Відмінності між версіями «Панів Андрій Степанович (1899)»

(Rename property)
 
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 14: Рядок 14:
 
|архівна справа=«Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії». - Т. 1. - Видавництво «Сфера». - К. - 1997.
 
|архівна справа=«Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії». - Т. 1. - Видавництво «Сфера». - К. - 1997.
 
|джерела відомостей=[http://www.reabit.org.ua/ Національний банк репресованих]
 
|джерела відомостей=[http://www.reabit.org.ua/ Національний банк репресованих]
|де і ким заарештований 1=Військовою колегією Верховного Суду СРСР
+
|де і ким заарештований 1=Харків, Військовою колегією Верховного Суду СРСР
 
|дата арешту 1=05.12.1934
 
|дата арешту 1=05.12.1934
 
|орган, що засудив 1=Трійкою при управлінні НКВС по Ленінградській обл. 9.10.1937 за участь у «Всеукраїнському центральному блоці» застосована ВМП.
 
|орган, що засудив 1=Трійкою при управлінні НКВС по Ленінградській обл. 9.10.1937 за участь у «Всеукраїнському центральному блоці» застосована ВМП.
Рядок 20: Рядок 20:
 
|вирок 1=до позбавлення волі на 10 років.
 
|вирок 1=до позбавлення волі на 10 років.
 
|реабілітуючий орган 1=Реабілітований 4.08.1956 Верховним Судом СРСР.
 
|реабілітуючий орган 1=Реабілітований 4.08.1956 Верховним Судом СРСР.
|реабілітація 1=4.08.1956
+
|підстави реабілітації 1=відсутність складу злочину
 +
|дата реабілітаціi 1=4.08.1956
 +
|статус=Змінено користувачем
 
}}
 
}}
 +
 
[[Категорія:Національний банк репресованих]]
 
[[Категорія:Національний банк репресованих]]
 +
[[Категорія:Відкритий список]]
 +
[[Категорія:Фотографії‏‎]]
  
 
==Біографія==
 
==Біографія==
  
 +
Закінчивши навчання, працював у редакціях газети «Селянська правда», журналів «Сільськогосподарський пролетар», «Плуг», «Трактор», у кооперативному видавництві «Плужанин», викладачем ІНО, науковим співробітником Інституту ім. Тараса Шевченка. На цей час припадають і його перші літературні проби пера.
 +
 +
Вірші, новели, літературно-критичні статті друкував у газетах «Селянська правда», «Вісті ВУЦВК», «Культура і побут», «Комуніст», журналах «Плуг», «Плужанин», «Шляхи мистецтва», «Комунарка України», «Сільськогосподарський пролетар», «Сількор України», «Всесвіт» та ін. Окремими виданнями вийшли друком поетичні збірки «Вечірні тіні» (1927), «Без межі» (1933), книжечка для дітей «Як звірі хату будували» (1925), збірки ліричних новел «Село» (1925), «Христя» (1928), кілька популярних підручників для дитячих установ.
 +
 +
Незмінно був відповідальним секретарем літературної організації «Плуг».
 +
 +
Після вбивства в Ленінграді ватажка місцевих комуністів С. Кірова, Панів звинувачений у причетності до терористичних груп, що «ставили за мету організацію замахів на керівників партії та уряду». Арешт і трус у квартирі в будинку «Слово» проведено вночі проти 6 грудня 1934.
 +
 +
За встановлені Указом ЦВК СРСР десять днів закінчити слідство в справі Паніва не вдалося, тому 17 грудня УДБ клопотало про продовження строків слідства. Допити влаштовував начальник 2-го відділення секретно-політичного відділу Лисицький — у присутності військового прокурора Сафронова. Через 12 діб безперервних тортур Панів змушений був «визнати» приналежність до контрреволюційної організації, проте заперечував участь у підготовці терактів. Лише під тиском військового прокурора Українського військового округу Перфільєва 19 січня 1935 визнав себе винним, бо, мовляв, «носив камінь за пазухою проти вождів партії».
  
[[Категорія:Відкритий список]]
+
На закритому засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 28 березня 1935 Андрію Паніву ухвалено вирок: позбавлення волі на 10 років з конфіскацією приналежного йому майна (за статтею 54/8 та 11 КК УСРР). Покарання відбував у концтаборі СЛОН — на Соловецьких островах у Білому морі.
 +
 
 +
Проте через кілька років «трійка» НКВД по Ленінградській області 9 жовтня 1937 ухвлила рішення у сфабрикованій справі № 103010-37 р. «на 134 особи українських буржуазних націоналістів». У списку був і Панів. Його, разом з іншими ув'язненими українськими поетами та діячами культури, що перебували тоді в Соловецькій тюрмі особливого призначення, засудили до розстрілу. Підстава — довідка оперативної частини Соловецької тюрми: «залишаючись на попередніх к.-р. позиціях, продовжуючи контрреволюційно-розвідницьку шпигунську, терористичну діяльність, [вони] створили організацію „Всеукраїнський центральний блок“».
 +
 
 +
Військова колегія Верховного Суду СРСР 4 серпня 1956 року обидва вироки щодо Андрія Паніва скасувала і справу припинила через відсутність складу злочину. Реабілітований посмертно.
 +
 
 +
На місці масових розстрілів у Карелії, де 1997 року створено меморіал «Сандармох», 2004 року збудовано коштом світового українства гранітний пам'ятник — Козацький хрест «Убієнним синам України».

Поточна версія на 22:32, 15 травня 2018

Стаття була змінена користувачем, додані відомості не були підтверджені документально і потребують перевірки.

Панів А.jpg
  • Дата народження: 1899 р.
  • Варіанти ПІБ: ПАНІВ (ПАНОВ) Андрій Степанович
  • Місце народження: Сумська обл. м. Білопілля Білопільського р-ну
  • Стать: чоловік
  • Національність: українець
  • Освіта: освіта вища
  • Професія / місце роботи: / викладач Харківського інституту народної освіти
  • Місце проживання: Харківська обл. м. Харків
  • Дата смерті: 3 листопада 1937 р.
  • Місце смерті: Розстріляний 3.11.1937 в урочищі Сандормох (м. Медвежьєгорськ, Республіка Карелія, Росія).
  • Місце поховання: Сандормох

  • Де і ким заарештований: Харків, Військовою колегією Верховного Суду СРСР
  • Дата арешту: 5 грудня 1934 р.
  • Орган, що засудив: Трійкою при управлінні НКВС по Ленінградській обл. 9.10.1937 за участь у «Всеукраїнському центральному блоці» застосована ВМП.
  • Стаття: 54-8, 54-11 КК УСРР
  • Вирок: до позбавлення волі на 10 років.
  • Дата реабілітаціi: 4.08.1956
  • Реабілітуючий орган: Реабілітований 4.08.1956 Верховним Судом СРСР.
  • Підстави реабілітації: відсутність складу злочину

Біографія

Закінчивши навчання, працював у редакціях газети «Селянська правда», журналів «Сільськогосподарський пролетар», «Плуг», «Трактор», у кооперативному видавництві «Плужанин», викладачем ІНО, науковим співробітником Інституту ім. Тараса Шевченка. На цей час припадають і його перші літературні проби пера.

Вірші, новели, літературно-критичні статті друкував у газетах «Селянська правда», «Вісті ВУЦВК», «Культура і побут», «Комуніст», журналах «Плуг», «Плужанин», «Шляхи мистецтва», «Комунарка України», «Сільськогосподарський пролетар», «Сількор України», «Всесвіт» та ін. Окремими виданнями вийшли друком поетичні збірки «Вечірні тіні» (1927), «Без межі» (1933), книжечка для дітей «Як звірі хату будували» (1925), збірки ліричних новел «Село» (1925), «Христя» (1928), кілька популярних підручників для дитячих установ.

Незмінно був відповідальним секретарем літературної організації «Плуг».

Після вбивства в Ленінграді ватажка місцевих комуністів С. Кірова, Панів звинувачений у причетності до терористичних груп, що «ставили за мету організацію замахів на керівників партії та уряду». Арешт і трус у квартирі в будинку «Слово» проведено вночі проти 6 грудня 1934.

За встановлені Указом ЦВК СРСР десять днів закінчити слідство в справі Паніва не вдалося, тому 17 грудня УДБ клопотало про продовження строків слідства. Допити влаштовував начальник 2-го відділення секретно-політичного відділу Лисицький — у присутності військового прокурора Сафронова. Через 12 діб безперервних тортур Панів змушений був «визнати» приналежність до контрреволюційної організації, проте заперечував участь у підготовці терактів. Лише під тиском військового прокурора Українського військового округу Перфільєва 19 січня 1935 визнав себе винним, бо, мовляв, «носив камінь за пазухою проти вождів партії».

На закритому засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 28 березня 1935 Андрію Паніву ухвалено вирок: позбавлення волі на 10 років з конфіскацією приналежного йому майна (за статтею 54/8 та 11 КК УСРР). Покарання відбував у концтаборі СЛОН — на Соловецьких островах у Білому морі.

Проте через кілька років «трійка» НКВД по Ленінградській області 9 жовтня 1937 ухвлила рішення у сфабрикованій справі № 103010-37 р. «на 134 особи українських буржуазних націоналістів». У списку був і Панів. Його, разом з іншими ув'язненими українськими поетами та діячами культури, що перебували тоді в Соловецькій тюрмі особливого призначення, засудили до розстрілу. Підстава — довідка оперативної частини Соловецької тюрми: «залишаючись на попередніх к.-р. позиціях, продовжуючи контрреволюційно-розвідницьку шпигунську, терористичну діяльність, [вони] створили організацію „Всеукраїнський центральний блок“».

Військова колегія Верховного Суду СРСР 4 серпня 1956 року обидва вироки щодо Андрія Паніва скасувала і справу припинила через відсутність складу злочину. Реабілітований посмертно.

На місці масових розстрілів у Карелії, де 1997 року створено меморіал «Сандармох», 2004 року збудовано коштом світового українства гранітний пам'ятник — Козацький хрест «Убієнним синам України».