійного пророка. Саме дар далекоглядності дозволив йому передбачити страшний голод 1932-1933 року. Постійно буваючи у справах у Києві і спілкуючись з обізнаними людьми, він доходив висновку, що побічні ефекти індустріалізації та колективізації завдадуть нищівного удару по українцях, зокрема мешканцях села. Він неприховано, прямим текстом повідомляв односельцям, що сталінська політика має на меті знищення українців, і це ставить на порядку денному потребу згуртуватись і вижити за будь-яку ціну. Про це він не боявся говорити й на колгоспних зборах. Також він наполегливо, енергійно, емоційно рекомендував мешканцям Хмельовика заздалегідь на чорний день сушити рибу (село мало великі рибні ставки), фрукти, ягоди, гриби, навіть картопляне лушпиння. Вже в голодні роки зусиллями Іоїля Маркіяновича та Ганни Антонівни на учнів, які взимку діставалися на навчання за кілька кілометрів, у їхньому домі чекали гаряча страва та натоплена піч, біля якої можна було просушити одяг і переночувати. Рідні, близькі та знайомі у своїх спогадах зазначали: «Село, можна сказати, вижило на його юшках». Під час Голодомору до його дому часто приходили люди, які не мали що їсти, знаючи, що ця людина їм допоможе.
  
 
Іоїль Маркіянович врятував життя багатьом людям, проте Голодомор спричинив трагедію в його родині. Він перевозить до себе з Полтавщини потерпаючого батька, проте за деякий час той загинув, споживши забагато, як на виснажений голодом організм, свіжого гарячого хліба. Маркіян Пилипович був похований у селі Хмельовик Баришівського району на Київщині поруч з онучками Майєю та Оленою; могили, на жаль, не збереглися.
 
Іоїль Маркіянович врятував життя багатьом людям, проте Голодомор спричинив трагедію в його родині. Він перевозить до себе з Полтавщини потерпаючого батька, проте за деякий час той загинув, споживши забагато, як на виснажений голодом організм, свіжого гарячого хліба. Маркіян Пилипович був похований у селі Хмельовик Баришівського району на Київщині поруч з онучками Майєю та Оленою; могили, на жаль, не збереглися.
Рядок 78: Рядок 91:
 
За кілька років до того, як польський вчитель єврейського походження Януш Корчак під час ІІ Світової війни пішов разом зі своїми учнями на страту нацистами у газовій камері, український вчитель Іоїль Гребенчук був вирваний з буття і пам’яті за порятунок своїх вихованців та дорослих співвітчизників від більшовицького винищення голодом.
 
За кілька років до того, як польський вчитель єврейського походження Януш Корчак під час ІІ Світової війни пішов разом зі своїми учнями на страту нацистами у газовій камері, український вчитель Іоїль Гребенчук був вирваний з буття і пам’яті за порятунок своїх вихованців та дорослих співвітчизників від більшовицького винищення голодом.
  
До своїх останніх днів дружина та діти Іоїля Гребенчука (Ганна Антонівна померла у 1988 році, Анатолій Іоїльович – у 1990-х роках, Олена Іоїлівна – у 2002 році) не мали правдивої інформації про його долю. Віднайти її вдалося тільки пізнішим нащадкам.
+
До своїх останніх днів дружина та діти Іоїля Гребенчука (Ганна Антонівна померла у 1988 році, Анатолій Іоїльович – у 1990-х роках, Олена Іоїлівна – у 2002 році) не мали правдивої інформації про його долю. Віднайти її вдалося тільки пізнішим нащадкам. Доки діти були малими, Ганна Антонівна казала їм, що їхній батько загинув на війні. Згодом вона розповідала доньці: «Твого батька, дитино, забрали за те, що він був справедливий і не боявся на колгоспних зборах сказати у вічі правлінню, як вони кривдять людей, обкрадають їх, продають і розтягують колгоспне добро».
 +
 
 +
[[Файл:Ганна Гребенчук.jpg|міні|Ганна Гребенчук (у дівоцтві Петриченко) у молодості]]
  
У 2007 році Іоїль Гребенчук згадувався як такий, чиє місце поховання було невідоме. Втім, за 5 років до цього вийшов третій том праці М. Роженка «Сосни Биківні свідчать…», де згадується, що він разом з іншими фігурантами «справи березанських вчителів» був розстріляний якимось Воробйовим і знайшов останню домівку на місці масового поховання жертв НКВС у Биківнянському лісі під Києвом. За даними дослідника Віктора Жадька, він міг бути страчений у Київському обласному управлінні НКВС (наразі приміщення Українського інституту національної пам’яті) на вулиці Липській, 16, або в «будинку Мехліса» неподалік Жовтневого палацу (наразі – Міжнародний центр культури і мистецтв).
+
У 2007 році Іоїль Гребенчук згадувався як такий, чиє місце поховання було невідоме. Втім, за 5 років до цього вийшов третій том праці М. Роженка «Сосни Биківні свідчать…», де згадується, що він разом з іншими фігурантами «справи березанських вчителів» був розстріляний якимось Воробйовим і знайшов останню домівку на місці масового поховання жертв НКВС у Биківнянському лісі під Києвом.
 +
 
 +
Присуд над Іоїлем Гребенчуком, як і іншими «березанськими вчителями» та іншими безневинними жертвами, ймовірно виконав комендант УНКВС Київської області Микола Воробйов, «почесний працівник ВНК-ОДПУ», лейтенант державної безпеки. Загинув 24 вересня 1941 року в «Баришівському котлі». Останки, можливо, поховані на меморіалі «Атакуючий солдат» у селі Борщів Баришівського району Київської області – «урочисто, з військовими та християнськими почестями».
 +
 
 +
За даними дослідника Віктора Жадька, Іоїль Гребенчук міг бути страчений у Київському обласному управлінні НКВС (наразі приміщення Українського інституту національної пам’яті) на вулиці Липській, 16, або в «будинку Мехліса» неподалік Жовтневого палацу (наразі – Міжнародний центр культури і мистецтв).
  
 
4 жовтня 1957 року старший слідчий УКДБ по Київській області капітан Боровик дійшов висновку: «Свідчення, надані на попередньому слідстві, є некоректними, суперечливими, і під час цієї перевірки за основними пунктами звинувачення не знайшли підтвердження. Так, Гребенчук І.М. засвідчив, що до вказаної організації його завербував у 1936 році Антоненко Я.Д., а він у свою чергу залучив Іващенка В.П. та Ніцкевича С.Т. Перевірка встановила, що Антоненко Я.Д. не заарештовувався, є членом КПРС і має урядові нагороди за участь у Вітчизняній війні та за педагогічну працю. На допиті Антоненко засвідчив, що Гребенчука знав тільки як вчителя і ніякого особистого зв’язку з ним не мав. Перевірка також показала, що … свідчення Гребенчука щодо Іващенка В.П, визнані сумнівними і справа проти Іващенка припинена. Ніцкевич С.Т. на попередньому слідстві підтвердив, що його завербував Гребенчук, але заявив, що від нього дізнався, що керівником організації є Рекеда. Гребенчук же керівником назвав Антоненка, а Рекеду –учасником, про якого йому стало відомо зі слів Антоненка. Допитані у цій справі у 1938 році 14 свідків свідчили про те, що звинувачені проводили антирадянські розмови. Але їхні свідчення некоректні: у них не вказано, коли, де, за яких обставин і в чиїй присутності проводилися ці розмови. Будучи повторно допитаними під час цієї перевірки, Жила П.Г. та Коломієць В.І. своїх раніших свідчень не підтвердили. Знов допитані свідки Антоненко Я.Д., Лопотько В.К., Синельник І.Т., Калита Г.І. та інші, разом 11 чоловік, які добре знали звинувачених, засвідчили, що з їхнього боку антирадянських розмов вони не чули. Свідченнями свідків, допитаних у вересні 1957 року, встановлено, що всі звинувачені у цій справі до їхнього арешту займалися корисною громадською діяльністю і за працею характеризувалися позитивно. Компрометуючих матеріалів під час перевірки на них не отримано. … Вважати, що …, Гребенчук І.М., … у 1938 році були заарештовані та засуджені без достатніх доказів їхньої провини», – йдеться у висновку. Відповідний протест прокурора Київської області щодо скасування винесеного в далекому 1938 році смертного вироку надійшов до президії Київського обласного суду і був задовільнений постановою від 18 лютого 1958 року. Незабаром кілька довідок про реабілітацію розстріляних «березанських вчителів» були вручені їхнім рідним; деякі досі лишаються підшитими до архівної справи.
 
4 жовтня 1957 року старший слідчий УКДБ по Київській області капітан Боровик дійшов висновку: «Свідчення, надані на попередньому слідстві, є некоректними, суперечливими, і під час цієї перевірки за основними пунктами звинувачення не знайшли підтвердження. Так, Гребенчук І.М. засвідчив, що до вказаної організації його завербував у 1936 році Антоненко Я.Д., а він у свою чергу залучив Іващенка В.П. та Ніцкевича С.Т. Перевірка встановила, що Антоненко Я.Д. не заарештовувався, є членом КПРС і має урядові нагороди за участь у Вітчизняній війні та за педагогічну працю. На допиті Антоненко засвідчив, що Гребенчука знав тільки як вчителя і ніякого особистого зв’язку з ним не мав. Перевірка також показала, що … свідчення Гребенчука щодо Іващенка В.П, визнані сумнівними і справа проти Іващенка припинена. Ніцкевич С.Т. на попередньому слідстві підтвердив, що його завербував Гребенчук, але заявив, що від нього дізнався, що керівником організації є Рекеда. Гребенчук же керівником назвав Антоненка, а Рекеду –учасником, про якого йому стало відомо зі слів Антоненка. Допитані у цій справі у 1938 році 14 свідків свідчили про те, що звинувачені проводили антирадянські розмови. Але їхні свідчення некоректні: у них не вказано, коли, де, за яких обставин і в чиїй присутності проводилися ці розмови. Будучи повторно допитаними під час цієї перевірки, Жила П.Г. та Коломієць В.І. своїх раніших свідчень не підтвердили. Знов допитані свідки Антоненко Я.Д., Лопотько В.К., Синельник І.Т., Калита Г.І. та інші, разом 11 чоловік, які добре знали звинувачених, засвідчили, що з їхнього боку антирадянських розмов вони не чули. Свідченнями свідків, допитаних у вересні 1957 року, встановлено, що всі звинувачені у цій справі до їхнього арешту займалися корисною громадською діяльністю і за працею характеризувалися позитивно. Компрометуючих матеріалів під час перевірки на них не отримано. … Вважати, що …, Гребенчук І.М., … у 1938 році були заарештовані та засуджені без достатніх доказів їхньої провини», – йдеться у висновку. Відповідний протест прокурора Київської області щодо скасування винесеного в далекому 1938 році смертного вироку надійшов до президії Київського обласного суду і був задовільнений постановою від 18 лютого 1958 року. Незабаром кілька довідок про реабілітацію розстріляних «березанських вчителів» були вручені їхнім рідним; деякі досі лишаються підшитими до архівної справи.
Рядок 86: Рядок 105:
 
[[Файл:Гребенчук І М реабілітація.jpg|міні|Висновок слідчого про відсутність доказів провини "березанських вчителів"]]
 
[[Файл:Гребенчук І М реабілітація.jpg|міні|Висновок слідчого про відсутність доказів провини "березанських вчителів"]]
  
У 1956 році дружина і діти репресованого освітянина зверталися до голови президії Верховної Ради СРСР Климента Ворошилова та інших компетентних органів з проханням надати інформацію про долю чоловіка і батька. Тим часом в обліково-архівному відділі Управління комітету державної безпеки по Київській області встановлювалися дані щодо нього. 18 квітня 1956 року в УКДБ УРСР, вивчивши матеріали справи Іоїля Гребенчука, встановили факти його арешту і розстрілу. При цьому було взято до уваги вказівку КДБ №108сс від 24.08.1955 р., згідно з якою на запити громадян про долю розстріляних родичів органи КДБ мали повідомляти усно, що вони засуджені до 10 років виправно-трудових таборів і померли у місцях позбавлення волі, а під час розв’язання майнових та інших правових суперечок – реєструвати у РАЦСах факт смерті для подальшої видачі родичам свідоцтв встановленого зразка . При цьому дата смерті розстріляного визначалася органами КДБ довільно, в межах 10 років від дня арешту, а причина смерті вказувалася вигадана. Такі свідоцтва були видані сотням тисяч громадян. Відтак родині Іоїля Гребенчука усно повідомили, що він був засуджений до 10 років ув’язнення і помер від тромбофлебіту 22 серпня 1942 року в місцях позбавлення волі. Відповідні позначки згідно з таємними розпорядженнями було зроблено в облікових картках.
+
У 1956 році дружина і діти репресованого освітянина зверталися до голови президії Верховної Ради СРСР Климента Ворошилова та інших компетентних органів з проханням надати інформацію про долю чоловіка і батька. Тим часом в обліково-архівному відділі Управління комітету державної безпеки по Київській області встановлювалися дані щодо нього. 18 квітня 1956 року в УКДБ УРСР, вивчивши матеріали справи Іоїля Гребенчука, встановили факти його арешту і розстрілу. При цьому було взято до уваги вказівку КДБ №108сс від 24.08.1955 р., згідно з якою на запити громадян про долю розстріляних родичів органи КДБ мали повідомляти усно, що вони засуджені до 10 років виправно-трудових таборів і померли у місцях позбавлення волі, а під час розв’язання майнових та інших правових суперечок – реєструвати у РАЦСах факт смерті для подальшої видачі родичам свідоцтв встановленого зразка. При цьому дата смерті розстріляного визначалася органами КДБ довільно, в межах 10 років від дня арешту, а причина смерті вказувалася вигадана. Такі свідоцтва були видані сотням тисяч громадян. Відтак родині Іоїля Гребенчука усно повідомили, що він був засуджений до 10 років ув’язнення і помер від тромбофлебіту 22 серпня 1942 року в місцях позбавлення волі. Відповідні позначки згідно з таємними розпорядженнями було зроблено в облікових картках.
 +
 
 +
[[Файл:Іоїль Гребенчук свідоцтво про смерть.jpg|міні|Свідоцтво про смерть Іоїля Гребенчука з неправдивими даними]]
  
 
У 1958 році родина Іоїля Гребенчука отримала довідку про перегляд його справи президією Київського обласного суду. Майже за двадцять років після виконання смертної кари, згідно з рішенням від 13 лютого 1958 року присуд було скасовано, а кримінальне провадження припинене через недоведеність звинувачень. Відтак Іоїль Гребенчук був реабілітований.
 
У 1958 році родина Іоїля Гребенчука отримала довідку про перегляд його справи президією Київського обласного суду. Майже за двадцять років після виконання смертної кари, згідно з рішенням від 13 лютого 1958 року присуд було скасовано, а кримінальне провадження припинене через недоведеність звинувачень. Відтак Іоїль Гребенчук був реабілітований.
  
Наприкінці травня 1958 року на підставі звернення Ганни Гребенчук в обліково-архівному відділі КДБ по Київській області було прийнято рішення про видачу їй зареєстрованого у РАЦСі Березанського районного виконкому зфальшованого свідоцтва про смерть її чоловіка. Відповідне клопотання отримав і задовольнив Березанський РАЦС. Проте цього документу родина не отримала.
+
Наприкінці травня 1958 року на підставі звернення Ганни Гребенчук в обліково-архівному відділі КДБ по Київській області було прийнято рішення про видачу їй зареєстрованого у РАЦСі Березанського районного виконкому зфальшованого свідоцтва про смерть її чоловіка. Відповідне клопотання отримав і задовольнив Березанський РАЦС.
  
 
Крапку в історії непересічної особистості Іоїля Гребенчука не поставлено, і дослідження багатьох фактів його життя – ще попереду.
 
Крапку в історії непересічної особистості Іоїля Гребенчука не поставлено, і дослідження багатьох фактів його життя – ще попереду.
 +
 +
[[Файл:Іоїль Гребенчук Довідка про реабілітацію.jpg|міні|Довідка про реабілітацію Іоїля Гребенчука]]

Поточна версія на 18:00, 3 жовтня 2018

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Іоїль Гребенчук. Фото зроблене незадовго до арешту
  • Дата народження: 1 листопада 1888 р.
  • Варіанти ПІБ: У документах трапляється "Гребінчук", "Гребенюк", "Гребинюк", "Йоїль", "Іоїл", "Йойль"
  • Місце народження: Село Оробії (Горобії) Лубенського повіту Полтавської губернії
  • Стать: чоловік
  • Вік: 49 років
  • Національність: Українець
  • Громадянство (підданство): Російська Імперія, СРСР
  • Соціальне походження: За непідтвердженими даними - спадковий дворянин; за документами - походив з родини "державних" селян.
  • Освіта: За непідтвердженими даними, навчався у кадетському училищі в Санкт-Петербурзі. За автобіографічними даними - у 1902 році скінчив церковно-парафіяльну 4-річну школу, навчався екстерном, склав іспит на фах вчителя у 1910 році. У 1915 році проходив навчання у 2-й школі прапорщиків (Москва).
  • Професія / місце роботи: вчитель школи с. Андріївка Макарівського району Київської області (1918-1923, 1925-1931 рр.); вчитель, завідувач школи с. Гавронщина Макарівського району Київської області (1923-1925 рр.); вчитель школи с. Леляки Березанського району Київської області (1931-1932 рр.); директор неповної середньої школи с. Хмельовик Березанського району Київської області (1932-1938 рр.)
  • Місце проживання: напередодні арешту - c. Хмельовик Березанського (зараз Баришівського) району Київської області
  • Партійність: Безпартійний
  • Дата розстрілу: 10 квітня 1938 р.
  • Місце смерті: м. Київ
  • Місце поховання: Биківнянський ліс (Київ)

  • Де і ким заарештований: с. Хмельовик Березанського району Київської області, Переяславською оперативною слідчою групою Березанського РВ НКВС
  • Запобіжний захід: Утримання під вартою в Переяславському арештантському будинку, згодом – у київській в’язниці з зарахуванням за Березанським РВ НКВС до завершення слідства
  • Дата арешту: 17 березня 1938 р.
  • Звинувачення: «Антирадянська пропаганда і агітація», «участь у контрреволюційних організаціях»
  • Осуд: 3 квітня 1938 р.
  • Орган, що засудив: Трійка УНКВС Київської області
  • Стаття: 54-10 («антирадянська пропаганда і агітація»), 54-11 «участь у контрреволюційних організаціях») Кримінального Кодексу УРСР
  • Вирок: Розстріл з конфіскацією майна
  • Місце відбуття: м. Київ
  • Дата реабілітаціi: 18 лютого 1958 р.
  • Реабілітуючий орган: Київський обласний суд
  • Підстави реабілітації: Подання прокурора Київської області

  • Архівна справа: ЦДАГО, справа № 46052 («Ніцкевич, Гребенчук та інші»)
  • Джерела відомостей: ЦДАГО, справа № 46052

Біографія

Іоїль Гребенчук. Орієнтовно 1920-ті рр.

Іоїль Маркіянович Гребенчук народився 1 листопада (за старим стилем – 18 жовтня) 1888 року в с. Оробії (Горобії) Лубенського повіту Полтавської губернії. Українець. Батьки – «державні селяни» Маркіян Пилипович та Парасковія Петрівна – до революції 1917 року мали 19-20 гектарів землі. За спогадами Іоїля Маркіяновича, родина складалася з 8 чоловік: батьки, дві доньки, четверо синів. У церковних книгах зафіксовані факти народження і охрещення його братів і сестер (дати за старим стилем): Івана (нар. 19 серпня, охрещений 20 серпня 1883 р.; мав дружину Наталію Тихонівну, 14 грудня 1915 року в них народився син Микола), Олени (нар. і охрещена 16 травня 1886 р.), Якова (нар. і охрещений 22 жовтня 1892 р.), Пимена (нар. і охрещений 27 серпня 1895 р., мешкав в Архангельську, був засуджений у 1931 р. до 5 років таборів). За переказами, в родині також була сестра Мелашка (Меланія); в метриках її ім’я не згадане. За спогадами нащадків, родина була вчительською (зокрема, Маркіян Гребенчук був шкільним інспектором). Прізвище роду могло бути записане як «Гребенюк», «Гребинюк», «Гребінчук».

В 1902 році скінчив чотирирічну церковну школу, самотужки навчався екстерном, готуючись на звання вчителя церковної школи. Іспит склав у 1910 році.

Незважаючи на те, що вчителі за фахом не підлягали військовому призову, був мобілізований з відтермінуванням 1,5 місяці. У грудні 1910 року був направлений до 2-го стрілкового полку, де пробув до весни 1914 року. Від початку служби рік був у званні стрільця, близько двох років – єфрейтора, до кінця служби в полку – молодшого унтер-офіцера. Після демобілізації у 1914 році перебував у с. Оробії до літа. В липні був мобілізований до 131-го Тираспольського полку. 13 серпня (за старим стилем) отримав поранення, лікувався до середини 1915 року. Після лікування спрямований до Бахмута у роту евакуйованих резервного батальйону, після чого був переведений до 5-ї роти. Як людина з освітою був спрямований до школи прапорщиків у Москві, після закінчення якої був відправлений до 24 запасного батальйону в Маріуполі. У липні 1917 року був направлений у розпорядження на фронті, з тимчасовою відпусткою на 10 днів. На початку серпня 1917 року був направлений до українського резервного батальйону в Кременчуці, з якого виділили роту і направили на фронт. Займав посаду півротного командира, у жовтні 1917 року виконував обов’язки ротного командира. До кінця листопада 1917 року пробув у тилу, після чого виїхав у відпустку.

У липні-серпні 1918 року навчався на курсах вивчення української мови в Києві. За заявою отримав призначення на посаду вчителя в селі Андріївка Макарівського району Київської області, де жив з 1920 року. З кінця липня 1920 р. по кінець березня 1922 р. був службовцем Київського губвоєнпродснабу. Працював у громадських організаціях.

У 1920 році в Андріївці, крім початкової школи, з’явилися вечірні класи для молоді та дорослих. До ліквідації неписемності були залучені комсомольці, актив колгоспу та бодай трохи грамотні люди. Разом зі вчителями Марією Мудрицькою, Гнатом Богачуком, Василем Цимбалюком та комсомольцями-активістами Федором Юркевичем, Семеном Клименком, Петром Олексієнком, Гнатом Самусенком, Олександром Ващенком ентузіастом цієї справи одним з перших став Іоїль Гребенчук. Вчителем в Андріївській школі він працював з 1922 до 1931 року з перервами: з 1923 по 1925 рр. займав посаду завідувача школи села Гавронщина Макарівського району, в якій вчителював. З кінця 1931 року до 17.01.1932 року був вчителем у школі села Леляки Березанського району. З 1 вересня 1932 року по 17 березня 1938 року займав посаду директора Хмельовицької неповної середньої школи.

Майже всі ці факти Іоїль Гребенчук власноруч виклав в автобіографії, написаній у березні 1938 року під час арешту карально-репресивними органами. Втім, є підстави вважати деякі з цих даних такими, що не відповідають істині.

Аркуш з автобіографії Іоїля Гребенчука

Судячи з даних метричної книги Івано-Богословської православної церкви села Горобії, рід Іоїля Гребенчука був не лише козацьким, а й військовим. Його дід, Пилип Родіонович, у записах зазначений як кантоніст, відповідно Маркіян Пилипович був записаний «солдатським сином». Хрещеним батьком Пимена Гребенчука (1895 р.н.) був записаний запасний феєрверкер Євсевій Пилипович Гребенчук – вочевидь, брат Маркіяна Пилиповича (хрещена матір – козачка Парасковія Пилипівна, дружина Артемія Кондратенка). Загалом же кумами роду Гребенчуків були переважно військові, козаки та дворяни. Так, Івана, Олену та Якова Гребенчуків до хреста тримав козак Савелій (Сава) Єлисейович Журман; хрещеними матерями відповідно були козачки Наталія Пилипівна Василенко та дружина Захарія Гребенчука Марина (Мар’яна) Трохимівна. Хрещеними батьками Іоїля Гребенчука були козак Сильвестр Пилипович Рибка та Наталія Василенко. Хрещеними батьками Маркіяна Гребенчука, який народився 24 жовтня (за старим стилем) 1863 року, записані відставний солдат Климентій Михайлович Балицький та козачка Тетяна Андріївна Михайленко. А вже його онука, Миколу Івановича, який народився 14 грудня 1915 року, охрестили дворянин Петро Олексійович Мельник та дружина дворянина Ганна Корниліївна Букшована. Отже, цілком правдивими можуть бути родинні перекази про те, що Гребенчуки походили зі збіднілих дворян.

8 липня 1931 року в Архангельську був заарештований Пимен Гребенчук, який працював перебиральником дощок. 30 серпня того ж року Трійка ПП ОДПУ Північного Краю засудила його до позбавлення волі на 5 років; подальша доля невідома (дата реабілітаціi - 26 вересня 1989 року). Нащадки роду Гребенчуків, що пережили сталінське лихоліття, – Яків і Меланія Гребенчуки та Олексій Сидоренко (син Олени Гребенчук-старшої), – змогли зібратись разом лише у 1972 році. Яків Гребенчук, як і його старший брат, також брав участь у подіях I світової війни у складі 436 Полтавської дружини, влітку 1915 року був доправлений з Москви на лікування анемії до Казанської міської лікарні №14. Свого часу він був змушений з міркувань безпеки переселитись до Ростовської області, де мешкали родичі дружини. За його спогадами, батьки мали чималий маєток із садом, вчителювали, своїм коштом навчали бажаючих дітей. У юнацькому віці його брат Іоїль навчався у кадетському училищі в Санкт-Петербурзі і давав військову присягу особисто цареві Миколі ІІ. Втім, Яків Маркіянович втішався тим, що дворянське походження родини довести неможливо. За спогадами рідних, за фахом Іоїль Гребенчук був фізиком-математиком, зокрема викладав ці предмети за своїм останнім місцем роботи – у Хмельовицькій школі на Київщині. Був прогресивною на свій час людиною, мав фотоапарат, радіоприймач, велосипед – речі, зазвичай селянам його часу не доступні і ними не використовувані. На початку 1930-х років Ганну Петриченко, яка стала його другою дружиною, він фактично викрав від чоловіка - червоного комісара, який пиячив і ставився до дружини негідно. Ганна Антонівна стала рано сиротою, брати випровадили її і вона ходила по наймах до одруження; була неписьменною. Свого часу вона розповідала, як Іоїль Маркіянович вчив її готувати страви, типів і способів приготування яких на селі не знали, а також згадувала військову поставу й ходу чоловіка, що в поєднанні з високим зростом справляла впливове враження. З собою він вивіз свою доньку від першого шлюбу Майю, яка через хворобу померла в 5-річному віці. У другому шлюбі в нього народилася донька, яка на честь його сестри була названа Оленою і померла немовлям; це ж ім’я він дасть своїй іншій доньці, яка народиться за 3 тижні до його арешту і яку розлучать з батьком навіки.

Потрапивши у хвилю репресій проти освітян, яка прокотилася Київщиною, 17 березня 1938 року (в архівній справі деінде помилково вказаний лютий місяць) Іоїль Гребенчук був заарештований Переяславською оперативною слідчою групою Березанського РВ НКВС за статтями 54-10 та 54-11 Кримінального Кодексу УРСР («антирадянська пропаганда і агітація» та «участь у контрреволюційних організаціях»). Обшук і арешт відбулися у день видачі ордеру на них. Під час обшуку були вилучені облігації на суму 905 рублів, альбом з фотокартками, членські книжки мисливського товариства, курортна книжка, а також патронташ і 127 набоїв. Пізніше на допитах Іоїль Гребенчук свідчитиме про наявність в нього мисливської рушниці, забраної напередодні обшуку дільничним інспектором. У 1950-х роках син репресованого освітянина Анатолій клопотатиме про повернення батькової рушниці марки «Зауер – три кільця» або відшкодування її вартості; за спогадами, вона була оздоблена коштовним камінням і зберігалася в шматі оксамиту. Рідні розповідали, що під час обшуку також було забрано чимало золотих прикрас, які Іоїль Маркіянович купував у Києві для дружини Ганни. У якості запобіжного заходу затриманому було обрано утримання під вартою в Переяславському арештантському будинку, згодом – у київській в’язниці з зарахуванням за Березанським РВ НКВС до завершення слідства.

Іоїль Гребенчук став фігурантом так званої «справи березанських вчителів», за якою проходили: вчитель Хмельовицької неповної середньої школи, спадковий дворянин Сергій Ніцкевич, вчитель Жуківської неповної середньої школи Іван Кролівець, директор Малоберезанської школи Семен Рекеда, вчитель Недрянської неповної середньої школи Андрій Бугай та вчитель Малосупоївської неповної середньої школи, колишній «просвітянин» Феодосій Гладун. Чоловіків об’єднувало те, що вони були фактично ровесниками (1893-1901 рр.н.), мешкали у Березанському районі, в минулому були військовослужбовцями, згодом – освітянами, шанованими в суспільстві інтелігентними людьми. Серед звинувачень на їхню адресу вказувалася служба в арміях Петлюри та Денікіна, а також «куркульське» походження. Зокрема, Іоїль Гребенчук згідно з протоколом допиту від 26 березня 1938 року заявляє, що під проводом Симона Петлюри в серпні-листопаді 1917 року в чині прапорщика командував ротою (слідчі намагалися закидати йому посаду штабс-капітана) і називає свого батька куркулем, проте у своїй біографії, написаній напередодні, нічого подібного не згадує. Також протягом слідства змінювався його соціальний і військовий статус: якщо в анкеті заарештованого 20 березня 1938 року було вказано походження з селян-середняків і відсутність фактів про службу в білих та інших «контрреволюційних» арміях, участь у бандах та повстаннях проти радянської влади, то вже за 6 днів у протоколі допиту вказано походження з селян-«куркулів», дореволюційний стан «куркуля» та служба у «запасному батальйоні» Симона Петлюри. Проте в обох випадках зазначалося, що з військового обліку він був знятий за віком (на момент арешту йому було 49 років) і був безпартійним.

«Березанські вчителі» були звинувачені у «контрреволюційній антирадянській підривній роботі проти заходів радянської влади» та у створенні «контрреволюційної націоналістичної повстанчої організації», якою нібито керував киянин Олександр Потоцький, колишній «куркуль, поручик старої, петлюрівської та денікінської армій». Керівництво буцімто здійснювалося за посередництвом Андрія Сухомлина, «сина куркуля», культпропівця Березанської райнаросвіти, директора Усівської неповної середньої школи. До організації, за матеріалами слідства, залучалися «виключно колишні офіцери старих і білих армій, куркулі, націоналісти та антирадянські налаштовані особи». Учасникам справи закидалося зазіхання на розвалювання колгоспів та шкідництво в сільському господарстві, проведення розкладницької роботи серед призовників у мирний час, а під час війни СРСР з Польщею, Німеччиною та «іншими фашистськими державами» – повстання у тилу для надання допомоги інтервентам у поваленні радянської влади, створення повстанських загонів, перетворення України на самостійну «буржуазно-демократичну» державу. Основний фігурант справи Сергій Ніцкевич на допитах свідчив, що до організації завербував Феодосія Гладуна, в той час як його самого ще в грудні 1936 року нібито завербував Іоїль Гребенчук, ознайомивши зі статтею під назвою «Націоналіст» і доручивши вербувати інших осіб. На очній ставці вони обидва засвідчили факт «вербування». Також Ніцкевич зазначав, що Іоїль Гребенчук, маючи статус «члена ревкомісії колгоспу», у 1937 році на активній стадії кампанії збирання врожаю збіжжя та буряків «споював деяких членів правління та колгоспників, підриваючи цим трудову діяльність колгоспників». У свою чергу, Іоїль Гребенчук на допитах свідчив, що його до організації у травні 1936 року завербував колишній завідувач Березанської райнаросвіти Яків Антоненко, а він сам завербував вчителів Хмельовицької неповної середньої школи, директором якої був, – Сергія Ніцкевича у жовтні 1936 року (той стверджував, що це було наприкінці грудня 1936 року) та Василя Іващенка у серпні того ж року. Феодосій Гладун запевняв в отриманні від Ніцкевича даних про те, що Іоїль Гребенчук є одним з керівників організації.

На запит слідства органи місцевої влади видали щодо Іоїля Гребенчука довідки, які ганьбили його честь як освітянина, так і особистості взагалі. Так, у довідці від Хмельовицької сільради, відданій у день арешту, зазначалося, що Іоїль Маркіянович за час свого перебування у селі у 1930-1931 роках «проводив серед колгоспників конспіративну провокаційну роботу щодо повалення радянської влади та війни, яка станеться незабаром, на колгоспних та загальних зібраннях користувався авторитетом, за рахунок якого проводив свою антирадянську політику, спрямовану на зрив виконання державних політичних кампаній та зміцнення колгоспного раду». В свою чергу, Березанський виконком у довідці, виданій 1 квітня 1938 року і підписаній головою РВК та завідувачем РВНО, заявив, що Іоїль Маркіянович на посаді директора Хмельовицької школи «своєю шкідницькою роботою довів до розвалу дисципліну учнів», які «вживають спиртні напої», і «навмисне зірвав забезпечення школи підручниками», а також «свідомо не займався контролем роботи вчителів школи, затримував підвищення їхньої кваліфікації, довів до провалу успішність по школі». Прикметно, що активіста лікнепу 1920-х років на Київщині звинуватили у тому, що він вже наприкінці 1930-х років навіщось «навмисно зривав ліквідацію неписьменності, подаючи брехливі відомості, що неписьменних і малописьменних по селу немає жодного».

Згідно з обвинувальним висновком слідчого Переяславської оперативної групи від 2 квітня 1938 року «березанські вчителі» були передані під нагляд Трійки Київського обласного управління НКВС. За протоколом № 211 засідання Трійки УНКВС Київської області від 3 квітня 1938 року, Іоїль Гребенчук був звинувачений в «участі у контрреволюційній повстанській націоналістичній організації», «проведенні серед населення антирадянської, підривної, провокаційної роботи, направленої на зрив заходів партії і радянської влади, що проводяться на селі», а також у закликах не вступати до колгоспів, і разом з іншими «березанськими вчителями» засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виніс секретар київської трійки Соломон Альтзіцер, який за деякий час був призначений начальником 1-го спецвідділу УНКВС УРСР по Київській області. 10 квітня 1938 року о 23-й годині вирок над усіма шістьма «березанськими вчителями» було виконано.

Виписка з протоколу № 211 засідання Трійки УНКВС по Київській області
Довідка про виконння смертного вироку над Іоїлем Гребенчуком

28-річна Ганна Гребенчук залишилась удовою, а її п’ятирічний син Анатолій та донечка Олена, якій на момент арешту батька було лише три тижні від народження, – сиротами. Після арешту Іоїля Маркіяновича його родичі відмовилися від його дружини та дітей. Сталінську чорну ніч вони пережили не лише у скруті та злиднях, а і з тавром «родини ворога народу». Ганну Антонівну з двома маленькими дітьми вигнали з помешкання, яке було власністю школи, після чого родина була змушена жити в неопалюваній дірявій хижці з очерету. До того ж, на початку війни удова дивом уникла розстрілу з боку місцевих комуністів, які боялися що вона з помсти викаже їх німцям. Як від комуністів, так і згодом від німців, що могли забрати на примусові роботи до Німеччини, жінка була змушена переховуватися в холодній озерній воді. Після цього її здоров’я зазнало непоправної шкоди.

Олена Гребенчук згадувала, що її матір з остраху дві доби палила в печі разом з фотографіями бібліотеку, яка була неоціненною: книги передавалися з покоління в покоління. Книжки займали три скрині.

Олена Гребенчук (у заміжжі Глушко) у молодості

За свідченнями рідних Іоїля Маркіяновича, він був непересічною особистістю: його передбачливість межувала з пророчим даром. Так, коли у домівці Ганни Антонівни з’явився телевізор, вона згадала дивні слова свого чоловіка, сказані їй за кілька десятиліть до того: «Незабаром настане час, коли ти за допомогою спеціального пристрою бачитимеш цілий світ, не виходячи з кімнати».

Мабуть, недаремно Іоїль Маркіянович при народженні отримав ім’я біблійного пророка. Саме дар далекоглядності дозволив йому передбачити страшний голод 1932-1933 року. Постійно буваючи у справах у Києві і спілкуючись з обізнаними людьми, він доходив висновку, що побічні ефекти індустріалізації та колективізації завдадуть нищівного удару по українцях, зокрема мешканцях села. Він неприховано, прямим текстом повідомляв односельцям, що сталінська політика має на меті знищення українців, і це ставить на порядку денному потребу згуртуватись і вижити за будь-яку ціну. Про це він не боявся говорити й на колгоспних зборах. Також він наполегливо, енергійно, емоційно рекомендував мешканцям Хмельовика заздалегідь на чорний день сушити рибу (село мало великі рибні ставки), фрукти, ягоди, гриби, навіть картопляне лушпиння. Вже в голодні роки зусиллями Іоїля Маркіяновича та Ганни Антонівни на учнів, які взимку діставалися на навчання за кілька кілометрів, у їхньому домі чекали гаряча страва та натоплена піч, біля якої можна було просушити одяг і переночувати. Рідні, близькі та знайомі у своїх спогадах зазначали: «Село, можна сказати, вижило на його юшках». Під час Голодомору до його дому часто приходили люди, які не мали що їсти, знаючи, що ця людина їм допоможе.

Іоїль Маркіянович врятував життя багатьом людям, проте Голодомор спричинив трагедію в його родині. Він перевозить до себе з Полтавщини потерпаючого батька, проте за деякий час той загинув, споживши забагато, як на виснажений голодом організм, свіжого гарячого хліба. Маркіян Пилипович був похований у селі Хмельовик Баришівського району на Київщині поруч з онучками Майєю та Оленою; могили, на жаль, не збереглися.

За кілька років до того, як польський вчитель єврейського походження Януш Корчак під час ІІ Світової війни пішов разом зі своїми учнями на страту нацистами у газовій камері, український вчитель Іоїль Гребенчук був вирваний з буття і пам’яті за порятунок своїх вихованців та дорослих співвітчизників від більшовицького винищення голодом.

До своїх останніх днів дружина та діти Іоїля Гребенчука (Ганна Антонівна померла у 1988 році, Анатолій Іоїльович – у 1990-х роках, Олена Іоїлівна – у 2002 році) не мали правдивої інформації про його долю. Віднайти її вдалося тільки пізнішим нащадкам. Доки діти були малими, Ганна Антонівна казала їм, що їхній батько загинув на війні. Згодом вона розповідала доньці: «Твого батька, дитино, забрали за те, що він був справедливий і не боявся на колгоспних зборах сказати у вічі правлінню, як вони кривдять людей, обкрадають їх, продають і розтягують колгоспне добро».

Ганна Гребенчук (у дівоцтві Петриченко) у молодості

У 2007 році Іоїль Гребенчук згадувався як такий, чиє місце поховання було невідоме. Втім, за 5 років до цього вийшов третій том праці М. Роженка «Сосни Биківні свідчать…», де згадується, що він разом з іншими фігурантами «справи березанських вчителів» був розстріляний якимось Воробйовим і знайшов останню домівку на місці масового поховання жертв НКВС у Биківнянському лісі під Києвом.

Присуд над Іоїлем Гребенчуком, як і іншими «березанськими вчителями» та іншими безневинними жертвами, ймовірно виконав комендант УНКВС Київської області Микола Воробйов, «почесний працівник ВНК-ОДПУ», лейтенант державної безпеки. Загинув 24 вересня 1941 року в «Баришівському котлі». Останки, можливо, поховані на меморіалі «Атакуючий солдат» у селі Борщів Баришівського району Київської області – «урочисто, з військовими та християнськими почестями».

За даними дослідника Віктора Жадька, Іоїль Гребенчук міг бути страчений у Київському обласному управлінні НКВС (наразі приміщення Українського інституту національної пам’яті) на вулиці Липській, 16, або в «будинку Мехліса» неподалік Жовтневого палацу (наразі – Міжнародний центр культури і мистецтв).

4 жовтня 1957 року старший слідчий УКДБ по Київській області капітан Боровик дійшов висновку: «Свідчення, надані на попередньому слідстві, є некоректними, суперечливими, і під час цієї перевірки за основними пунктами звинувачення не знайшли підтвердження. Так, Гребенчук І.М. засвідчив, що до вказаної організації його завербував у 1936 році Антоненко Я.Д., а він у свою чергу залучив Іващенка В.П. та Ніцкевича С.Т. Перевірка встановила, що Антоненко Я.Д. не заарештовувався, є членом КПРС і має урядові нагороди за участь у Вітчизняній війні та за педагогічну працю. На допиті Антоненко засвідчив, що Гребенчука знав тільки як вчителя і ніякого особистого зв’язку з ним не мав. Перевірка також показала, що … свідчення Гребенчука щодо Іващенка В.П, визнані сумнівними і справа проти Іващенка припинена. Ніцкевич С.Т. на попередньому слідстві підтвердив, що його завербував Гребенчук, але заявив, що від нього дізнався, що керівником організації є Рекеда. Гребенчук же керівником назвав Антоненка, а Рекеду –учасником, про якого йому стало відомо зі слів Антоненка. Допитані у цій справі у 1938 році 14 свідків свідчили про те, що звинувачені проводили антирадянські розмови. Але їхні свідчення некоректні: у них не вказано, коли, де, за яких обставин і в чиїй присутності проводилися ці розмови. Будучи повторно допитаними під час цієї перевірки, Жила П.Г. та Коломієць В.І. своїх раніших свідчень не підтвердили. Знов допитані свідки Антоненко Я.Д., Лопотько В.К., Синельник І.Т., Калита Г.І. та інші, разом 11 чоловік, які добре знали звинувачених, засвідчили, що з їхнього боку антирадянських розмов вони не чули. Свідченнями свідків, допитаних у вересні 1957 року, встановлено, що всі звинувачені у цій справі до їхнього арешту займалися корисною громадською діяльністю і за працею характеризувалися позитивно. Компрометуючих матеріалів під час перевірки на них не отримано. … Вважати, що …, Гребенчук І.М., … у 1938 році були заарештовані та засуджені без достатніх доказів їхньої провини», – йдеться у висновку. Відповідний протест прокурора Київської області щодо скасування винесеного в далекому 1938 році смертного вироку надійшов до президії Київського обласного суду і був задовільнений постановою від 18 лютого 1958 року. Незабаром кілька довідок про реабілітацію розстріляних «березанських вчителів» були вручені їхнім рідним; деякі досі лишаються підшитими до архівної справи.

Висновок слідчого про відсутність доказів провини "березанських вчителів"

У 1956 році дружина і діти репресованого освітянина зверталися до голови президії Верховної Ради СРСР Климента Ворошилова та інших компетентних органів з проханням надати інформацію про долю чоловіка і батька. Тим часом в обліково-архівному відділі Управління комітету державної безпеки по Київській області встановлювалися дані щодо нього. 18 квітня 1956 року в УКДБ УРСР, вивчивши матеріали справи Іоїля Гребенчука, встановили факти його арешту і розстрілу. При цьому було взято до уваги вказівку КДБ №108сс від 24.08.1955 р., згідно з якою на запити громадян про долю розстріляних родичів органи КДБ мали повідомляти усно, що вони засуджені до 10 років виправно-трудових таборів і померли у місцях позбавлення волі, а під час розв’язання майнових та інших правових суперечок – реєструвати у РАЦСах факт смерті для подальшої видачі родичам свідоцтв встановленого зразка. При цьому дата смерті розстріляного визначалася органами КДБ довільно, в межах 10 років від дня арешту, а причина смерті вказувалася вигадана. Такі свідоцтва були видані сотням тисяч громадян. Відтак родині Іоїля Гребенчука усно повідомили, що він був засуджений до 10 років ув’язнення і помер від тромбофлебіту 22 серпня 1942 року в місцях позбавлення волі. Відповідні позначки згідно з таємними розпорядженнями було зроблено в облікових картках.

Свідоцтво про смерть Іоїля Гребенчука з неправдивими даними

У 1958 році родина Іоїля Гребенчука отримала довідку про перегляд його справи президією Київського обласного суду. Майже за двадцять років після виконання смертної кари, згідно з рішенням від 13 лютого 1958 року присуд було скасовано, а кримінальне провадження припинене через недоведеність звинувачень. Відтак Іоїль Гребенчук був реабілітований.

Наприкінці травня 1958 року на підставі звернення Ганни Гребенчук в обліково-архівному відділі КДБ по Київській області було прийнято рішення про видачу їй зареєстрованого у РАЦСі Березанського районного виконкому зфальшованого свідоцтва про смерть її чоловіка. Відповідне клопотання отримав і задовольнив Березанський РАЦС.

Крапку в історії непересічної особистості Іоїля Гребенчука не поставлено, і дослідження багатьох фактів його життя – ще попереду.

Довідка про реабілітацію Іоїля Гребенчука