Йосиф Коберницький-Дичковський (Йосиф Сліпий) (1892)
- Дата народження: 17 лютого 1892 р.
- Варіанти ПІБ: Йосиф Сліпий
- Місце народження: селі Заздрість Теребовельського повіту (нині Теребовлянського району Тернопільської області)
- Стать: чоловік
- Національність: українець
- Освіта: початкова школа села Заздрість, Львівська духовна семінарія, Інсбрук (Австрія), богословська колегія «Канізіянум»
- Професія / місце роботи: священник
- Місце проживання: Львів, Інсбрук, Рим
- Дата смерті: 7 вересня 1984 р.
- Місце смерті: Рим (Італія)
- Місце поховання: Собор святої Софії в Римі, крипта Собору св. Юра у Львові (з 29 серпня 1992 року)
- Дата арешту: 10 квітня 1945 р.
- Звинувачення: у ворожій діяльності проти УРСР та співпраці з німецько-фашистськими окупантами
- Орган, що засудив: засуджений на 8 років важких робіт
- Місце відбуття: табори Сибіру та Мордовії
- Дата арешту: 1953 р.
- Дата арешту: 1957 р.
- Дата арешту: 1962 р.
- Дата звільнення: 26.01.1963
- Архівна справа: ГДА СБУ
- Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП, Радіо "Свобода"
Біографія
Верховний Архієпископ Йосиф Сліпий (у світі Йосиф Коберницький-Дичковський) народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько — Іван Коберницький-Сліпий, мати — Анастасія Дичковська. Дід мав сільське прізвисько «Сліпий»: за переданням, цей псевдонім походив від одного з предків, якого 1709 року московити осліпили за те, що він воював під Полтавою проти царя Петра І на боці гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла XII. Предки Й. Сліпого спродували товар, зокрема, на ринку в Бучачі, де їх ніхто не знав.
У 1898—1901 роках навчався в початковій школі села Заздрість. З другого класу вивчав польську, німецьку мови. 1911 року з відзнакою закінчив Тернопільську українську гімназію, здобув атестат зрілості. Під час візитації Тернопільщини митрополит Андрей відвідав гімназію, де вперше побачив юного Й. Сліпого в церковному хорі гімназії. Юнак запам'ятався йому високим зростом (під 2 метри), могутнім, красивим басом. Фактично, митрополит взяв його під опіку.
Вступив до Львівської духовної семінарії у 1911 році, де, зустрівшись з митрополитом Андреєм Шептицьким, молодий юнак спитав поради: «чи бажання розпочати університетські студії може бути перешкодою до священства»? Глава УГКЦ розвіює сумніви Йосифа: «можна дуже добре користуватися наукою і навчанням в час служби Богові і це зовсім не є в контрасті з тайною священства». Як зазначає біограф Йосифа Сліпого — єпископ Іван Хома, — митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосипа, посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум».
Після повернення з ув'язнення в Росії митрополит Андрей 30 вересня 1917 в Унівській лаврі висвячує Йосифа Сліпого на священика. У 1918 в Інсбруці Сліпий захищає докторську працю на тему «Поняття про вічне життя в єванґелії св. Йоана»; 1921 — габілітаційну працю «Вчення візантійського патріарха Фотія про Святу Трійцю».
По недовгій душпастирській праці з 1922 професор догматики греко-католицької Львівської духовної семінарії, з 1926 — її ректор. Організатор Богословського наукового товариства, з 1926 — його незмінним головою: написав для нього статут, згуртував навколо себе науковців. З 1923 засновник, редактор квартальника «Богословія». Розбудовував у 1929 за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 став ректором Львівської Богословської академії — урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929.
З 1926 — член кураторії Українського національного музею у Львові, з 1931 — заступник голови Українського католицького союзу.
За наукові заслуги, активність у розбудові культурно-національного і релігійного життя в 1930 його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.
З 1935 — соборовий крилошанин, митрат, архідиякон Львівської митрополичої капітули.
Відбув низку наукових подорожей Західною Європою, до Святої Землі, брав активну участь в унійних конгресах у Велеграді, Празі, Пінську, в 1936 організував унійний з'їзд у Львові.
Під час першої радянської окупації Західної України (22 грудня 1939) митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, висвятив таємно митрата Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом архієпископа Серрейського.
30 червня 1941 Й. Сліпий підтримав Акт відновлення Української держави.
По смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року перебрав провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року ув'язнений радянською владою; засуджений на 8 років важких робіт. Рік по тому, під тиском подібних репресій, було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви.
Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ'я (зокрема пост митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в Потьмі (табори: Дубравлаг).
Під час ув'язнення тривалий час хворів, неодноразово перебував на межі між життям та смертю. Під час одного з приступів був врятований колишнім капеланом литовських повстанців — «Лісових братів» (вколов пеніцилін). Його взяли під захист вояки УПА.
За даними Миколи Посівнича, Й. Сліпий називав роки ув'язнення втраченими. Був пригнічений, бо найкращий період життя (з точки зору продуктивної праці) минув у товаристві кримінальників, вульгарних слідчих, наглядачів. Кілька разів йому ламали руки, ноги, мав букет хвороб, обморожені кінцівки…
1963-го завдяки клопотанню Папи Римського Іоанна ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді митрополита звільнили та вислали за межі СРСР. Його першим запитанням по отриманні документа про свободу було: «А чи стала вільною Церква?». 9 лютого 1963 прибув до Риму, оселився у Ватикані.
11 жовтня митрополит Йосиф на Вселенському соборі Католицької церкви у Ватикані запропонував створити патріархат Української Католицької Церкви.
Апостольська Столиця 23 грудня 1963 визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменувала Сліпого членом Східної конґреґації; 25 січня 1965 папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному архієпископу йому належав титул «Блаженніший». З весни 1975 Й. Сліпий користувався титулом патріарха, та Рим його таким не визнав. Під час зустрічі Йосифа Сліпого на аудієнції Папа Іван Павло II, виявивши повагу, підвівся та сам підійшов його привітати, що йшло всупереч із протоколом.
Керівники СРСР, починаючи від Микити Хрущова, категорично забороняли Йосифу Сліпому повертатись в Україну (від радянського паспорта не відмовився).
Верховний архиєпископ від приїзду до Риму намагався організувати самоуправу помісної Української Католицької Церкви, очоленої патріархом (його виступ на 2-й сесії Другого Ватиканського Собору). Не знайшов зрозуміння для своїх планів у Апостольській Столиці, на думку якої створення українського католицького Патріархату — «не на часі».
У 1968, 1970, 1973 і 1976 роках кардинал Сліпий відбув архиєрейські подорожі країнами Європи, Америки, Азії, Австралії, щоб зміцнити зв'язки з вірними діаспори, пожвавити церковно-релігійне життя та репрезентувати Українську греко-католицьку церкву на чужині. Брав участь у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн).
Під час відвідин пластової оселі "Вовча Тропа" в Іст Четгам, штат Нью-Йорк, 7 серпня 1968 року був прийнятий почесним членом пластового куреня Ватага Бурлаків.
Олег Турій стверджує, що Й. Сліпий — прихильник консервативної, суворої схоластичної методики у філософії та церковному житті.
Як Верховний архиєпископ з патріаршими правами скликав кілька синодів Української греко-католицької церкви, з яких важливіші: 1969, 1971 і 1973 років. На останньому з них була ухвалена конституція патріархального устрою для УГКЦ. Свої розпорядження Сліпий вміщував у «Благовіснику Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду», який виходить з 1964 року.
У Римі за його сприяння було побудовано Собор святої Софії (посвячений у 1969 році). Придбав, відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей, госпіціюм (посвячений 1971 року). Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963 року), науково-видавничу працю при ньому.
Активізував працю Українського богословського наукового товариства (відновлене в екзилі в 1960 році) та відновив видання «Богословія» (з 1963), 1976 — журнал «Дзвони».
У науково-дослідній праці зосередився на своїй спеціальності, наближаючи томістичну схоластику до вимог східного богослов'я. З його догматичних творів важливіші про Святу Тройцю, походження Святого Духа і Святого Таїнства. Також цінні його праці на історичні, екуменічні теми. Праці патріарха Йосифа були зібрані й перевидані як видання Українського Католицького Університету в Римі у 1968—1976 роках (томи І-VIII).
За наукові досягнення кардинал Сліпий був почесним членом НТШ з 1964 року, членом Тіберійської Академії в Римі — з 1965 року, почесним доктором УВУ — з 1969 року та трьох американських і одного канадського університетів.
27–29 серпня 1992 року прах кардинала перепоховали, перенесли із Собору святої Софії в Римі до крипти собору св. Юра у Львові.