Відмінності між версіями «Коновалець Євген Михайлович (1891)»

(Створена сторінка: {{Шаблон:Формуляр |світлина=Коновалець Євген.jpg |дата народження=14.06.1891 |місце народження...)
 
Рядок 14: Рядок 14:
 
[[Категорія:Відкритий список]]
 
[[Категорія:Відкритий список]]
  
 +
==Біографія==
 +
Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Був онуком о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Євгена.
 +
 +
Закінчив народну школу в рідному селі. У 1901-1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету. Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.
 +
 +
З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».
 +
 +
Від 1913 року один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української національно-демократичної партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.
 +
 +
Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).
 +
 +
На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 року мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова). В червні 1915 року під час боїв на Маківці потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916 років перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.
 +
 +
Після Лютневої революції в Росії Є. Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.
 +
 +
Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету.
 +
 +
У жовтні-листопаді 1917 рр. Євген Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.
 +
 +
У січні 1918 року після проведення реорганізації Євгена Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (в тому числі окупаційних російських) на підступах до міста. 1-2 березня 1918 року стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.
 +
 +
З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.
 +
 +
В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію січові стрільці  підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.
 +
 +
Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918-1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.
 +
 +
У листопаді 1919 р. Євген Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехословаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.
 +
 +
Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Є.Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Євгена Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).
 +
 +
20 липня 1921 р. Євген Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.
  
==Біографія==
+
Із грудня 1922 року був змушений мешкати в еміграції у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
 +
 
 +
У листопаді 1927 за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Євгена Коновальця.
 +
 
 +
Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Є. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Є. Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехословаччині, Австрії.
 +
 
 +
Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.
 +
 
 +
Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.
 +
 
 +
Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Сталін й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВД Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Євгену Коновальцю заочно винесено смертний вирок.
 +
 
 +
23 травня 1938 р. Євген Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Євгена Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВД СРСР, генерал КГБ). Він зумів увійти в довіру до Євгена Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».
 +
 
 +
23 травня 1938 року Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелю «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.
 +
 
 +
Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.
 +
 
 +
15 липня 1968 року Євгену Коновальцю присвоїли Воєнний хрест (посмертно).

Версія за 14:03, 23 травня 2018

Коновалець Євген.jpg
  • Дата народження: 14 червень 1891 р.
  • Місце народження: с. Зашків, нині Жовківський район, Львівська область
  • Стать: чоловік
  • Соціальне походження: вчительська родина
  • Дата смерті: 23 травня 1938 р.
  • Місце смерті: Роттердам
  • Місце поховання: цвинтар Кросвейк, Роттердам
  • Джерела відомостей: вікіпедія, сайт УІНП

Біографія

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Був онуком о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Євгена.

Закінчив народну школу в рідному селі. У 1901-1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету. Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Від 1913 року один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української національно-демократичної партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 року мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова). В червні 1915 року під час боїв на Маківці потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916 років перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.

Після Лютневої революції в Росії Є. Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету.

У жовтні-листопаді 1917 рр. Євген Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

У січні 1918 року після проведення реорганізації Євгена Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (в тому числі окупаційних російських) на підступах до міста. 1-2 березня 1918 року стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію січові стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918-1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.

У листопаді 1919 р. Євген Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехословаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Є.Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Євгена Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).

20 липня 1921 р. Євген Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.

Із грудня 1922 року був змушений мешкати в еміграції у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927 за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Євгена Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Є. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Є. Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехословаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.

Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Сталін й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВД Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Євгену Коновальцю заочно винесено смертний вирок.

23 травня 1938 р. Євген Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Євгена Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВД СРСР, генерал КГБ). Він зумів увійти в довіру до Євгена Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

23 травня 1938 року Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелю «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.

15 липня 1968 року Євгену Коновальцю присвоїли Воєнний хрест (посмертно).